02 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6798/20 пров. № А/857/15313/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі №380/6798/20 (суддя Хома О.П., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу та зобов'язання вчинити дії,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив: а) - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2018 №Ф-64827-17;
- зобов'язати ГУ ДПС у Львівській області повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнені кошти в розмірі 7 598 грн з одночасною сплатою нарахованої на зазначену суму пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
Рішенням від 04 листопада 2020 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково.
Визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДФС у Львівській області від 05.06.2018 №Ф-64827-17 про сплату боргу (недоїмки).
У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Стягнув з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн 80 к. судових витрат у вигляді судового збору.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець з 19.01.2006 перебував на обліку як платник податків за №9248. Враховуючи норми Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI) на нього покладено обов'язок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Окрім того, на дату формування оскарженої вимоги платник був зареєстрованим як фізична особа-підприємець та не перебував у стані припинення чи ліквідації, а в ІС “Податковий блок” у реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у скаржника пільги по сплаті єдиного внеску. Адже фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи - підприємці.
Сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, оскільки за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець.
На підставі вищенаведеного вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу винесена у відповідності до вимог чинного законодавства.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального права.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 був зареєстрованим виконавчим комітетом Львівської міської ради 13.01.2006 як фізична особа-підприємець за номером запису 24150000000013204. Вид діяльності: 51.33 “Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією та жирами”.
ОСОБА_1 18.01.2006 взятий на облік в органах Пенсійного фонду України, реєстраційний номер 07.11-15713 та 19.01.2006 взятий на облік у ДПІ у Галицькому районі м. Львова за №9248.
Позивачем на ім'я начальника ДПІ у Галицькому районі м. Львова подано заяву від 07.11.2007 №77 про тимчасове припинення ФОП ОСОБА_1 діяльності на 2008 рік.
01.06.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до даних трудової книжки ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 від 01.07.1998), позивач з 2008 по 2019 працював як найманий працівник.
Згідно з довідкою ПрАТ “Трускавецькурорт” про сплату єдиного соціального внеску від 28.07.2020 №284 ПрАТ “Трускавецькурорт” сплатив за працівника ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок в повному розмірі за період з травня 2013 року по червень 2020 року.
Обставини щодо сплати єдиного соціального внеску щодо позивача за період 1998- 2020 року також підтверджується наявними в матеріалах справи довідками Пенсійного фонду України форми ОК-3 від 18.07.2020 та форми ОК-5 від 28.07.2020.
ГУ ДФС у Львівській області на ім'я ОСОБА_1 сформовано вимогу №Ф-64827-17 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.05.2018 у сумі 7598 грн.
Вимогу сформовано відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів 05.06.2018.
Позивач заперечує отримання ним вказаної вимоги, стверджуючи про те, що про існування такої йому стало відомо з постанови державного виконавця від 21.08.2018 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги ГУ ДФС у Львівській області від 05.06.2018 №Ф-64827-17У.
Розрахунок недоїмки у сумі 7598 грн за вказаною вимогою відповідач суду не надав.
ГУ ДПС у Львівській області 17.07.2018 повторно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64827-17У, в якій позивача зобов'язано протягом 10 календарних днів від дня отримання вимоги сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 4 914 грн 36 коп.
Вказана вимога позивачу не надсилалася, а про її винесення позивачу стало відомо з постанови державного виконавця від 24.01.2020 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги ГУ ДФС у Львівській області від 17.07.2018 № Ф-64827-17У про стягнення з позивача суму 4 914 грн 36 к. боргу по єдиному соціальному внеску
Позивачем в судовому порядку оскаржено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.07.2018 №Ф-64827-17У.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі № 380/2327/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.07.2018 №Ф-64827-17У
Вказаним судовим рішенням встановлено про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2018 №Ф-64827-17 є предметом оскарження у справі з підстав відсутності у позивача обов'язку сплати єдиного соціально внеску як фізичної особи-підприємця.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що за період, за який винесено оспорювану вимогу, позивач був найманим працівником та у цей період роботодавець позивача сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується копіями довідок. У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ГУ ДПС у Львівській області повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнені кошти в розмірі 7 598 грн з одночасною сплатою нарахованої на зазначену суму пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, суд відмовив, оскільки така вимога стосується правовідносин, які мають відбутися в майбутньому.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов'язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19.
Як правильно встановив суд першої інстанції, ГУ ДПС у Львівській області соціальний внесок було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю - платнику єдиного внеску у сумі 7598 грн 00 коп. станом на 31.05.2018.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідно до даних трудової книжки ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 від 01.07.1998), позивач з 2008 по 2019 працював як найманий працівник, а саме: - з 12.11.2007 до 16.09.2009 у ТзОВ “Ультімо”; - з 17.09.2009 по 31.10.2012 у ВАТ “Кредитпромбанк”; - з 01.12.2012 по 13.05.2013 перебував на обліку як безробітний у Львівському міському центрі зайнятості; - з 14.05.2013 по теперішній час працює на посаді начальник відділу збору та аналізу інформації-заступником начальника служби безпеки ПрАТ “Трускавецькурорт”.
Відповідно до довідки ПрАТ “Трускавецькурорт” від 28.07.2020 №115 ОСОБА_1 працює на посаді начальника відділу збору та аналізу інформації-заступником начальника служби безпеки з 14.05.2013 (наказ від 13.05.2013№568-К) по 28.01.2020 (наказ від 24.01.2020) та з 29.01.2020 (наказ від 27.01.2020 №9-К) по теперішній час.
Згідно із довідкою ПрАТ “Трускавецькурорт” про сплату єдиного соціального внеску від 28.07.2020 №284 ПрАТ “Трускавецькурорт” сплатив за працівника ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок в повному розмірі, а саме: - з травня 2013 року - 11 182, грн. 13 к.; - за 2014 рік - 13 883 грн 79 к.; - за 2015 рік -15 466 грн14 к.; - за 2016 рік -11 314 грн 19 к.; - за 2017 рік -10 748 грн 97 к.; - за 2018 рік - 13170 грн 15 к.; - за 2019 рік -14 751 грн 29 к.; - по червень 2020 року - 8 670 грн 42 к.
Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності матеріали справи не містять, відповідач про наявність таких доходів не зазначає та відповідних доказів не надав.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює наведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З урахуванням того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесено оскаржувану вимогу, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Таким чином, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, доказів, наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позиції Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2018 №Ф-64827-17 є протиправною та підлягає скасуванню.
Крім того, суд першої інстанції підставно врахував, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі № 380/2327/20, що набрало законної сили, встановлено відсутність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку зі сплати єдиного внеску за період 2017-2018 років.
У відповідності до положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведене вище у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2018 №Ф-64827-17.
Натомість суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ДПС у Львівській області повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнені кошти в розмірі 7 598 грн з одночасною сплатою нарахованої на зазначену суму пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення цих позовних вимог сторонами не оскаржене. Тому у відповідності до приписів ч.1 ст. 308 КАС України, якими визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не дає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині зазначених позовних вимог.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі №380/6798/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 03.03.2021.