04 березня 2021 року справа №233/5016/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Блохіна А.А.
Сіваченка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області (головуючий І інстанції Бєлостоцька О.В.) від 30 листопада 2020 р. (повний текст рішення складений 30 листопада 2020 року у м.Костянтинівка) у справі № 233/5016/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, Інспектора батальйону № 4 роти № 6 управління патрульної поліції в Харківській області лейтенант поліції Маренича Олега Миколайовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, Інспектора батальйону № 4 роти № 6 управління патрульної поліції в Харківській області лейтенант поліції Маренича Олега Миколайовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАМ №3371025 від 01.11.2020 року.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2020 року в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначив, що у постанові не вірно зазначено місце вчинення правопорушення та місце розгляду справи (дорога М03 450 км, населений пункт Манченки), адже фактично він був зупинений на дорозі М03 420 км, населений пункт Гонтів Яр. Крім того, позивач вважає, що відповідно до експертного висновку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №04/02/03-3008 від 27.09.2018 року ТruСamТC001133 не проходив експертизу, а тому не може застосовуватися. Позивач вважає, що відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема, стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема, тримати в руках. Відповідач не мав права використовувати пристрій TruCam не у автоматичному режимі, а отже постанова складена безпідставно та підлягає скасуванню, адже докази по справі отримані незаконним шляхом, а інших доказів, що підтверджували би вчинення правопорушення не має. Позивач також зазначив, що законодавчо не визначено порядок використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, а лист Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 року №11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом. Крім того, інформація про використання технічних засобів не була розміщена на видному місці, жодних інформаційних знаків на дорозі встановлено не було. На вимогу, акт перевірки технічного засобу надано не було. Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак «5.70»), позаяк, вказане обумовлено ч.2 ст.40 Закону №580-VII, згідно якої, інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Позивач зазначив, що жодних прав та обов”язків йому роз'яснено не було. Крім того, були заявлені клопотання про необхідність залучення захисника, адже необхідний був професійний захист дипломованого юриста, який би міг аргументовано відстояти його права. Зазначені клопотання поліцейський залишив без розгляду і знехтував його правами.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3371025 від 01.11.2020 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 255,00 грн..
Наведена постанова була винесена відповідачем внаслідок встановленого порушення позивачем вимог п. 12.4 ПДР України, а саме: позивач керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz Fctros 2535, д.н. НОМЕР_1 , 01.11.2020 року о 14-44 год. рухався зі швидкістю 77 км/год. у населеному пункті Манченки..
Згідно п.12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі Правила №1306), у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення встановлена відповідальність, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, у вигляді накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог статті 222 Кодексу України про адміністративне правопорушення органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною 1 статті 122 КпАП України.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно до вимог статті 254 Кодексу України про адміністративне правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 258 Кодексу України про адміністративне правопорушення протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року N 1395, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за N1408/27853,затверджено «Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», згідно до п.4 якої у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно пункту 4 р.І Інструкції № 1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частиною 1 статті 122 КУпАП.
Відповідно до пункту 1 та 2 р. III Інструкції № 1395 справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною 1 статті 122 КУпАП , виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що посадова особа Національної поліції наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, які реалізуються, зокрема, у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, порушень, передбачених частиною 1 статті 122 КУпАП, розглядати справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, без складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з пунктом 1 статті 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд апеляційної інстанції вважає, що з метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом, уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП). Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
На підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КпАП України, відповідачем надано фото та відеозапис, здійснений за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam ТС 001133 на яких зафіксовано, що автомобіль Mercedes-Benz Actros 2535 номерний НОМЕР_1 під керуванням позивача 01 листопада 2020 року о 14 годині 39 хвилин рухався зі швидкістю 77 км/год в населеному пункті Гонтів Яр Харківської області.
Згідно додатку до листа Служби автомобільних доріг у Харківський області № 1290/05 від 14 червня 2019 року дорожній знак 5.45, який вказує на початок населеного пункту Гонтів Яр розташований на 422 кілометрі +255 метри, а дорожній знак 5.46, який вказує на кінець даного населеного пункту, розташований на 424 кілометрі+400 метрів автомобільної дороги М-03 «Київ-Харків-Довжанський» (а.с.41-43).
Дорожній знак 5.45 «Початок населеного пункту» - початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги Правил дорожнього руху України, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Пунктом 12.4 ПДР України передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.
Отже, позивач керуючи транспортним засобом, мав рухатись в межах населеного пункту із швидкістю не більше 50 км/год.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, лазерний вимірювач швидкості Trucam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012р. № UА-МІ/1-2903-2012 та було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12 (а.с.36).
У експертному висновку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 11 червня 2020 року № 04/03/02-1452 зазначено, що в лазерному вимірювачі швидкості LTI 20-20 TruCam правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування AES, визначений п.5.1 ДСТУ ISO/IES18033-3:2015 (в режимі ЕСВ, визначеному ДСТУ ISO/IES 10116:2019, із довжиною ключа 128 біт). Дія експертного висновку поширюється на зразки об'єкта експертизи, в тому числі із заводським номером ТС 001133 (а.с.38).
Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/17473 від 27 листопада 2019 року (чинне до 27 листопада 2020 року) лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 № ТС001133 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач (а.с.37).
Отже, згідно технічних характеристик, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «Trucam LTI»20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку в автоматичному режимі, тому його покази можливо розцінювати, як беззаперечний доказ по справі.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КпАП України, підтверджено належними доказами.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з судом першої інстанції про те, що зазначення інспектором в оскаржуваній постанові неправильних даних щодо місця вчинення адміністративного правопорушення та місця розгляду справи, не спростовує порушення позивачем вимог п. 12.4 Правил дорожнього руху, та є технічною помилкою, яка не впливає на факт доведеності вчинення позивачем по справі адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Посилання позивача на ті обставини, що використання приладу TruCam в ручному режимі суперечить вимогам законодавства, колегія суддів вважає помилковим зважаючи на те, що лазерний вимірювач відноситься саме до ручних вимірювачів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань швидкості транспортних засобів, проте, вимірювання швидкості транспортних засобів, цей прилад здійснює автоматично.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст.31 ЗУ «Про національну поліцію»( далі Закон № 580-VIII) поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису .
За приписами статті 40 Закону № 580-VIII поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст. 40 Закону № 580-VIII інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.
При цьому, жодними положеннями Закону № 580-VIII, в тому числі, частини першої статті 40, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
Дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
В той же час, Закон не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та права позивача на захист, колегія суддів зазначає наступне.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права, передбачені частиною першою статті 268 КУпАП та статтями 55,56,59,63 Конституції України.
Частиною 1 статті 268 КУпАП встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Як вбачається з відеозапису з портативного відеореєстратора № DSJX300104_ZM0104, DSJX302327_002327, долученого до матеріалів справи, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачу було роз'яснено права передбачені ч.1 ст.268 КУпАП, досліджені докази по справи, розглянуте клопотання про відтворення відеофіксації правопорушення та надано позивачу по справі за його клопотанням для огляду свідоцтво про повірку лазерного вимірювача швидкості.
Разом з тим, необхідно зазначити, що в контексті спірних правовідносин право на юридичну допомогу не є абсолютним, його реалізація вимагає вчинення певних дій з боку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки чинне адміністративне процесуальне законодавство не визначає обов'язковість участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права в розгляді справи про адміністративне правопорушення. При цьому, законодавець не обмежує вказану особу в способі отримання юридичної допомоги, як то особиста участь представника, консультація за допомогою телефону або іншого технічного засобу тощо.
При цьому, як вбачається з відеозапису, позивач не вчинив жодної дії на реалізацію свого права на юридичну допомогу.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Отримання допомоги адвоката під час розгляду справи про адміністративне правопорушення є правом особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а не обов'язком органу (посадової особи), що притягає до такої відповідальності. Ані Конституцією України, ані будь-яким іншим законом співробітникам поліції не надано повноважень щодо забезпечення явки адвоката або іншого фахівця у галузі права для участі в розгляді цієї категорії справ.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення, а тому відсутні правові підстави для скасування спірної постанови.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційні скарги і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2020 р. у справі №233/5016/20 - залишити без задоволення.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 листопада 2020 р. у справі №233/5016/20 - залишити без змін.
Постанова у повному обсязі складена та підписана 04 березня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 04 березня 2021 року та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко