02 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 303/3987/20 пров. № А/857/1006/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 липня 2020 року у справі №303/3987/20 (суддя Куцкір Ю.Ю., м. Мукачево, повне судове рішення складено 24.07.2020) за позовом Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-
У липні 2020 року Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся в суд з позовом до громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням від 24 липня 2020 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області позов задовольнив та ухвалив затримати громадянку Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк 6 (шість) місяців.
Рішення суду допустив до негайного виконання.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, громадянка Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що у відповідача був паспорт, відтак, затримання її з метою ідентифікації було необґрунтованим.
Крім того, апелянт вказує на порушення права відповідача на захист, оскільки з моменту затримання остання мала право на отримання безоплатної правової допомоги відповідно до норм Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 20.07.2020 року незаконно, поза пунктами пропуску, в складі групи осіб, без документів, що посвідчують особу та дають право на перетин кордону, перетнула державний кордон з України в Румунію на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби “Тячів”, однак після незаконного перетину кордону була затримана представниками прикордонної поліції Румунії та 23.07.2020 року під час проведення прикордонно-представницької зустрічі в пункті пропуску “Солотвино” Мукачівського прикордонного загону на підставі ст.3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб була передана на територію України у встановленому угодою порядку.
Своїми діями відповідач вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП. В подальшому її було затримано відповідно до ст.263 КУпАП на термін до трьох діб з метою встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення. Встановлено, що відповідач на територію України в'їхала у встановленому порядку 12.02.2020 року, через пункт пропуску “Бориспіль-авіа”. Проте, до органів міграційної служби у встановлений ч.1 ст.5 ЗУ “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” в п'ятиденний термін, як і протягом періоду перебування на території України, в порушення вимог ст.17 ЗУ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звернулась. До міграційних органів з метою продовження терміну перебування на території України у встановленому порядку не зверталась. Таким чином, відповідач перебуває на території України незаконно.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач порушила вимоги законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань, а також у неї відсутні документи, що дають право виїзду з України, й посвідчують її особу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Зі змісту наведеної норми слідує, що законодавцем фактично виділено окремий випадок звернення із позовною заявою - про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації; фактичною підставою для такого звернення є відсутність в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.
При цьому, можливість звернення із таким позовом не пов'язана законодавцем саме із процедурами видворення іноземця чи особи без громадянства або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
Згідно з нормами ч. 1 ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється, зокрема: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.
Статтею 30 Закону визначено випадки, коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.
Зокрема, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Згідно із ч. 4 тієї ж статті іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , є нелегальним мігрантом, нею не представлено документів, необхідних для ідентифікації особи.
Відсутність національного паспортного документа підтверджується копіє протоколу про адміністративне затримання від 23.07.2020 року; протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 23.07.2020 року, актом про приймання - передавання особи від 23.07.2020 року.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про наявність у неї паспортного документа, оскільки жодних доказів наявності такого суду не надано, а також не долучено до апеляційної скарги.
Натомість відсутність такого на момент затримання підтверджується наведеними вище письмовими доказами.
Щодо копії паспортного документа в матеріалах справи, то такий засвідчує іншу особу з іншими анкетними даними, ніж ті, які записано «зі слів» ОСОБА_1 .
Водночас, виїзд іноземця за межі території України здійснюється на підставі його паспорта, виданого країною походження або третьою країною. Такий документ відповідачем не представлений.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права відповідача на правову допомогу, яке передбачене ст. 59 Конституції України та ст. 3 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», то такі спростовуються матеріалами справи, а саме підписами відповідача у матеріалах справи про адміністративне затримання на зрозумілій для неї мові про інформування про її права, передбачені Конституцією України та іншими нормативними документами у присутності перекладача; відсутністю будь-яких заяв та клопотань до службових осіб Державної прикордонної служби України під час подання позовної заяви щодо затримання з метою ідентифікації та подальшого видворення; відсутністю будь-яких заяв, клопотань під час поміщення, утримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців, які нелегально перебувають на території України ( далі - ПТПІ), щодо необхідності захисника.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про затримання громадянки ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.
Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Таким чином, встановлено, що у позивача були достатні підстави для подання до суду з підстав, передбачених ч. 1 ст. 289 КАС, позовної заяви про застосування судом до відповідача затримання через відсутність у неї документа, що засвідчує особу, та дає право на виїзд з України.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 271, 272, 289, 297, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 03.03.2021.