02 березня 2021 року
м. Київ
справа № 816/2187/15
касаційне провадження № К/9901/26926/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області (далі у тексті - Інспекція, Кременчуцька ОДПІ) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.08.2015 (суддя - Удовиченко С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2015 (головуючий суддя - Катунов В.В., судді - Бершов Г.Є., Ральченко І.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський переробний завод» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «Глобинський переробний завод») до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ТОВ «Глобинський переробний завод» звернулося до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29.05.2015 №0002642202/1426.
В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що прийняте відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення від 29.05.2015 №0002642202/1426 є неправомірним, оскільки, при формуванні податкового кредиту позивачем дотримані вимоги податкового законодавства, оскільки, здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у періоді, що перевірявся Інспекцією, повністю підтверджуються наявними у позивача первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Зазначив, що встановлене Інспекцією порушення обґрунтовується фактично податковою інформацією отриманою відповідачем від ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві. Стверджував, що перевіркою встановлено наявність податкових накладних на всю суму задекларованого позивачем податкового кредиту, зауважень до оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Придбаний товар відповідає меті діяльності підприємства.
У письмових запереченнях відповідач вказує на те, що висновки документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Глобинський переробний завод" з питань дотримання податкового законодавства за період 2014 рік та з питань правомірності формування сум податкового кредиту з ПДВ та витрат підприємства, дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Ліхтерн", яким встановлено завищення податкового кредиту, є правомірними. Вказував, що видаткові накладні оформлені з порушеннями, а саме: неможливо ідентифікувати особу, що поставила підпис в документі, а також не зазначено прізвища та по-батькові особи, що приймала товар. Крім того, під час перевірки враховано податкову інформацію отриману від ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, у якій зазначено, що зустрічну звірку ТОВ "Ліхтерн" провести неможливо у зв'язку з тим, що згідно з даних системи ІС "Податковий блок" стан платника ТОВ "Ліхтерн" станом на дату складання податкової інформації до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.08.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2015, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 29.05.2015 №0002642202/1426.
Інспекція оскаржила рішення судів до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24.11.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами обох інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивач здійснив видимість придбання товарів від ТОВ «Ліхтерн» штучно сформував податковий кредит з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів, оскільки відсутній факт формування саме цього активу (товару) відповідно до підпунктів 14.1.2, 14.1.191 та 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), крім того, зазначає, що підписані невстановленими особами документи з реквізитами ТОВ «Ліхтерн» не можуть вважатися первинними документами для підтвердження даних податкового обліку за змістом пункту 44.1 статті 44 ПК України, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.03.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 02.03.2021.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 21.04.2015 по 06.05.2015, керуючись підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пунктом 20.1 статті 20, статтею 82 ПК України, Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Глобинський переробний завод" з питань дотримання податкового законодавства за період серпень 2014 року та з питань правомірності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат підприємства, дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Ліхтерн" за період з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року, у зв'язку із надходженням постанови старшого слідчого відділу кримінальних розслідувань СУФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, старшого лейтенанта податкової міліції І.О. Лебедєва від 16 лютого 2015 року.
За результатами перевірки Інспекцією складено акт від 14.05.2014 №8/16-03220212/30547403, згідно з висновками якого у позивача встановлено порушення пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.4, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 ПК України, внаслідок чого платником було занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 2 849 450, 00 грн, у тому числі, за жовтень 2014 року у сумі 2 478 359, 00 грн та за листопад 2014 року у сумі 37 109, 00 грн.
На підставі висновків акту перевірки від 14.05.2015 №8/16-03220212/30547403 Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2015 №0002642202/1426, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 274 175, 00 грн, у тому числі, за основним платежем у розмірі 2 849 450, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 424 725, 00 грн.
Своє рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за результатами взаємовідносин позивача із контрагентом - ТОВ "Ліхтерн" відповідач мотивував тим, що видаткові накладні на отримання товару оформлені з порушеннями - не можливо ідентифікувати особу, що поставила підписи в документі, не зазначено прізвища та посади особи, що приймала товар, відсутні посилання на довіреність, що підтверджує повноваження особи, що приймала товар. Місцем складання видаткових накладних є м. Київ. Оскільки, передача товару мала відбуватися також відповідно до складських квитанцій, які виписані в м. Хмільник та м. Старокостянтинів, можна зробити висновок, що видаткові накладні складені з порушенням, так як фактичне місце передачі товару не відповідає зазначеному у видаткових накладних. ТОВ "Ліхтерн" не є виробником с/г продукції. Згідно з отриманою податковою інформацією, викладеною у листі від 15.01.2015 №17/26-55-22-03, від ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві встановлено, що зустрічну звірку провести неможливо у зв'язку із тим, що згідно з даних системи ІС "Податковий Блок" стан платника ТОВ "Ліхтерн" станом на дату складання податкової інформації - 8 "До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням». Також, зазначено, що продавець не має права при поставці товару виписувати декілька податкових накладних на одну партію товару.
Позивач, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 29.05.2015 №0002642202/1426, вважаючи неправомірним збільшення йому суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування такого податкового повідомлення - рішення.
Так, судами у ході розгляду справи досліджено та не заперечувалось сторонами, що сума вказаного податку на додану вартість задекларовано позивачем та сплачено до бюджету у повному обсязі.
Як зазначили у рішеннях суди попередніх інстанцій, здійснення операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, на підставі яких позивачем правомірно включено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, оскільки, порушення позивачем вимог податкового законодавства податковий орган пов'язує виключно з недоліками, які на його думку, мають місце в діяльності підприємства-контрагента.
Колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.
Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.
Так, частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон № 996-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.
За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закону № 996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.
Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Об'єкт оподаткування податком на додану вартість визначений в статті 185 ПК України, зокрема, згідно з підпунктом «а» пункту 185.1 цієї статті, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Судами встановлено, що податкові зобов'язання у позивача виникли у зв'язку із здійсненням ТОВ "Глобинський переробний завод" у четвертому кварталі 2014 року придбання товару (а саме, сої) у ТОВ "Ліхтерн" на загальну суму 17 096 701, 00 грн.
Так, 01.10.2014 за умовами укладеного між ТОВ "Глобинський переробний завод" (за текстом договору - покупець) та ТОВ "Ліхтерн" (за текстом договору - постачальник) договором постачання №2/10/2014-С, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця сою (надалі іменується - "Товар") врожаю 2014 року насипом, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах договору прийняти товар та оплатити його вартість. Найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість партії товару, строки, умови і місце (адреса) поставки товару визначаються сторонами в додатках до договору. Додатки оформляються на кожну замовлену партію товару та після підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками є невід'ємною частиною цього договору. Загальна вартість товару по цьому договору визначається сумарною вартістю партій товару, поставлених постачальниками та прийнятих покупцем протягом строку дії цього договору. Під час передачі товару покупцю повинні бути надані видаткові накладні та податкові накладні. Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині не виконаних зобов'язань по договору до повного їх виконання.
Відповідно до додатку №1 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар - сою - кількістю 217,940 тон загальною вартістю 1 054 807, 80 грн. Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах EXW (франко-склад) елеватор ТОВ "Хмільницьке", який знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Хмільник, вул. Привокзальна, 53, відповідно до правил Інкотермс (у редакції 2010 року) та положень договору.
Додатком №2 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С встановлено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар - сою кількістю 659,460 тон загальною вартістю 3 191 720, 45 грн. Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах EXW (франко-склад) елеватор ТОВ "Хмільницьке", який знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Хмільник, вул. Привокзальна, 53, відповідно до правил Інкотермс (у редакції 2010 року) та положень договору.
Додатком №3 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С встановлено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар - сою кількістю 758,094 тон загальною вартістю 3 669 099, 15 грн. Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах EXW (франко-склад) елеватор ТОВ "Хмільницьке", який знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Хмільник, вул. Привокзальна, 53, відповідно до правил Інкотермс (у редакції 2010 року) та положень договору.
Додатком №4 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С встановлено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар - сою кількістю 387,860 тон загальною вартістю 1 888 955, 77 грн. Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах EXW (франко-склад) елеватор ТОВ "Хмільницьке", який знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Хмільник, вул. Привокзальна, 53, відповідно до правил Інкотермс (у редакції 2010 року) та положень договору.
Додатком №5 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С встановлено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар - сою кількістю 228,738 тон загальною вартістю 1113999.80 грн. Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах EXW (франко-склад) елеватор ПАТ "Державна Продовольчо-Зернова Корпорація України", який знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. М. Кривоноса, 1, відповідно до правил Інкотермс (в редакції 2010 року) та положень договору.
Додатком №6 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С передбачено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар - сою кількістю 246,292 тон загальною вартістю 1 219 145, 40 грн. Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах EXW (франко-склад) елеватор ПАТ "Державна Продовольчо-Зернова Корпорація України", який знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. М. Кривоноса, 1, відповідно до правил Інкотермс (в редакції 2010 року) та положень договору.
Додатком №7 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С встановлено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар - сою кількістю 552,006 тон загальною вартістю 2 732 429, 70 грн. Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах EXW (франко-склад) елеватор ТОВ "Хмільницьке", який знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Хмільник, вул. Привокзальна, 53, відповідно до правил Інкотермс (у редакції 2010 року) та положень договору.
Додатком №8 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С встановлено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар - сою кількістю 436,577 тон загальною вартістю 2 226 542, 70 грн. Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах EXW (франко-склад) елеватор ТОВ "Хмільницьке", який знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Хмільник, вул. Привокзальна, 53, відповідно до правил Інкотермс (у редакції 2010 року) та положень договору.
Так, на виконання досягнутої домовленості позивачем отримано від вказаного контрагента товар (сою) - кількістю 3 486,97 тон на загальну суму 17 096 701 грн, у тому числі, податку на додану вартість (далі у тексті - ПДВ) 2 849 450, 00 грн. Обсяги поставленої сої відповідають обсягам, домовленості про поставку яких досягнуто сторонами в додатках №№1-8 до договору поставки від 01.10.2014 №2/10/2014-С.
Як вбачається із матеріалів справи, судами досліджено та надано оцінку наступним документам, складеним сторонами договору поставки за наслідками здійснення господарських операцій із ТОВ "Ліхтерн": виписаним позивачеві видатковим накладним від 01.10.2014 №1011, від 06.10.2014 №6102, від 10.10.2014 №10101, від 17.10.2014 №17101, від 22.10.2014 №22101, від 28.10.2014 №28102 та №28101, від 05.11.2014 №5111, а також, податковим накладним від 01.10.2014 №1, від 06.10.2014 №13, від 10.10.2014 №34, від 17.10.2014 №52, від 22.10.2014 №61, від 28.10.2014 №82 та №83, від 05.11.2014 №9.
Судами встановлено та не заперечувалось відповідачем, що будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не виявлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, крім того, податкові накладні належним чином зареєстровані у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.
Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що окремі неточності під час заповнення первинних документів (податкових накладних) не можуть свідчити про відсутність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом і не позбавляють правового значення, виданих за цими операціями первинних документів, так як, дана обставина є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку та не може свідчити про недоведеність поставки товару у сукупності із іншими доказам. Крім того, видаткова накладна - не єдиний документ, який супроводжує господарську операцію.
Крім того, позивачем надано витяг з журналу реєстрації довіреностей, згідно з даними якого судом встановлено, що придбаний товар отримувався співробітниками позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Факт отримання вказаними особами товару підтверджено наданими позивачем наказами про прийняття на роботу, наказами про (розпорядження) про переведення цих працівників, накази про звільнення (вже після спірного періоду проведених операцій), накази про відрядження та звіти про виконання службового завдання працівниками, які вказані у довіреностях та працювали на ТОВ "Глобинський переробний завод" й були направлені у відрядження для отримання товару позивачем.
Встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач здійснив розрахунок за придбаний товар у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента - ТОВ "Ліхтерн", на підтвердження чого позивач долучив платіжні доручення та банківську виписку.
Крім того, товар, а саме соя, який ТОВ "Ліхтерн" реалізовувало за укладеним 26.09.2014 між ТОВ «Хмільницьке» та ТОВ «Ліхтерн» договором складського зберігання зерна №17 позивачеві зберігалася на зернових складах ТОВ «Хмільницьке» та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», в особі філії "Старокостянтинівський елеватор", на підтвердження чого позивачем було надано: копію вказаного вище договору, копії реєстрів ТТН за формою №3ХС-3, оформлених ТОВ "Хмільницьке" під час приймання на зберігання сої від ТОВ "Ліхтерн", журнал реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах, картку рахунку 023 "Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні" за вересень - листопад 2014 року, листи ТОВ "Ліхтерн" щодо переоформлення сої на ТОВ "Глобинський переробний завод", довіреності на отримання сої для переоформлення, копії карток аналізу зерна щодо одержаної на зберігання від ТОВ "Ліхтерн" сої, складські квитанції на зерно, свідоцтво про право власності на комплекс первинної обробки та накопичення зерна ТОВ "Хмільницьке" та витяг про державну реєстрацію прав.
Також, під час судового розгляду справи встановлено, що 03.09.2014 між ТОВ "Глобинський переробний завод" (за текстом договору - поклажодавець) та ТОВ "Хмільницьке" (за текстом договору - зерновий склад) укладено договір складського зберігання зерна №9, згідно з умовами якого поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання плоди зернових, зернобобових культур врожаю 2014 року, а 20.10.2014 між ПАТ "Глобинський переробний завод" (за текстом договору - поклажодавець) та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (за текстом договору - зерновий склад) укладено договір складського зберігання зерна №119, за умовами якого також передбачено, що поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури врожаю 2014 року.
Судами першої та апеляційної інстанцій досліджені у достатньому об'ємі надані на підтвердження реальності господарських операцій докази, яким надано правому оцінку, а саме: підтверджують факт передачі на зберігання виписані складські квитанції про прийняття на зберігання ТОВ "Хмільницьке" та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" сої від ТОВ "Глобинський переробний завод", переоформленої з ТОВ "Ліхтерн" після її придбання позивачем; підтверджує надання послуг зі зберігання товару (сої) - картка рахунок 023 "Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні" за вересень 2014 року - березень 2015 року; результати наданих послуг зі зберігання товару (сої) між позивачем та ТОВ "Хмільницьке" та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" підтверджено складеними актами здачі-приймання робіт (наданих послуг).
Крім того, розрахунок за надані послуги по зберіганню товару підтверджено позивачем наданими платіжними дорученнями, який здійснювався у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки ТОВ "Хмільницьке" та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Також, судами вірно встановлено, що позивачем належним чином підтверджено реальність факту здійснення транспортування придбаної у ТОВ "Ліхтерн" сої зі складів зберігання до ТОВ "Глобинський переробний завод", наданими копіями залізничних накладних, копією договору транспортного експедирування від 05.12.2014 №5/12-2014, копією договору про надання послуг від 01.11.2014 №17/1114/83, копією договору про надання послуг від 31.01.2015 №36/01/2014, платіжними дорученнями, актами здачі-приймання робіт, копією договору транспортного експедирування від 09.07.2013 №75/07-13, копією договору оренди вагонів від 29.05.2013 №69/05-13, копією договору щодо організації і супроводу перевезень вантажів у вагонах від 16.12.2013 №03-ТП-12 із актами виконаних робіт до нього, копією договору 24.04.2012 №1/0412/59 між ТОВ "УПИ-Магистраль" та ТОВ "Хмільницьке" з додатками та актом виконаних робіт до нього, а факт заїзду вагонів з товаром на територію ТОВ "Глобинський переробний завод" підтверджується журналом реєстрації зважування на вагонних вагах при надходженні вантажу та витягом з Журналу реєстрації зважування вантажів на залізничних вагах.
Згідно з пунктом 1.4 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої Міністерством аграрної політики України від 13.10.2008 №661 (далі у тексті - Інструкція №661, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), кількісно-якісний облік зерна ведеться за місцем зберігання в розрізі культур, класів, років урожаю, матеріально відповідальними особами у книгах кількісно-якісного обліку хлібопродуктів (форма N36).
Як вбачається із матеріалів справи, судами вірно надано оцінку того, що оскільки, до переробного заводу соя, придбана у ТОВ "Ліхтерн", надходила від зберігачів (право власності на сою перейшло до позивача на зернових складах, тобто у місці поставки), у формі №36 за жовтень - грудень 2014 року, січень 2015 року відображено саме найменування зберігачів, а не постачальника сої за договором, зважаючи на те, що у формі №36 в узагальненому вигляді відображається саме інформація щодо одержаної сировини (сої), зокрема, відомості про контрагента, від якого надійшла сировина, вологість, смітну домішку, масу сої.
Відповідно до пункту 2.4 розділу II Інструкції №661 кожна партія зерна (крім, упакованої у мішки стандартною масою), що надійшла на підприємство, приймається матеріально відповідальною особою за масою, встановленою на повірених вагах у присутності особи, що доставила зерно, та за якістю, визначеною виробничою технологічною лабораторією підприємства (далі у тексті - ВТЛ) чи представником Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі (далі у тексті - Держсільгоспінспекція).
Судами встановлені обставини справи, які не спростовані скаржником, щодо того, що позивач має атестовану виробничу лабораторію (дозвільні документи містяться у матеріалах справи та досліджені ум ході розгляду справи), яка згідно з вимогами пункту 2.4 Інструкції №661 здійснює аналіз якості сої, за результатами такого аналізу складались картки аналізу зерна.
Крім того, придбана позивачем у ТОВ "Ліхтерн" соя у кількості 3486,97 тон, для використання її у власній господарській діяльності, так як позивач володіє на праві власності переробним комплексом і є виробничим підприємством з переробки сої, продукція якого сертифікована УкрСЕПРО, що підтверджується сертифікатами відповідності на шрот соєвий та олію соєву від 31.01.2014.
У ході розгляду справи судами також встановлено, що в результаті проведення переробки придбаної у ТОВ "Ліхтерн" сої, позивачем отримано соєвий шрот, який у подальшому реалізовувався останнім різним суб'єктам господарювання, на підтвердження чого ТОВ "Глобинський переробний завод" надав: звіт з реалізації, договори з поставку, видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ.
Матеріалами справи підтверджується та досліджені належним чином судами попередніх інстанцій надані позивачем додатково витяги з бухгалтерського обліку, які підтверджують рух сировини (сої) та продуктів її переробки у жовтні та листопаді 2014 року, а саме: картки рахунку 631 за жовтень і листопад 2014 року за контрагентом ТОВ "Ліхтерн", які відображають господарські відносини позивача з ТОВ "Ліхтерн"; звіти про закупку сої у ТОВ "Ліхтерн" за жовтень і листопад 2014 року; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за контрагентом ТОВ "Ліхтерн" за жовтень і листопад 2014 року, де відображено загальний обсяг господарської операції з цим контрагентом; оборотно-сальдову відомість по рахунку 261 за жовтень і листопад 2014 року, де відображено обсяги готової продукції за видами у відповідні періоди; обороти рахунку 901 "Собівартість реалізованої готової продукції" за жовтень і листопад 2014 року, де відображено виробничу собівартості реалізованої готової продукції; обороти по рахунку 2314 "Основне виробництво переробного підприємства" за жовтень і листопад 2014 року; звіти по проводках, картки рахунку 201 "Сировина й матеріали" за жовтень і листопад 2014 року, де відображаються наявність та рух сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість.
Верховний Суд зазначає, що порушення позивачем вимог податкового законодавства податковий орган пов'язував виключно з недоліками, які на його думку, мали місце у діяльності підприємства-контрагента, однак, наголошує, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку із порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці в Україні та Європейського суду з прав людини.
Правомірно не прийнято до уваги судами і посилання відповідача, як на довід нереальності господарських операцій позивача, на те, що на дату перевірки та розгляду справи контрагент позивача припинив свою діяльність.
Так, пунктом 184.1 статті 184 ПК України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
При цьому, подальше припинення юридичної особи та анулювання свідоцтва платника ПДВ не робить виписані ним первинні документи та податкові накладні недійсними та не позбавляють позивача права на формування на їх підставі податкового кредиту.
Крім того, відповідач зазначаючи як підставу нереальності господарської операції посилається на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ліхтерн».
Однак, акт про неможливість проведення зустрічної звірки по суті є актом про неможливість з'ясування реальності та повноти відображення господарських операцій в обліку платника податків, у зв'язку з чим такий акт виключає можливість викладання в ньому висновків щодо змісту господарської діяльності платника податків.
Крім того, Суд вважає, що зазначена інформація ніяким чином не впливає на факт сплати позивачем ПДВ в бюджет за спірними операціями.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами першої та апеляційної інстанцій, що із врахуванням встановлених обставин надані позивачем первинні документи на виконання вищезазначених договорів за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства України, а висновки акту перевірки від 14.05.2014 №8/16-03220212/30547403 про порушення позивачем пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.4, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 ПК України є безпідставними.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення відповідача 29.05.2015 №0002642202/1426, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 274 175, 00 грн, у тому числі, за основним платежем у розмірі 2 849 450, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 424 725, 00 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.
Так, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», спростовують висновки податкового органу викладені в акті перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову оскільки, оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контраґентів, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Усі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.
У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.08.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2015 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова