02 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/11645/20 пров. № А/857/66/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року у справі №140/11645/20 (суддя Лозовський О.А., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу та зобов'язання вчинити дії,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області), в якому просила: а) визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020;
б) зобов'язати відповідача відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків, шляхом її зменшення на суму заборгованості в розмірі 47565,70 грн та внести відповідні зміни до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску.
Рішенням від 02 листопада 2020 року Волинський окружний адміністративний суд позов задовольнити повністю.
Визнав протиправними та скасував вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020.
Зобов'язав Головне управління ДПС у Волинській області відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків ОСОБА_1 , шляхом її зменшення на суму заборгованості в розмірі 47565 (сорок сім тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 07 копійок та внести відповідні зміни до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі, інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску.
Також суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2840 (дві тисячі вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що недоїмка, яка визначена в оскаржених вимогах, нарахована ОСОБА_1 за період 2017-2019 років як фізичній особі-підприємцю - платнику єдиного внеску та фізичній особі-підприємцю, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Вказав на те, що з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704 грн, з 01 січня 2018 року - 819,06 грн, а з 01 січня 2019 року - 918,06 грн. Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець в Луцькій ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області, однак обов'язку, передбаченого статтею 6, пунктом 8 статті 9 Закону №2464-VI, щодо сплати єдиного внеску не виконувала.
Апелянт звертає увагу на те, що позивач не знятий з обліку як платник єдиного внеску, що проводить незалежну професійну діяльність (арбітражний керуючий), а тому зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У зв'язку із тим, що станом на 31.01.2019 згідно з даними АІС “Податковий блок” в інтегрованій картці ОСОБА_1 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб - підприємців, Головним управлінням ДПС у Волинській області винесено та направлено на податкову адресу платника податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.03.2019 № Ф-7931-55.
При цьому, вищезазначеною вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов'язання по єдиному внеску, натоміть вона лише містила вимогу до платника сплатити загальну суму боргу по єдиному внеску, який на момент її винесення уже рахувався в інтегрованій картці платника.
Вищевказана вимога, була направлена на податкову адресу платника податків.
Вимога від 14.03.2019 № Ф- 7931-55 набула статусу узгодженої. Таким чином, вимога про сплату боргу від 30.09.2019 №Ф-7931-55У сформована та направлена до органів державної виконавчої служби.
Станом на 31.01.2020 згідно з даними АІС “Податковий блок” в інтегрованій картці ОСОБА_1 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб - підприємців, Головним управлінням ДПС у Волинській області винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 № Ф-7931-55.
На підставі вищенаведеного вважає, що оскаржувані вимоги про сплату боргу винесені у відповідності до вимог чинного законодавства.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
ОСОБА_1 правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 із 10 жовтня 2007 року по 13 лютого 2019 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на обліку в контролюючому органі як платник податків та зборів.
З 01 березня 2012 року по 03 травня 2018 року працювала на посаді юрисконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Західелектромонтаж” (за основним місцем роботи), з 06 травня 2019 по даний час працює на посаді юристконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Західелектромонтаж” ; та із 19 грудня 2016 року по 03 травня 2018 року - у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Укрмонтажбуд” працювала за сумісництвом, а з 05 травня 2018 року по 03.05.2019 працювала за основним місцем роботи; з 04.05.2019 до тепер у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Укрмонтажбуд” працює за сумісництвом (а. с. 22,23). За вказані періоди роботи роботодавцями нараховано та сплачено за ОСОБА_1 ЄСВ.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі № 140/1191/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 залишене без змін, позов задоволено. Визнано протиправною і скасовано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55 У від 14 березня 2019 року у сумі 36 548 грн 35 коп. (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок вісім грн 35 коп.). Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі 140/1191/19. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у сумі 768 грн 40 коп. (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.) (а. с. 10-12).
ГУ ДПС у Волинській області 30.09.2019 сформувало вимогу ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55-У по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 30.09.2019 у сумі 36 548,35 грн. (а. с. 16).
13.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7931-55 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.01.2020 у сумі 47 565,07 грн. (а. с. 18).
Не погоджуючись із прийнятими вимогами про сплату (боргу) недоїмки № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що за період, за який винесено оспорювані вимоги, позивач була найманим працівником та у цей період роботодавці позивача сплачували за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується копіями довідок. Крім того, сума недоїмки в розмірі 36 548, 35 грн вже була визнана протиправною та скасована судом, проте і надалі зазначалася в інтегрованій картці платника податків, що послужило підставою для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача внести відповідні зміни до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі, інтегрованої картки платника податків.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов'язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19.
Як правильно встановив суд першої інстанції, ГУ ДПС у Волинській області соціальний внесок було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю - платнику єдиного внеску у сумі 18 276 грн 72 коп. та фізичній особі-підприємцю, яка здійснює незалежну професійну діяльність у сумі 29 293 грн 44 коп. Усього - 47 570 грн 16 коп. та з урахуванням переплати у сумі 5 грн 09 коп. сума недоїмки становить 47 565 грн 07 коп., про що зазначено у вимозі № Ф-7931-55 від 13.02.2020 (а. с. 18).
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 із 01 березня 2012 року по 03 травня 2018 року працювала на посаді юрисконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Західелектромонтаж” (за основним місцем роботи), з 06 травня 2019 по даний час працює на посаді юрисконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Західелектромонтаж”; та із 19 грудня 2016 року по 03 травня 2018 року - у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Укрмонтажбуд” працювала за сумісництвом, а з 05 травня 2018 року по 03.05.2019 працювала за основним місцем роботи; з 04.05.2019 до тепер у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Укрмонтажбуд” працює за сумісництвом (а. с. 22,23). За вказані періоди роботи роботодавцями нараховано та сплачено ЄСВ за ОСОБА_1 , що підтверджується долученими до матеріалів справи довідками вказаних вище юридичних осіб.
Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження незалежної професійної діяльності матеріали справи не містять, відповідач про наявність таких доходів не зазначає та відповідних доказів не надав.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює наведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З урахуванням того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги (з 2017 року по 31.01.2020), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Таким чином, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваних вимог про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, доказів наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позиції Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувані вимоги № Ф-7931-55-У від 30.09.2019 та № Ф-7931-55 від 13.02.2020 є протиправними та підлягають скасуванню.
Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків, шляхом її зменшення на суму заборгованості в розмірі 47565,70 грн та внесення відповідних змін до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску.
Так, згідно з п. 5 розд. І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.
У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в разі необхідності контролюючий орган має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, в тому числі в ручному режимі.
Інтегрованою карткою платника (в подальшому - ІКП) є форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами (п. 2 розд. І Порядку №422).
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Виходячи з того, що нарахування, збільшення або зменшення сум податкових зобов'язань платника податків, його податкового боргу, розрахунки з бюджетом здійснюються в інтегрованій картці платника податків, то у платника податків наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Судами встановлено, що станом на 31.03.2020, відповідно до інтегрованої картки платника за ОСОБА_1 обліковується недоїмка по сплаті єдиного внеску у сумі 47565,07 грн, яка виникла у зв'язку з автоматичним проведенням контролюючим органом нарахування єдиного внеску за 2017-2020 роки. Такі дії податкового органу судом були кваліфіковані як такі, що вчинені всупереч вимог Закону №2464-VІ. При цьому сума недоїмки 36 548, 35 грн, визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7931-55 від 14.03.2019, була скасована в судовому порядку, однак включена і в оскаржувані вимоги у даній справі.
Частиною 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти, зокрема, рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі №826/7631/15.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” (№19336/04) Європейський суд прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією “небезпідставної скарги” та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).
Враховуючи наведене вище у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та зобов'язання відповідача відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків, шляхом її зменшення на суму заборгованості в розмірі 47565,70 грн та внесення відповідних змін до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року у справі №140/11645/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 03.03.2021.