02 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6993/20 пров. № А/857/3023/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Глушка І.В. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Герман О.В.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2020р. про повернення позовної заяви (у частині позовних вимог) ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити доплату до заробітної плати та щомісячну грошову допомогу в зв'язку із обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства (суддя суду І інстанції: Гудима Н.С.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 02.11.2020р. м.Рівне; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
Оскаржуваною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2020р. позовну заяву ОСОБА_1 в адміністративній справі № 460/6993/20 в частині позовних вимог про зобов'язання Управління соціального захисту населення /СЗН/ Сарненської районної державної адміністрації /РДА/ Рівненської обл. провести ОСОБА_1 за період з 22.05.2008р. по 31.12.2011р., з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. та з 17.07.2018р. по 16.03.2020р. нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги та доплати до заробітної плати відповідно до ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», повернуто позивачу (а.с.22-25).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного повернення позовної заяви у частині позовних вимог (а.с.15-21).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що від дати листа відповідача № 01/5-14-5901 від 18.03.2020р. позивач відраховувала строк звернення до суду, через що звернулася до суду в межах шестимісячного строку від дня отримання цього листа.
Таким чином, строк звернення до суду позивачем не пропущений.
Протиправна невиплата допомоги або протиправне невідновлення виплати допомоги (соціальних виплат), яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Управління СЗН Сарненської РДА Рівненської обл.), є триваючим правопорушенням, оскільки суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно особи, чим порушує її право на соціальних захист - соціальне забезпечення.
У зв'язку із вказаним вбачається неможливим обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист.
Судом залишено без розгляду позовні вимоги за період із 22.05.2008р. по 16.03.2020р. Якщо вважати, що правопорушення з невиплати допомоги та доплати до заробітної плати не є триваючими, то починаючи з 22.05.2008р. і станом на дату подання апеляційної скарги апелянт мала би подати до суду з питань виплати допомоги значну кількість позовів і продовжувати подавати такі позови кожні наступні шість місяців. Разом з тим, захист порушеного права в такий спосіб є надмірним тягачем для позивача та не може вважатися ефективним у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, доплати до заробітної плати відповідно необхідно обчислювати з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом суперечать презумпції знання законодавства, суть якої полягає в тому, що кожен вважається таким, що знає закони.
На переконання суду, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушені його права чи законні інтереси, то згідно з презумпцією знання законодавства він мав знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За таких обставин наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом в частині вимог, що стосуються нарахування та виплати спірної грошової допомоги та доплати до заробітної плати за період з 22.05.2008р. по 31.12.2011р., з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. та з 17.07.2018р. по 16.03.2020р., не можуть вважатися поважними.
При цьому, судом враховано практику суду касаційної інстанції та Європейського суду з прав людини із аналогічних питань.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не наведено обґрунтувань обставин та не представлено належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із розглядуваними позовними вимогами, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу позовної заяви у зазначеній частині позовних вимог відповідно до ч.2 ст.123 КАС України.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.
Як слідує із змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивач ОСОБА_1 сформульовані позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача Управління СЗН Сарненської РДА Рівненської обл. щодо ненарахування та невиплати щомісячної грошової допомоги та доплати до заробітної плати відповідно до ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за періоди з 22.05.2008р. по 31.12.2011р., з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. та з 17.07.2018р. та зобов'язання здійснити нарахування та виплату спірних допомоги і доплати.
Ухвалою суду від 28.09.2020р. позовна заява була залишена без руху та позивачу встановлений строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску (а.с.15-17).
На виконання вказаної ухвали позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яку судом було відхилено (а.с.20-21).
Питання повернення позову з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом.
Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз наведених норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з'ясування поважності причин пропуску звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, ключовим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Для цього, законодавцем передбачено обов'язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку.
Отже, в розглядуваному випадку суд, встановивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду та визнавши неповажними підстави, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, вірно залишив позовну заяву без руху і надав можливість позивачу вказати інші підстави для поновлення строку.
Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2020р. (вх. № 01/26-О3434) позивач ОСОБА_1 звернулась до відповідача Управління СЗН Сарненської РДА Рівненської обл. із заявою стосовно щомісячної грошової допомоги та доплати до заробітної плати відповідно до ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом відповідача Управління СЗН Сарненської РДА Рівненської обл. № 01/5-14-5901 від 18.03.2020р. повідомлено, що за періоди з 22.05.2008р. по грудень 2011 року, з 01.01.2014р. по серпень 2014 року включно щомісячна допомога у зв'язку із обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства була нарахована і виплачена у розмірах, визначених постановою КМ України № 836 від 26.07.1996р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; за інші періоди виплата спірної допомоги не була передбачена чинним законодавством.
Також нарахування і виплата доплати за роботу (службу) на території зон радіоактивного забруднення проводиться за місцем основної роботи громадян (а.с.8).
До вказаної відповіді були долучені відповідні довідки (а.с.9-11).
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду.
Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.
Водночас, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав.
У спорах, що виникають з органами соціального захисту населення, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу соціального захисту населення відповіді на надісланий запит щодо нарахування відповідної грошової допомоги, розміру такої, нормативно-правових документів, на підставі яких було здійснено нарахування саме в такому розмірі.
Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу соціального захисту населення на запит особи щодо здійснення відповідних нарахувань та своєчасність/несвоєчасність проведення виплат.
З матеріалів справи встановлено, що про відсутність правових підстав для нарахування коштів, передбачених ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач дізналась із листа відповідача Управління СЗН Сарненської РДА Рівненської обл. № 01/5-14-5901 від 18.03.2020р., а із позовом до суду звернулась 17.09.2020р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті), тобто в межах встановленого ст.122 КАС України шестимісячного строку з дня, коли дізналася про порушення своїх прав.
При цьому, презумпція знання законодавства, згідно якої кожен вважається таким, що знає закон, на що вказує суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, на переконання суду апеляційної інстанції, не є обставиною, з якою законодавець пов'язує початок обчислення строку звернення до суду, так як порушення прав позивача є наслідком дій/бездіяльності відповідача щодо невірне застосування ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», про що позивач дізнався з вказаного листа.
Отже, суд першої інстанції, оцінюючи обставини, за яких позивачу стало відомо про порушення своїх прав, не надав таким належну оцінку.
Водночас, питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті (ст.122 КАС України), слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться нарахування та виплата відповідної допомоги і доплати, у разі встановлення судом вини відповідного суб'єкта владних повноважень, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано та зроблено помилковий висновок, що позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу та доплату до заробітної плати відповідно до ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.
Предметом спору в цій справі є нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги та доплати до заробітної плати відповідно до ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідачем за визначені періоди нарахування і виплата таких проводилася не в повному обсязі.
Однак, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині застосування строків нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги та доплати до заробітної плати відповідно до ст.ст.37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», непроведення відповідачем нарахування та виплати таких вказує на те, що бездіяльність відповідача призвела до триваючого порушення права позивача на отримання спірних виплат.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 20.05.2020р. у справі № 815/1226/18 та від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а.
На переконання суду апеляційної інстанції, вказані обставини підлягали з'ясуванню та розмежуванню судом першої інстанції.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що повернення позовної заяви в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).
Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
В справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000р. та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998р. Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010р. в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.123 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду є необґрунтованою та передчасною, а відтак не відповідає вимогам закону, через що підлягає скасуванню.
Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм процесуального права, що в цілому призвело до неправильного повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, ч.2 ст.313, п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2020р. про повернення позовної заяви (у частині позовних вимог) в адміністративній справі № 460/6993/20 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді І. В. Глушко
С. М. Кузьмич
Дата складення повного тексту судового рішення: 03.03.2021р.