03 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7663/20 пров. № А/857/15777/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Большакової О.О., Гінда О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року (головуючий суддя Потабенко В.А., м. Львів) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 25.04.2019; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.04.2019 з врахуванням січня 2008 та березня 2018 як базового місяців.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 25.04.2019. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.04.2019. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог із обов'язковим зазначенням базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення (січня 2008 року та березень 2018 року.
В апеляційній скарзі зазначає, що згідно постанови Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 243/5366/16-ц, що також стосувалася стягнення індексації заробітної плати, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили і не надали належної оцінки поданим позивачем доказам на підтвердження розрахунку індексації заробітної плати, стягненої на підставі рішень суду, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Більше того, Верховний Суд зазначив, що вирішуючи справи такої категорії, суди з'ясовують, зокрема, період виникнення заборгованості, щомісячний розмір заробітної плати, строк, в межах якого мало бути виконано рішення суду про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, базовий місяць при обчисленні індексу споживчих цін для індексації заробітної плати позивачу за відповідний період часу.
Таким чином, у відповідача в даному випадку відсутні дискреційні повноваження, а відтак військова частина НОМЕР_1 повинна нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 квітня 2019 року з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Водночас, з метою належного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 необхідним є зазначення базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення позивача (свого роду «точка відліку» від якої відштовхуються для обчислення коефіцієнтів індексації, а тому сума такої індексації напряму залежить від правильного визначення базового місяця).
Так, механізм визначення базового місяця закріплений на законодавчому рівні (передбачений Порядком №1078).
Таким базовим місяцем може бути лише місяць, коли на законодавчому рівні змінюється посадовий оклад військовослужбовця.
Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
В свою чергу схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008.
Надалі після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
В Україні на законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців встановився у січні 2008 року (постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб») та в подальшому був змінений (зріс) у березні 2018 року (Постанова Кабінету міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Таким чином, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року, посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Апелянт вважає, що за результатами розгляду цієї справи, з метою забезпечення ефективного правового захисту прав та інтересів позивача, та з метою недопущення необхідності наступного звернення до суду з позовом щодо перерахунку індексації у певному відсотковому розмірі, в межах розгляду цієї справи необхідно прописати базові місяці для нарахування індексації грошового забезпечення.
За таких обставин, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації ОСОБА_1 , відповідно до Порядку №1078, оскільки в період з 01.01.2008 по 01.03.2018 року вбачалась незмінність посадових окладів військовослужбовців.
Натомість, починаючи з 01.03.2018 були підвищені посадові оклади військовослужбовців, відтак наступним базовим місяцем після січня 2008 року став березень 2018 року.
Відтак, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 є січень 2008 року та березень 2018 року.
В поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що до 25.04.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 (на момент звільнення займав посаду механіка - водія групи регламенту). 09.04.2019 наказом Командувача 57 авіаційної бази (по особовому складу) №4-РС, ОСОБА_1 звільнено у запас на підставі підпункту «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я). 25.04.2019 наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) №91, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. У вересні 2019 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення. Військовою частиною НОМЕР_1 у відповідь на заяву позивача було надано довідку щодо нарахованого грошового забезпечення від 20.01.2020 №22.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини 2 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч.6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункт 4 Порядку №1078).
Згідно з п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
В даній спірній ситуації суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.
Як встановив суд, відповідач не здійснював нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача з 01.01.2016 по 25.04.2019.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що така індексація не проводилась внаслідок відсутності видатків з Державного бюджету України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Ураховуючи наведене, суд констатує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, а тому доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.
Також, суд врахував, що відповідно до абзаців 1-5 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 вказаного Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення та здійснення розрахунку у відповідності до чинних підзаконних нормативно-правових актів належить до компетенції відповідача, а тому підставно відмовив в задоволенні позовних вимог у цій частині, з огляду на таке.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній справі індексація не була нарахована та виплачена позивачеві. Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення не підлягає задоволенню.
Виходячи із зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року по справі № 380/7663/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. О. Большакова
О. М. Гінда