04 березня 2021 року
м. Київ
справа №826/13826/18
адміністративне провадження №К/9901/24662/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 826/13826/18
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання протиправним та скасування наказу
за касаційною скаргою Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді: Собківа Я. М., суддів: Ганечко О. М., Костюк Л. О.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 26 червня 2018 року № 174 «Про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та готовність об'єкта до експлуатації».
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що спірним наказом відповідача вирішено, зокрема: скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень АДРЕСА_1 » від 03 квітня 2017 року № ІУ 082140930201, замовник - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ; скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Реконструкція приміщень АДРЕСА_1 » від 17 квітня 2014 року № ІУ 142141070714, замовник - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . При цьому, на момент прийняття вказаного наказу у відповідача були відсутні підстави для скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а також при виконанні функцій управління у сфері містобудівної діяльності контролюючий орган діяв не у спосіб, що передбачений статтею 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні оскаржуваного наказу від 26 червня 2018 року № 174 «Про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та готовність об'єкта до експлуатації» діяв у відповідності до вимог законодавства та за наявності відповідних підстав.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2019 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено в повному обсязі.
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не провів позапланову перевірку на об'єкті будівництва ОСОБА_1 , не ознайомився з проектною документацією, а обмежився листами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві та Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», з яких необґрунтовано та безпідставно дійшов висновку про недостовірність відомостей внесених до декларацій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 28 серпня 2019 року Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2019 року залишити в силі.
8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так, суд не звернув увагу на те, що відповідачем було розпочато проведення позапланової перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об'єкті будівництва позивача: АДРЕСА_1 . Під час виїзду на об'єкті будівництва контролюючим органом замовник будівництва ФОП ОСОБА_1 був відсутнім, провести перевірку не вбачалось за можливе. За таких обставин, Департаментом на адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено лист від 23 травня 2018 року № 073-4686 щодо прибуття до відповідача з необхідними для проведення перевірки документами. Судом попередньої інстанції не враховано, що законодавством передбачено, що проведення перевірки та складання за її результатами матеріалів можливе за умови обов'язкової присутності суб'єкта містобудування і відповідно надання останнім документів, необхідних для здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю, а враховуючи ті обставини, що замовник будівництва ФОП ОСОБА_1 ухилявся від проведення перевірки, тому складання документів за її результатами не вбачалось за можливе. Поряд з цим, жодною правовою нормою не регламентовано порядок виявлення органом архітектурно-будівельного контролю такого факту, як наведення в декларації про початок виконання будівельних робіт недостовірних даних, і обов'язку відповідача проводити перевірку, якщо недостовірність зазначених у деклараціях даних є очевидною. Крім того, наявність права власності на самочинно збудований об'єкт будівництва не є правовою формою захисту прав позивача від порушень норм законодавства, зокрема у сфері містобудівної діяльності.
9. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 серпня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г. , судді: Рибачук А. І., Тацій Л. В., справу передано головуючому судді.
10. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року.
11. 03 жовтня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому останній просить суд касаційної інстанції при прийняті судового рішення врахувати постанову Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 826/11095/17.
12. Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено такий в порядку письмового провадження з 04 березня 2021 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 06 травня 2014 року за позивачем зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення (в літ. А) за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею 234 кв. м.
14. Така державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 06 травня 2014 року Реєстраційною службою управління юстиції у м. Києві, не визнана незаконною, й у матеріалах справи відсутні відомості про те, що незаконність набуття права власності позивачем на вказаний об'єкт нерухомості встановлена судом.
15. Згідно технічного паспорту ТОВ «ТЕХІНВЕНТАРИЗАЦІЯ» від 01 квітня 2014 року (інвентаризаційна справа №1 9-26-2014), останній виготовлено на громадський будинок з торговим призначенням за вищевказаною адресою.
16. Згідно декларації про початок виконання будівельних робіт на реконструкцію приміщень АДРЕСА_1 , остання була зареєстрована Відділом методології та здійснення декларативних процедур Управління дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України 03 квітня 2014 року за № ІУ 082140930201.
17. Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, а саме «Реконструкція приміщень АДРЕСА_1 », була зареєстрована Відділом методології та здійснення декларативних процедур Управління дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України 17 квітня 2014 року за № ІУ 142141070714.
18. В липні 2018 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26 червня 2018 року № 073-5992, яким позивача повідомлялось про те, що Департаментом видано наказ від 26 червня 2018 року № 174 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень АДРЕСА_1 » від 03 квітня 2017 року № ІУ 082140930201 та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 17 квітня 2014 року № ІУ 142141070714.
19. Зі змісту оскаржуваного наказу відповідача від 26 червня 2018 року № 174 убачається, що останній винесено відповідно до ч. 2 ст. 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підп. 5 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 17 січня 2017 року № 1817-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» та на підставі листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 31 травня 2018 року № 062/14-66533 (И-2018) (вх. № 073/4207 від 01 червня 2018 року), листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 01 червня 2018 року № 10/26-9/0106/02/2 (вх. № 073/4270 від 05 червня 2018 року).
20. Жодних матеріалів, які стали підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваного наказу до листа додано не було.
21. У відповідь на адвокатський запит Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своїм листом від 02 серпня 2018 року № 073-7318 надав копії листів зазначених у наказі від 26 червня 2018 року № 174, що були підставою для прийняття останнього. Як стало відомо з тексту вказаних листів вони не містять інформації про факт подання недостовірних даних під час проведення реєстрації скасованих декларацій, оскільки зазначеними структурами перевірка цих фактів не здійснювалася.
22. Зокрема, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві у своєму листі від 01 червня 2018 року № 10/26-9/0106/02/2 серед іншого зазначив, що не проводив перевірок дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та не складав матеріалів перевірок на об'єкті будівництва за вищевказаною адресою.
23. Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» своїм листом від 31 травня 2018 року № 062/14-6533 надало відповідачу план за поверхами на будівлю АДРЕСА_1 із журналом внутрішніх обмірів та зазначило у відповіді, що: «бюро не відомо чи проводилась технічна інвентаризація об'єктів нерухомого майна, за адресою зазначеною в запиті, іншими суб'єктами господарювання, а тому інформація, яка зберігається в Бюро може бути не достовірною та не актуальною».
24. Акт, протокол чи припис, як це встановлено вимогами законодавства України відповідачем не складалось.
25. Вважаючи вказаний наказ контролюючого органу протиправним та незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
27. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
29. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з'ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
30. Повноваження Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) та Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553).
31. Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
32. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
33. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.
34. Орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про адміністративні правопорушення та справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
35. Посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право: 1) безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів та до об'єктів, що підлягають обов'язковому обстеженню; 2) складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; 3) у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видавати обов'язкові для виконання приписи щодо: а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; б) зупинення підготовчих та будівельних робіт; 4) проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомки, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації; 5) проводити перевірку відповідності будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, що використовуються під час будівництва об'єктів, вимогам стандартів, норм і правил згідно із законодавством; 6) залучати до проведення перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, експертних та громадських організацій (за погодженням з їх керівниками), фахівців галузевих науково-дослідних та науково-технічних організацій; 7) одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.
36. Відповідно до п. 2 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням, зокрема, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції.
37. Згідно з положеннями п. 5 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.
38. Відповідно до п .7 Порядку № 553 підставами для проведення позапланової перевірки є: подання суб'єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об'єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням; необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; виявлення факту самочинного будівництва об'єкта; перевірка виконання суб'єктом містобудівної діяльності вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю; звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.
39. За приписами п. 8 Порядку № 553 за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком.
40. У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт (пункти 16, 17 Порядку № 553).
41. Права та обов'язки суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль зазначені пунктах 13, 14 Порядку № 553.
42. Зокрема, суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, зобов'язаний виконувати вимоги органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.
43. Зі змісту положень ст. 41 Закону № 3038-VI та Порядку № 553 вбачається, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб'єктами підготовчих та будівельних робіт.
44. Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об'єктів, які знаходяться в процесі будівництва.
45. Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв'язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об'єкту.
42. Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об'єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.
43. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18 та від 23 вересня 2020 року у справі № 640/2911/19.
44. Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції про наявність порушення відповідачем процедури видання наказу про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зокрема: видання оскаржуваного наказу без проведення архітектурно-будівельного контролю та без належного оформлення його результатів.
45. Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактично підставою для скасування декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень АДРЕСА_1 » від 03 квітня 2017 року № ІУ 082140930201 та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 17 квітня 2014 року № ІУ 142141070714 стало порушення ч. 2 ст. 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підп. 5 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 17 січня 2017 року № 1817-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» та на підставі листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 31 травня 2018 року № 062/14-66533 (И-2018) (вх. № 073/4207 від 01 червня 2018 року), листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 01 червня 2018 року № 10/26-9/0106/02/2 (вх. № 073/4270 від 05 червня 2018 року).
46. Разом з тим, інформація, отримана з листів Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, не є формою державного архітектурно-будівельного контролю, а тому не може бути підставою для прийняття рішення про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
47. Така правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 826/20445/16 та від 03 лютого 2021 року у справі № 640/7495/19.
48. Посилання скаржника на те що проведення перевірки та складання за її результатами матеріалів можливе за умови обов'язкової присутності суб'єкта містобудування і відповідно надання останнім документів, необхідних для здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю є необґрунтованими та безпідставними.
49. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що строк дії направлення для проведення позапланового заходу від 23 травня 18 року складав з 23 травня до 05 червня 2018 року. Між тим, в матеріалах справи відсутні відомості щодо його направлення та вручення позивачу.
50. Поряд з цим, копію наказу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 26 червня 2018 року № 174 «Про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та готовність об'єкта до експлуатації» ОСОБА_1 з супровідним листом отримав наприкінці червня 2018 року. В той же час, лист відповідача про проведення перевірки та необхідності надання документів від 23 травня 2018 року позивач отримав тільки після отримання вищевказаного наказу контролюючого органу, що унеможливило належному наданню документів щодо будівлі.
51. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), об'єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
52. Згідно зі ч. 1, 4, 5 ст. 39 Закону № 3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
53. Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.
54. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
55. За приписами ч. 9, 10 ст. 39 Закону № 3038-VI зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
56. Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
57. Положеннями частин 1, 2 ст. 39-1 Закону № 3038-VI передбачено, що у разі якщо замовник самостійно виявив технічну помилку у надісланому повідомленні про початок виконання підготовчих чи будівельних робіт, зареєстрованій декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а також у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які не є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до закону, до такого повідомлення або декларації вносяться зміни у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
58. Замовник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати достовірні дані щодо інформації, яка потребує змін, для внесення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю відповідних відомостей до реєстру, а також до повідомлення або декларації.
59. У разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування декларації чи права на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення, відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю письмово повідомляє замовника протягом трьох робочих днів з дня скасування.
60. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03 квітня 2014 року Відділом методології та здійснення декларативних процедур Управління дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України за № ІУ 082140930201 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на реконструкцію приміщень АДРЕСА_1 .
61. 17 квітня 2014 року Відділом методології та здійснення декларативних процедур Управління дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України зареєстровано за № ІУ 142141070714 декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а саме «Реконструкція приміщень АДРЕСА_1».
62. Судами встановлено, що відповідачем не порушувалось питання про те, що декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації були зареєстровані в квітні 2014 року неналежним суб'єктом. Крім того, в матеріалах справи відсутній будь-який письмовий доказ, чи пояснення сторони справи, в яких містилася б подібна інформація.
63. 06 травня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення (в літ. А) за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею 234 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право власності серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 06 травня 2014 року Реєстраційною службою управління юстиції у м. Києві.
64. З огляду на викладене, можна дійти висновку, що реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення ОСОБА_1 дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт.
65. З моменту реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з якою пов'язується закінчення будівництва об'єкта містобудування, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію. Після реєстрації ОСОБА_1 06 травня 2014 року права власності на новостворений об'єкт містобудування, також вичерпала свою дію декларація про введення об'єкта в експлуатацію.
66. Така правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18 та від 20 січня 2021 року у справі № 420/1674/19.
67. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що декларація про початок виконання будівельних робіт від 03 квітня 2014 року № ІУ 082140930201 діяла до завершення будівництва та відповідно втратила свою чинність після його завершення та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме - 17 квітня 2014 року. У свою чергу декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 17 квітня 2014 року № ІУ 14241070714 вичерпала свою дію після реєстрації за ОСОБА_1 права власності на збудований об'єкт.
68. Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що після реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна, у разі наявності підстав вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) може звернутися з позовом про знесення самочинно самочинного будівництва у порядку, встановленому законом.
69. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16.
70. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
71. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наданих судами попередніх інстанцій, та не спростовують правильність їх висновків про порушення відповідачем процедури проведення перевірки.
72. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
73. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
74. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
75. Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
76. Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
77. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
78. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
79. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
80. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
81. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
82. Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
83. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко А.І. Рибачук Л.В. Тацій