04 березня 2021 року справа №360/3305/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року (повне судове рішення складено 26 жовтня 2020 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/3305/20 (суддя в І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі- ГУ НП в Луганській області), в якому просила:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 16 серпня 2004 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в органах внутрішніх справ України (Марківський РВ УМВС України в Луганській області), з 07 листопада 2015 року по 15 липня 2020 року - в Національній поліції України (Марківський ВП ГУНП в Луганській області, Новопсковський ВП ГУНП в Луганській області та Сєвєродонецький ВП ГУНП в Луганській області).
Наказом начальника ГУНП України у Луганській області від 08 липня 2020 року № 744 о/с позивача звільнено з 15 липня 2020 року зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої 1 статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) - за власним бажанням.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій від 04 квітня 2016 року серії НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою відповідача від 11 серпня 2020 року № 5709/111/19/05-2020 позивачу за час служби в ГУНП в Луганській області відпустка як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки не надавалась.
Однак, станом на день звільнення, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2017 та 2018 роки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
З посиланням на положення Закону № 580-VIII, № 3551-XII, Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, позивач зазначила (далі - Порядок № 260), що має право на отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки як учасник бойових дій за 2017-2018 роки.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що норми Закону № 3551-XII до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки позивач не відноситься до категорії «військовослужбовців», у спірному періоді позивач проходила службу в поліції та мала статус «поліцейського».
Також апелянт зауважує, що Міністерство соціальної політики України у листі від 04.08.2016 № 430/13/116-16 та від 23.09.2016 № 531/13/116-16 надало роз'яснення, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до щорічних відпусток, не може бути перенесена або поділена на частини, замінена грошовою компенсацією (навіть при звільненні); перенесена на наступний рік.
Крім того, позивач з рапортами про надання їй додаткової відпустки за 2017-2018 роки як учаснику бойових дій не зверталася, а передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористані дні відпустки є визначення кількості невикористаних днів відпустки в наказі про звільнення. У даному випадку, належність до виплати позивачу спірної компенсації в наказі про звільнення не визначена.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
З копій виданих на ім'я позивача трудової книжки від 06 листопада 2015 року № 913145 (а.с.12), витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 08 липня 2020 року № 744 о/с (а.с.13, 34), посвідчення від 04 квітня 2016 року серії МВ № 029695 (а.с.11), довідки про проходження служби (а.с.32) судами встановлено, що ОСОБА_1 у період з 16 серпня 2004 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в ГУ МВС України в Луганській області, з 07 листопада 2015 року по 15 липня 2020 року - в Національній поліції України, звільнена зі служби відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, у 2016 році набула статус учасника бойових дій.
За наказом від 08 липня 2020 року № 744 о/с при звільненні позивачу виплачена грошова компенсація за 05 діб невикористаної в році звільнення відпустки.
Позивач 24 липня 2020 року звернулася до відповідача за отриманням інформації та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, на що отримала лист ГУНП в Луганській області від 11 серпня 2020 року № 5709/111/19/05-2020, яким повідомлено, що позивач у 2016, 2019 та 2020 роках перебувала у додаткових відпустках як учасник бойових дій. За інформацією УФЗБО ГУНП в Луганській області грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки не виплачувалась. Також повідомлено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, чинним законодавством України не передбачена (а.с.14,36).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон № 3551-ХІІ, Закон № 580-VIII, Порядок № 260.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5,6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).
Відповідно до частин першої та другої статті 93 Закону № 580-VIII, яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно із частиною восьмою статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Частиною одинадцятою статті 93 Закону № 580-VIII визначено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.
Відповідно до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 8 розділу III Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу III Порядку № 260).
З системного аналізу вищевикладених норм суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а. Вказаний висновок підтверджено і постановою Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.
Як слідує з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій з 2016 року. Відповідно, починаючи з 2016 року позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з листом ГУНП в Луганській області від 11 серпня 2020 року № 5709/111/19/05-2020 позивачу в 2017-2018 роках додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалася.
Відтак, місцевий суд дійшов правильного висновку, що при звільненні зі служби в поліції позивач мала право на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2017-2018 роки в кількості 28 днів, а відповідач безпідставно не вказав про це в наказі про звільнення позивача, не нарахував та не виплатив грошову компенсацію.
Слід зазначити, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, тому суд відхиляє як безпідставні твердження представника відповідача, що Законом № 580-VIII та Порядком № 260 передбачена компенсація лише за невикористану відпустку у році звільнення.
Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України, в яких надано роз'яснення щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Листи та роз'яснення Міністерства соціальної політики України не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.
Апелянт також обґрунтовує свою позицію тим, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Такі доводи суд вважає безпідставними з мотивів викладених вище.
Крім того, відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу про звільнення позивача щодо кількості днів невикористаної відпустки як учаснику бойових дій та суми компенсації за таку відпустку.
Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Посилання апелянта на пропуск строку звернення до суду з цим позовом не заслуговують на увагу, з наступних підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові від 04 травня 2018 року в справі № 808/858/16 Верховний Суд дійшов висновку, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року, № 4241/03 (пункт 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32), зокрема, у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року № 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами правомірності прийняття спірного рішення, водночас, доводи позивача знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи і не були спростовані відповідачем.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року в справі № 360/3305/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 04 березня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук