03 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2237/20 пров. № А/857/197/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Гінди О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заробітної плати,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Кафарський В.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправним та скасувати пункт 16 наказу командира від 09 червня 2020 року за №37од. «Про результати службового розслідування за результатами проведення аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за 2017-2019 роки» в частині утримання коштів не більше 20% від заробітної плати до повного відшкодування з працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 у сумі 8506,02 грн за харчування за нормою №2-льотна; стягнути незаконно утриману заробітну плату на підставі пункту 16 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2020 року за №37од.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час залучення до польотів бойової авіації військової частини НОМЕР_1 , він, як інструктор-пілот, зобов'язаний харчуватися виключно у військовій частині НОМЕР_1 за нормою №2-льотна. Відповідно до підпунктів «б» та «е» пункту 1 примітки до норми №2-льотна, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року за №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» (далі - постанова КМУ №426). На підставі вказаної норми постанови КМУ №426 командуванням військової частини НОМЕР_1 за період праці позивача на посаді інструктора-пілота 1 класу видавались відповідні накази командира військової частини НОМЕР_1 , на підставі яких останнього було зараховано на продовольче забезпечення (харчування) під час польотів а за нормою №2-льотна. Однак, за результатами проведеного аудиту, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16 квітня 2020 року за №161ад призначено проведення службового розслідування та, відповідно, 26 травня 2020 року командиром в/ч НОМЕР_1 затверджено акт службового розслідування №350/484/1792 від 26 травня 2020 року. На підставі висновків службового розслідування прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2020 року за №37од., пунктом 16 якого суб'єктом владних повноважень прийнято, явно незаконне та протиправне рішення стосовно позивача, а саме: «Помічнику командира з фінансово-економічної служби утримати кошти не більше 20% від заробітної плати та грошового забезпечення до повного відшкодування з працівника ОСОБА_1 у сумі 8 506,02 грн. за харчування за нормою №2-льотна». Зазначає, що фактичне притягнення його до матеріальної відповідальності пунктом 16 наказу від 09 червня 2020 року за №37од. суперечить положеннями ст. 130 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано пункт 16 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2020 року за №37од. «Про результати службового розслідування за результатами проведення аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за 2017-2019 роки» в частині утримання коштів не більше 20% від заробітної плати до повного відшкодування з працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 у сумі 8506,02 грн за харчування за нормою №2-льотна. Стягнено з військової частини НОМЕР_1 незаконно утриману заробітну плату з ОСОБА_1 на підставі пункту 16 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2020 року за №37 од.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що харчування позивача здійснювалось у зв'язку із виконанням ним обов'язків за посадою інструктора-пілота, на підставі відповідного наказу командира військової частини НОМЕР_1 та під час підготовки до польотів та їх проведення, у відповідності із Правилами виконання польотів державної авіації України, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що діями чи бездіяльністю позивача заподіяно прямої дійсної шкоди, не встановлено причинного зв'язку між його поведінкою та фактичним настанням шкоди, тому відсутні підстави для притягнення позивача до матеріальної відповідальності у вигляді утримання коштів не більше 20% від заробітної плати з працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 .
Не погодившись з прийнятим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оскільки позивач не входить до переліку посад, найменувань підприємств, установ, які зазначені в постанові КМУ № 426 від 29 березня 2002 року, тому не існує жодних підстав харчуватись позивачу за рахунок держави. У командира військової частини є обов'язок виконувати вимоги аудиторського звіту в якому відображені факти переплат, недостач, перевитрат та інше, вказівки аудиторського звіту є обов'язковими для виконання.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що відповідно до Правил виконання польотів державної авіації України, які затверджені наказом Міністра оборони України № 2 від 05 січня 2015 року, а також відповідно до Правил медичного забезпечення польотів державної авіації України, затверджених наказом Міністра оборони України № 519 від 30 вересня 2015 року - харчування осіб, які залучаються до проведення польотів тактичної авіації у військовій частині НОМЕР_1 у тому числі і інструктора-пілота ОСОБА_1 є не їхнім правом чи привілеєм, а обов'язком. Також, у даному випадку відсутня повністю визначальна умова притягнення працівника до матеріальної відповідальності, яка передбачена ст. 130 КЗпП України - заподіяння шкоди протиправними діями (бездіяльністю) працівника, а відповідно і притягнення до матеріальної відповідальності позивача, є явно незаконною.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи(в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін(у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, між командиром військової частини НОМЕР_1 (роботодавець) та ОСОБА_1 (працівник) укладено трудовий договір, згідно пункту 1.1 якого встановлено, що роботодавець доручає, а працівник бере на себе зобов'язання виконувати роботу за посадою інструктора-пілота 1 класу (а.с.50).
У період з 03 лютого 2020 року по 14 березня 2020 року аудиторами Західного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю ЗС України, у в/ч НОМЕР_1 проведено аудит фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за 2017-2019 роки.
За результатами проведеного аудиту, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16 квітня 2020 року за №161ад призначено проведення службового розслідування та, відповідно, 26 травня 2020 року командиром в/ч НОМЕР_1 затверджено акт службового розслідування №350/484/1792 від 26 травня 2020 року (а.с.36-41).
На підставі висновків службового розслідування, прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2020 року за №37од «Про результати службового розслідування за результатами проведення аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 » (а.с.13-21). В даному наказі констатовано, що об'єктивними причинами, що призвели до виявлених порушень, стали: - недостатній контроль помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 , начальника автомобільної та електрогазової служби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 , начальника спеціальної служби - начальника технічної позиції підготовки ракет військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 , начальника служби зв'язку та радіотехнічного забезпечення штабу військової частини майора ОСОБА_5 за діяльністю підпорядкованих служб; - недостатнє знання посадовими особами вимог керівних документів щодо порядку оприбуткування та списання матеріальних засобів обліку військового майна та порядку ведення облікових документів; - відсутність керівних документів та методичних рекомендацій, які б визначали кількісні та якісні показники на різні види техніки автомобільної та електрогазової служби при визначенні потреби; - рішення щодо списання матеріальних засобів інженерно-авіаційної служби, які знаходяться поза компетенцією керівництва військової частини НОМЕР_1 ; - порушення фінансово-бюджетної дисципліни унаслідок списання з балансу паливо-мастильних матеріалів з порушенням установленого порядку посадовими особами 128 роти охорони військової частини НОМЕР_1 та командуванням військової частини НОМЕР_2 ; - порушення порядку видачі речового майна, яке сталося під час відрядження особового складу військової частини НОМЕР_1 до інших військових частин.
Пунктом 16 вказаного наказу в/ч НОМЕР_1 від 09 червня 2020 року за №37од. визначено, зокрема: «Помічнику командира з фінансово-економічної служби утримати кошти не більше 20% від заробітної плати та грошового забезпечення до повного відшкодування з працівника ОСОБА_1 у сумі 8506,02 грн за харчування за нормою №2-льотна» (а.с.16-17).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року за №1934-XII (далі - Закон №1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Згідно із ст. 5 Закону №1934-XII особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України. Трудові відносини працівників Збройних Сил України регулюються законодавством про працю.
Статтею 130 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
З вищенаведеного слідує, що умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою яка настала.
Пряма дійсна шкода - це втрата, погіршення або пониження цінності майна, необхідність для підприємства чи установи зробити витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей, зробити якісь інші зайві виплати. Заподіяна роботодавцеві шкода повинна належати до наявного майна роботодавця. Наявним майном є таке, що оцінюється в грошах, у тому числі самі гроші, і знаходиться на балансі підприємства і відображене в даних бухгалтерського обліку. Заподіяна роботодавцеві шкода має бути дійсною. Під дійсною шкодою розуміється всяке зменшення майна, яке відбувається шляхом погіршення, знецінення наявного майна.
Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2012 року за №12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», до категорії прямої дійсної шкоди належать: а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лише в разі недостачі понад норму природної втрати. Якщо втрата природна, то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрата, хоч і не перевищує межі норм природної, не є природною, а спричинена винними діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов'язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін «недостача» не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей; б) втрата матеріальних цінностей. Під утратою розуміються такі випадки, коли майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося; в) знищення матеріальних цінностей. Частіше знищення як підстава матеріальної відповідальності буває пов'язана із дією стихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил зумовлена виною працівника. Вогонь - це стихія. Та він може бути викликаний порушенням працівником правил пожежної безпеки; г) пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об'єктів); д) зіпсуття матеріальних цінностей - це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей; е) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке трапляється, коли під час приймання продукції або товарів від постачальника під час приймання вантажу від органів транспорту виявляється недостача; є) шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною. Це може бути викликане помилкою в застосуванні прейскурантів, що були належно затверджені, неправильним калькулюванням ціни тощо, якщо можливість стягнення відповідних сум з контрагента за договором, що придбав товари за зниженою ціною, втрачена; ж) витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена; з) витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов'язкову державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми (з огляду на пункт 1 частини другої статті 127 КЗпП такі можливості часто є відсутніми). До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників; и) сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Проте у пункті 4 постанови Пленуму ВСУ №14 звернуто увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств у дохід держави одержаного ними прибутку. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до прямої дійсної шкоди. Це - неодержаний прибуток; і) виплати на користь інших суб'єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників. Підкреслимо, що притягнення до матеріальної відповідальності в цьому випадку, як і завжди, можливе, коли дії працівника кваліфікуються як невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків; ї) нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв'язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи-боржника); й) нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.
Протиправна поведінка - це поведінка працівника який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовим договором, наказом та розпорядженням роботодавця. Формами протиправної поведінки є протиправна дія чи бездіяльність, які прямо не порушують його обов'язків але призводять до заподіяння майнової шкоди.
Вина працівника - це його психологічне ставлення до вчиненого ним протиправного діяння та його наслідків, внутрішня сторона протиправної поведінки.
Причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника, і майновою шкодою що сталася повинен бути прямим. Причинний зв'язок між винною протиправною поведінкою працівника та її наслідками повинен бути встановлений не тільки як можливий або ймовірний, а як вірогідний.
Відповідно до підпунктів «б» та «е» пункту 1 примітки до норми №2-льотна, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року за №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту», за цією нормою за рахунок держави харчуванням забезпечуються: б) військовослужбовці льотного складу, які не входять до штатного складу екіпажів літальних апаратів, але здійснюють польоти за планом бойової та навчальної підготовки, бойового чергування, а також випробування авіаційної техніки у повітрі, яким визначена норма нальоту; працівники авіаційних центрів з підготовки льотчиків, які займають штатні посади льотчиків-інструкторів відповідно до переліку посад, що затверджується наказом Міністра оборони, під час перебування в авіаційних центрах; особи рядового, начальницького складу та працівники льотного складу авіації ДСНС, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, які входять (або не входять) до штатного складу екіпажів літальних апаратів та здійснюють польоти за планом льотної підготовки; е) військовослужбовці та інші особи, які не входять до льотного складу, але беруть участь у польотах на літальних апаратах за планом бойової та навчальної підготовки, а також у випробуваннях авіаційної техніки та майна в повітрі (інженери, техніки авіаційних частин, науково-випробувальних та науково-дослідних установ (полігонів), центрів бойового застосування і перепідготовки льотного складу), та інші військові фахівці, які не входять до штатного складу екіпажів випробувальних апаратів, але беруть участь у польотах як бортові інженери (техніки), інструктори, випробувачі або дослідники-інспектори, інструктори-парашутисти - випробувачі катапультних установок, випробувачі та інструктори-випробувачі парашутів (у тому числі інструктори і тренери парашутних ланок високомобільних десантних військ, особовий склад літаючої лабораторії операційно-реанімаційних літаків-лабораторій), старші офіцери повітряних пунктів управління - у дні польотів (здійснення стрибків з парашутом).
З матеріалів справи слідує, що позивач згідно укладеного трудового договору з командиром військової частини НОМЕР_1 , є працівником Збройних Сил України та згідно пункту 1.2. договору, робота ОСОБА_1 має відповідати вимогам Закону України «Про охорону праці» та Кодексу законів про працю України.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 як працівник ЗСУ, враховуючи розпорядчі документи (розпорядження, телеграми, накази), працюючи на посаді інструктора-пілота 1 класу, мав право бути зарахованим на продовольче забезпечення (харчування) під час польотів за нормою №2-льотна.
Згідно акту №350/484/1792 від 26 травня 2020 року Комісія зазначила про порушення, виявлені у діяльності продовольчої служби, зокрема, серед недоліків, зазначених аудитором, вказано на завищення обсягів (337 добовидач) та вартості отриманих послуг з харчування в сумі 28,28 тис. грн. - внаслідок безпідставного забезпечення харчуванням за нормою №2-льотна працівників ЗСУ, які перебували на посадах інструкторів-пілотів, чим порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року за №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» (пункти (б, е) примітки 1 до норми №2). В ході службового розслідування з'ясовано, що харчування за рахунок держави за нормою №2-льотна працівників ЗСУ на посадах інструкторів-пілотів військової частини НОМЕР_1 було зараховано згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині). Підставою для забезпечення харчуванням за нормою №2-льотна працівників ЗСУ на посадах інструкторів-пілотів є розпорядження начальника Тилу Збройних Сил України від 10 березня 2014 року за №341/4/1387, розпорядження заступника командувача з логістики - начальника логістики Командування Повітряних Сил ЗС України від 12 березня 2014 року за №350/129/134/2/72, заступника командира військової частини НОМЕР_3 з логістики - начальника логістики від 24 березня 2020 року за №350/173/125/17/54/ПС (а.с.38).
Також, згідно прийнятого на підставі висновків службового розслідування наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2020 року за №37од «Про результати службового розслідування за результатами проведення аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 » зазначено, що об'єктивними причинами, що призвели до виявлених порушень, стали: недостатній контроль помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 , начальника автомобільної та електрогазової служби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 , начальника спеціальної служби - начальника технічної позиції підготовки ракет військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 , начальника служби зв'язку та радіотехнічного забезпечення штабу військової частини майора ОСОБА_5 за діяльністю підпорядкованих служб; недостатнє знання посадовими особами вимог керівних документів щодо порядку оприбуткування та списання матеріальних засобів обліку військового майна та порядку ведення облікових документів; відсутність керівних документів та методичних рекомендацій, які б визначали кількісні та якісні показники на різні види техніки автомобільної та електрогазової служби при визначенні потреби; рішення щодо списання матеріальних засобів інженерно-авіаційної служби, які знаходяться поза компетенцією керівництва військової частини НОМЕР_1 ; порушення фінансово-бюджетної дисципліни унаслідок списання з балансу паливо-мастильних матеріалів з порушенням установленого порядку посадовими особами 128 роти охорони військової частини НОМЕР_1 та командуванням військової частини НОМЕР_2 ; порушення порядку видачі речового майна, яке сталося під час відрядження особового складу військової частини НОМЕР_1 до інших військових частин (а.с.13-14).
Аналізуючи вищенаведені норми права та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не встановлено обов'язкових елементів притягнення позивача до матеріальної відповідальності - вина позивача у виявлених порушеннях відсутня, а також не встановлено прямої дійсної шкоди, яка заподіяна позивачем (його діями чи бездіяльністю).
Крім цього, в акті службового розслідування №350/484/1792 від 26 травня 2020 року встановлено, що харчування за рахунок держави за нормою №2-льотна працівників ЗСУ на посадах інструкторів-пілотів військової частини НОМЕР_1 було зараховано згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), а підставою для забезпечення харчуванням за нормою №2-льотна працівників ЗСУ на посадах інструкторів-пілотів є розпорядження начальника Тилу Збройних Сил України від 10 березня 2014 року за №341/4/1387, розпорядження заступника командувача з логістики - начальника логістики Командування Повітряних Сил ЗС України від 12 березня 2014 року за №350/129/134/2/72, заступника командира військової частини НОМЕР_3 з логістики - начальника логістики від 24 березня 2020 року за №350/173/125/17/54/ПС, що, в свою чергу, виключає можливість притягнення позивача до матеріальної відповідальності за неправомірні дії посадових осіб чи командира військової частини НОМЕР_1 , який згідно вимог статей 58, 59, 66 та 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України №548-XIV від 24 березня 1999 року є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини; за додержання принципів соціальної справедливості.
Тому, організація харчування особового складу військової частини НОМЕР_1 під час підготовки до польотів та під час їх проведення відбувається виключно на підставі відповідного наказу командира військової частини НОМЕР_1 , що є розпорядчим документом, яким зобов'язано особовий склад (у тому числі і працівників ЗСУ - інструкторів-пілотів) харчуватися під час проведення польотів та підготовки до них у військовій частині НОМЕР_1 .
Із відомостей, складених у військовій частині НОМЕР_1 , слідує, що під час проведення службового розслідування, працівники ЗСУ, в тому числі і ОСОБА_1 , отримували певну кількість добовидач харчування по нормі №2-льотна відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 (а.с.47-49). А тому, харчування працівника ЗСУ ОСОБА_1 здійснювалось у зв'язку із виконанням ним обов'язків за посадою інструктора-пілота, на підставі відповідного наказу командира військової частини НОМЕР_1 та під час підготовки до польотів та їх проведення, у відповідності із Правилами виконання польотів державної авіації України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист заробітної плати Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року за №95, яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що відрахування із заробітної плати дозволяється робити лише за умов та в межах, продиктованих національним законодавством або визначених у колективному договорі чи в рішенні арбітражного органу.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи не встановлено факт заподіяння діями чи бездіяльністю позивача прямої дійсної шкоди, а також не встановлено причинного зв'язку між його поведінкою та фактичним настанням шкоди, а тому відсутні підстави для притягнення позивача до матеріальної відповідальності у вигляді утримання коштів не більше 20% від заробітної плати з працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 .
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 300/2237/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
О. М. Гінда
Повне судове рішення складено 03 березня 2021 року.