03 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 308/8891/20 пров. № А/857/1136/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Закарпатської митниці Держмитслужби на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2020 року у справі № 308/8891/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці Держмитслужби про скасування постанови в справі про порушення митних правил,-
суддя в 1-й інстанції - Хамник М. М.,
час ухвалення рішення - 01.12.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 01.12.2020 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Закарпатської митниці Держмитслужби, в якому просила скасувати постанову в справі про порушення митних правил №0949/39500/20 від 26 серпня 2020 року, якою її було визнано винною у вчиненні порушень митних правил, передбачених ст.485 Митного Кодексу України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2020 року позов задоволено частково. Скасовано постанову в справі про порушення митних правил №0949/30500/20 від 26 серпня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушень митних правил, передбачених ст.485 Митного Кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, що становить 220959,81 гривень.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що матеріалами справи та прийнятим рішенням митниці про притягнення позивача до відповідальності доведено, що позивач є «резидентом», проживає за адресою: АДРЕСА_1 , їй присвоєно ідентифікаційний код платника податку НОМЕР_1 , однак остання як громадянка Угорщини за угорським паспортом, ввезла на митну територію України транспортний засіб та вказала місце проживання у Словаччині, чим вчинила протиправні дії спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Вважає, що оскаржуваною постановою гр-ку України ОСОБА_1 було правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача (апелянта) - Селеш О. Я. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач в судове засідання повторно не прибула, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлена належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в її відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача (апелянта), перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що проведеною перевіркою з використанням бази даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України було встановлено, що протягом 2018-2020 років ОСОБА_1 ввозила на митну територію України транспортні засоби різних марок.
Так, 24 лютого 2018 року ОСОБА_1 було ввезено на митну територію України транспортний засіб марки «VW GOLF» VIN-код НОМЕР_2 , з р.н.з. Словаччини НОМЕР_3 , в режимі «тимчасове ввезення до 1 року», подавши працівникам митниці паспорт громадянки Угорщини НОМЕР_4 та заявивши адресу проживання на території Словаччини - SK.C Красновце 21.
Вказаний транспортний засіб було вивезено 06 грудня 2018 року за межі митної території України.
25 грудня 2018 року зазначений транспортний засіб було випущено для вільного обігу за МД №05160/2018/039008. Разом із МД декларантом було подано до митного контролю та оформлення паспорт громадянина України ОСОБА_1 від 21 лютого 2018 року №001568611 та витяг із Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 01 березня 2018 року №2110-1388093-2018.
Згідно з даними документами громадянка ОСОБА_1 є громадянином-резидентом та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із 03 березня 2001 року.
01 березня 2020 року через митний пост «Ужгород» Закарпатської митниці Держмитслужби ОСОБА_1 було ввезено на митну територію України транспортний засіб марки «Skoda Octavia», VIN-код НОМЕР_5 , з р.н.з. Словаччини НОМЕР_6 , в режимі «тимчасове ввезення до 1 року». Під час митного контролю ОСОБА_1 подала посадовим особам митниці паспорт громадянки Угорщини НОМЕР_4 та заявила адресу проживання на території Словаччини - SK.C Красновце 21.
Згідно з постановою в справі про порушення митних правил ДФС України №0949/30500/20 від 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.485 Митного кодексу України.
Не погодившись із вказаною постановою про порушення митних правил, позивач звернулася в суд з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті рішення про притягнення до відповідальності позивача, на підставі оцінки належних та допустимих зібраних доказів по справі необхідно було довести, що позивач є саме нерезидентом. Такі доводи можуть мати місце лише у випадку документального підтвердження наявності відповідних записів у паспорті. Адже, саме такі є належними доказами, що дозволяють з достовірністю ототожнити одну і ту ж особу як нерезидента та резидента. У разі відсутності документальних відомостей про таке, звинувачення позивача у вчиненому правопорушенні слід вважати таким, яке за змістом ст. 62 Конституції України ґрунтується виключно на припущеннях та повинно тлумачитись на її користь, тобто на користь позивача. Твердження відповідача базуються виключно на даних системи АСМО «Інспектор», які є похідними від даних паспорта, жодних оригіналів чи копій якого відповідачем суду не надано. Щодо вимог про закриття провадження у справі про порушення митних правил, у цій частині позовних вимог суд відмовив, оскільки адміністративний суд не має права перебирати на себе повноваження, визначені у статті 487 Митного кодексу України для посадової особи органу доходів і зборів, який розглядає справи про порушення митних правил.
Даючи правову оцінку вказаним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст.485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.
Особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України регламентується ст.380 МК України.
Так, ч.1,2 ст.380 МК України передбачають, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів.
Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об'єктом оподаткування митними платежами.
У свою чергу для громадян-резидентів зазначеною статтею передбачено інші умови ввезення транспортних засобів особистого користування.
Так, згідно з ч.3 ст.380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тони), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів, а саме: у тому, що вона 01 березня 2020 року через митний пост «Ужгород» Закарпатської митниці Держмитслужби ввезла на митну територію України транспортний засіб марки «Skoda Octavia», VIN-код НОМЕР_5 , з р.н.з. Словаччини НОМЕР_6 , в режимі «тимчасове ввезення до 1 року». Під час митного контролю ОСОБА_1 подано посадовим особам митниці паспорт громадянки Угорщини НОМЕР_4 та заявлено адресу проживання на території Словаччини - SK.C Красновце 21.
Отже, для вирішення питання наявності чи відсутності у ОСОБА_1 у спірному випадку права ввозити транспортний засіб особистого користування у режимі “тимчасове ввезення” терміном до одного року визначальною є обставина, чи позивач є нерезидентом у розумінні норм МК України. При цьому, вказана обставина встановлюється митним органом при ввезенні автомобіля на територію України.
Статтею 4 Митного кодексу України визначено: нерезиденти це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України; резиденти це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном; місце проживання це місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Відповідно до ст.458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Згідно з ч.1 ст.495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, серед іншого: протоколом про порушення митних правил, іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт, що позивач є саме нерезидентом.
Такі доводи можуть мати місце лише у випадку документального підтвердження наявності відповідних записів у паспорті. Адже саме такі є належними доказами, що дозволяють з достовірністю ототожнити одну і ту ж особу як нерезидента та резидента.
Твердження відповідача базуються виключно на даних системи АСМО «Інспектор», які є похідними від даних паспорта, однак будь-яких копій такого матеріали справи не містять.
Інші докази, передбачені ст.495 Митним кодексом України, зокрема, звернення до органів консульського обліку, органів прикордонної служби тощо, на основі яких встановлено статус позивача як нерезидента, а і вину у вчиненні поставленого у вину порушення митних правил, передбачених ст.485 Митним кодексом України, відсутні.
Ст.72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Ч.2 ст.74 КАС України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на відсутність належних, допустимих та достатніх доказів вчинення ОСОБА_1 порушення митних правил, доводи відповідача щодо наявності підстав притягнення її до адміністративної відповідальності за ст.485 МК України є помилковими.
З системного аналізу положень МК України та КАС України, а також дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не довів правомірність прийняття свого рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.485 МК України, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що постанова в справі про порушення митних правил №0949/30500/20 від 26 серпня 2020 року, якою на позивача накладено штраф у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 220959,81 грн, підлягає скасуванню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги у частині закриття провадження у справі, що не відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України, оскільки відповідно до вимог п.3 вказаного положення за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже, приймаючи рішення про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, судом в обов'язковому порядку приймається рішення про закриття провадження у справі з наведених підстав.
Колегія суддів також звертає увагу на п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування постанови про порушення митних правил, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права в цій частині, разом з тим у частині відмови у закритті провадження у справі прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 317, 321, 322, 325 КАС, суд, -
Апеляційну скаргу Закарпатської митниці Держмитслужби задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2020 року у справі № 308/8891/20 змінити, доповнивши резолютивну частину рішення наступним абзацом: «Закрити провадження у справі».
У решті рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2020 року у справі № 308/8891/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 03 березня 2021 року.