03 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6156/20 пров. № А/857/2203/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Сакалош В.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 24 листопада 2020 року,
03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Мостиський ПЗ) щодо нездійснення нарахування та виплати йому на день звільнення 11 квітня 2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2013-2019 роки;
- зобов'язати Мостиський ПЗ нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2013-2019 роки;
- визнати протиправними дії та бездіяльність Мостиського ПЗ у частині виплати позивачу допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889;
- зобов'язати Мостиський ПЗ нарахувати та виплатити на його користь недоплачену допомогу на оздоровлення у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 380/6156/20 позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що перед звільненням позивача додаткова грошова винагорода у 2016-2018 роках на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 нараховувалась та виплачувалась щомісяця, а тому така винагорода не може вважатись одноразовою і повинна враховуватися при визначенні розміру допомоги на оздоровлення. Окрім того, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідачем також протиправно не було проведено із ним усіх розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з 2013 року по 2019 рік.
Мостиський ПЗ у апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Свої апеляційні вимоги обґрунтовував тим, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного від 24 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.006935 позивачу виплачена грошова компенсацій за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки, що не враховано судом першої інстанції під час винесення рішення у справі.
Окрім того, на сьогодні в Україні діє особливий період, під час якого відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на відпустку, передбачену частиною 4 статті 101 зазначеного Закону, у військовослужбовця не виникає. У зв'язку із ццим така відпустка компенсації не підлягає.
Правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 620/4218/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись, оскільки спірні правовідносини не підпадають під ознаки типової справи.
Щодо позовної вимоги про виплату допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, то згідно із пунктом 8 Інструкції про розміри і порядок виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 73 від 02 лютого 2016 року, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за № 217/28347, щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник Мостиського ПЗ у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Представник позивача у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується її учасниками, наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Мостиський ПЗ) від 01 березня 2019 року №62-ОС ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту та наказом начальника відповідача від 11 квітня 2019 року №99-ОС виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення Мостиського ПЗ.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій (посвідчення серія НОМЕР_1 , видане 18 листопада 2015 року).
Відповідно до особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2017 роки до складу грошового його забезпечення, з якого було здійснено обчислення допомоги на оздоровлення, виплаченої Мостиським ПЗ у вересні 2016 року у сумі 6413,75 грн та у жовтні 2017 року у сумі 6641,70 грн, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889).
Окрім того, ОСОБА_1 упродовж 2013-2019 років проходив військову службу на посадах, які відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» (далі - Постанова № 702) надавали право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
При цьому при звільненні ОСОБА_1 із військової служби Мостиським ПЗ не було здійснено виплату позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що передбачені вказаними нормативними актами.
ОСОБА_1 вважав такі дії (бездіяльність) Мостиського ПЗ протиправними та за захистом своїх прав звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 у частині виплати йому допомоги на оздоровлення, передбаченої частиною 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до приписів частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 1 Постанови № 889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
Відповідно до пункту 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На час виникнення спірних правовідносин була чинною Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2016 року № 73, який був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за № 217/28347 (далі - Інструкція № 73).
Відповідно до приписів пункту 1 вказаної Інструкції, вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці) та займають посади в Держприкордонслужбі, регіональних управліннях Держприкордонслужби, в загонах морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), в розвідувальному органі Держприкордонслужби, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Згідно із пунктом 3 Інструкції № 73 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Пунктом 8 Інструкції № 73 передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що на час виплати ОСОБА_1 у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року допомоги на оздоровлення, передбаченої частиною 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, підстав для врахування при визначенні її розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, у Мостиського ПЗ не було, а отже позовні вимоги у цій частині є безпідставними і помилково задоволені судом першої інстанції.
Оцінюючи правильність вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 у частині нездійснення Мостиським ПЗ нарахування та виплати йому на день звільнення 11 квітня 2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та Постановою № 702 за 2013-2019 роки, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно із приписами частини 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що рішенням Львівського окружного адміністративного від 24 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.006935, яке не оскаржувалося і набрало законної сили, було задоволено позов ОСОБА_1 про виплату йому Мостиським ПЗ грошової компенсацій за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, що свідчить про те, що за вказаний період він обрав можливість скористатися правом на додаткову відпустку із таких підстав.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та Постановою № 702 за 2015-2019 роки є безпідставними і помилково задоволені судом першої інстанції.
Щодо аналогічних позовних вимог за 2013-2014 рік, апеляційний суд виходить із такого.
Відповідно до приписів частини 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Приписами частини 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідачем не заперечується того, що у 2013-2014 роках позивачу ОСОБА_1 не надавалася щорічна додаткова відпустка у відповідності до вимог частини 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та Постанови № 702, на яку він мав право.
Оцінюючи доводи Мостиського ПЗ у частині неможливості виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки, які не надаються з огляду на передбачений законодавством особливий період, суд апеляційної погоджується із врахуванням судом першої інстанції правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), відповідно до якої в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої відповідними правовими нормами.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо необхідності нарахування та виплати йому на день звільнення 11 квітня 2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та Постановою № 702, за 2013-2014 роки є обґрунтованими і правомірно задоволені судом першої інстанції.
При наданні оцінки доводам представника ОСОБА_1 щодо пропуску Мостиським ПЗ строку подання апеляційної скарги у справі без поважних причин, апеляційний суд зазначає таке.
Як зазначає сам представник ОСОБА_1 у своїй заяві від 02 березня 2021 року, адресованій апеляційному суду, засобами поштового зв'язку копію рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 380/6156/20 було доставлено Мостиському ПЗ 28 листопада 2020 року, яка у подальшому була зареєстрована відповідачем 01 грудня 2020 року.
Апеляційна скарга на вказане рішення суду першої інстанції відповідачем подана 30 грудня 2020 року.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що 28 листопада 2020 року було вихідним днем (субота). Перший робочий день після отримання Мостиським ПЗ копії рішення суду, що оскаржується, був 30 листопада 2020 року.
Згідно із приписами частини 1 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Іліан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмеження доступу до суду у зв'язку з пропуском строку на звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Відтак, посилання представника позивача ОСОБА_1 на пропуск Мостиським ПЗ строку подання апеляційної скарги у справі, що розглядається, без поважних причин та передчасність висновку апеляційного суду про можливість відкриття апеляційного провадження за такою скаргою є безпідставними.
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при цього вирішенні публічно-правового спору, суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права. Тому оскаржуване судове рішення слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням зазначеного у мотивувальній частині цієї постанови.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 380/6156/20 та ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 11 квітня 2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» за 2013-2014 роки.
Зобов'язати Мостиський прикордонний загіну (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» за 2013-2014 роки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді І. М. Обрізко
Л. П. Іщук
Постанова у повному обсязі складена 04 березня 2021 року.