04 березня 2021 р. Справа № 520/8101/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., м. Харків, повний текст складено 14.09.20 року по справі № 520/8101/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 р та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3-й під'їзд, 2-й поверх) перерахувати та виплачувати позивачу пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. однією сумою без урахування постанови КМУ № 649 від 22.08.2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пров. 2, м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року без урахування постанови КМУ № 649 від 22 08 2018 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року вказаний адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті позивачу лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 05.03.2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ14099344) перерахувати та виплачувати позивачу пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 05.03.2019 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 05.03.2019 року однією сумою.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року по справі №520/8101/2020 в частині відмови у задоволенні позову, та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у позивача права на виплату пенсії в розмірі 100% підвищення в період з 01.01.2018 року по 04.03.2019 року, на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та від 14.08.2019 №804. В обґрунтування вищевказаних доводів позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.11.2019 у справі №826/3858/18. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції помилково відмовив у виплаті компенсації за несвоєчасну виплату пенсії.
У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходячи з 55 % грошового забезпечення.
У зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2018. Позивача було повідомлено, що виплата пенсії проводиться відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині покладення обов'язку на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату позивачу 100% розміру підвищення пенсії за період 01.01.2018 року по 04.03.2019 року, суд першої інстанції виходив з правомірності застосування відповідачем обмеження виплати пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103. Відмова у задоволенні позову в частині нарахування та виплати компенсації за несвоєчасну виплату пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року без урахування постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 року, судом першої інстанції обґрунтована тим, що вказані вимоги є передчасними.
Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною четвертою статті 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-XII (далі Закон №2262-XII) встановлено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Постановою Кабінету Міністрів України №704, яка набрала чинності 01.03.2018, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
В свою чергу, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 (чинна з 24.02.2018) постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом №2262-XII до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа обіймала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374).
Виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Таким чином, пунктом 2 постанови № 103 у період з 01 січня 2018 року по 01 січня 2020 року було передбачено обмеження виплати сум підвищених пенсій, що є власністю особи, яким така пенсія нарахована.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі № 826/3858/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
14.08.2019 р. Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 804 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, якою встановлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 р. з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа обіймала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.
Отже, вказавши в постанові № 804 на проведення у 2019 році виплат в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року, Кабінет Міністрів України знову обмежив виплату перерахованих сум пенсій.
Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень здійснювати розстрочення виплати перерахованої пенсії з наступних підстав.
Строки перерахунку призначених пенсій визначаються статтею 51 Закону №2262-ХІІ.
Згідно із частиною третьою статті 52 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
За приписами частини другої статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, законодавець розмежував поняття “строки перерахунку пенсії”, “строки виплати пенсії” та “порядок перерахунку пенсії”.
Системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ дозволяє дійти висновку, що повноваження у Кабінету Міністрів України встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає повноважень встановлювати відстрочення або розстрочення виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію входить до сфери дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Строки виплати пенсії врегульовано ст. 51 Закону №2262-ХІІ, при цьому Кабінету Міністрів України не надано повноважень щодо встановлення іншого порядку виплати пенсії.
Питання строків виплати пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії", тому право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 01.01.2018 року, з урахуванням вже сплачених сум, має визначатися та визначається безпосередньо Законом №2262-ХІІ, отже підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати "майном" у значенні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке до прийняття постанови № 804 було передбачено Законом № 2262-ХІІ, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Отже, обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України, а тому у вказаних відносинах підлягає застосуванню ст. 51 Закону №2262-ХІІ, яка має вищу юридичну силу, ніж приписи постанови Кабінету Міністрів України №804.
Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеному в постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18, від 23.04.2020 року у справі №2040/7219/18.
Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.
Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява N 68385/10 та N 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
У справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
У рішенні "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland, рішення від 09.10.79) Суд зазначив, що подальша реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі. З іншого боку, Конвенція має тлумачитися у світлі ситуації сьогодення, і вона покликана гарантувати особі реальні права, що можуть бути практично реалізовані у сферах, які вона охоплює.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (Заява N 29979/04) зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині покладення обов'язку на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату пенсії позивачу у 100% розмірі підвищення за період 01.01.2018 року по 04.03.2019 року.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування оспорюваного рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягають у виплаті 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. з 01.01.2018р. по 31.12.2018 р. та 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. з 01.01.2019р. по 04.03.2019 р.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. з 01.01.2018р. по 04.03.2019 р., з прийняттям постанови про задоволення вказаної частини позовних вимог.
Щодо позовних вимог в частині виплати оспорюваних сум перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 року по 04.03.2019 року однією сумою без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
22.08.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Згідно із п. 1 Порядку № 649 цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Колегія суддів зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду від 12.11.2019, зміненим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020, у справі 640/5248/19 визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якими затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Разом з тим, зважаючи на ті обставини, що пенсійні виплати, щодо яких заявлено позовні вимоги, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на час звернення позивача до суду нараховані та виплачені не були у зв'язку з чим право позивача на виплату перерахованої пенсії та компенсації за її несвоєчасну виплату однією сумою без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 відповідачем порушено не було, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про передчасність вказаних вимог та відмову в їх задоволенні.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року та доводів апеляційної скарги з цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі Порядок № 159).
Стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно достатті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (пункт 4 Порядку № 159).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
Водночас, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане устатті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №814/1527/17 та від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11.
На підставі наведеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо виплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату пенсії та вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018р. згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат, понесених позивачем, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення з вищенаведених підстав підлягає частковому скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Колегія суддів зазначає, що позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги, відповідно до платіжного доручення №0.0.1744936866.1 від 22.06.2020 р. на суму 840,80 грн., платіжного доручення №0.0.1862041458.1 від 08.10.2020 року на суму 1261,20 грн.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору (з урахуванням стягнення судових витрат судом першої інстанції в сумі 420 грн. 40 коп.) в сумі 1681, 60 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 по справі № 520/8101/2020 - скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. з 01.01.2018р. по 31.12.2018 р. та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. з 01.01.2019р. по 04.03.2019 р.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. з 01.01.2018р. по 04.03.2019 р.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року, прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. з 01.01.2018р. по 31.12.2018 р. та 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. з 01.01.2019 р. по 04.03.2019 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р., з 01.01.2018 року по 04.03.2019 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року по справі №520/8101/2020 про відмову у задоволенні іншої частини позову залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, м. Харків, 61022, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко З.О. Кононенко