04 березня 2021 року справа №227/4439/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів: Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021 р. у справі № 227/4439/20 (головуючий І інстанції Корнєєва В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Відділу прикордонної служби “Мілове” ім. Віктора Банних про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач ОСОБА_1 ) звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Відділу прикордонної служби “Мілове” ім. Віктора Банних (далі - відповідач), в якому просила: скасувати постанову в.о. начальника ВІПС «Мілове» ім.Віктора Банних Франчук Тетяни Анатоліївни № 134003 від 31.10.2020 про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Позивачем на рішення суду першої інстанції подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права. Також, просив розглянути справу у його відсутність. В обґрунтування доводів зазначив, що постанова про накладення на нього штрафу є протиправною, оскільки факти, зазначені в ній, не відповідають дійсності. Апелянт наголошує на тому, що відсутні належні докази вчинення позивачем правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Постановою в.о. начальника ВІПС «Мілове» ім. Віктора Банних капітана Франчук Т.А. про накладення адміністративного стягнення № 134003 від 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.
Із змісту постанови вбачається, що 31.10.2020 о 06годині 30 хвилин під час прикордонного контролю прикордонним нарядом «Перевірка документів» у міждержавному пункті пропуску через державний кордон України «Мілове» було виявлено вищевказану громадянку України, яка пояснила, що 30.10.2020 о 21 годині 00 хвилин в н.п. Маринівка на напрямку н.п. Маринівка (ТОГ) н.п. Куйбишево (РФ) здійснила виїзд з тимчасово окупованої території України до Російської Федерації, чим порушила п. 3 Порядку в'їзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого ПКМУ від 17.07.2019 року № 815. При винесенні вказаної постанови уповноваженою особою було взято до уваги той факт, що особа, відносно якої винесено постанову, визнала факт вчинення правопорушення та щиро розкаялася у його вчиненні (а.с. 16). Постанова було підписано позивачем без жодних зауважень або заперечень.
Позивач в обґрунтування позову зазначив, що її син, який є інвалідом, потребує планового лікування.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 058661 від 21.11.2011, встановлено інвалідності з дитинства (перша група А) безстроково ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15), що також підтверджується копією виписки з медичної картки амбулаторного хворого № 131-1642 від 15.10.2020 про направлення для проведення медико-реабілітаційних заходів в умовах стаціонарного відділення психіатричної лікарні «м. Бєлєцкое», яке було видано Психіатричною лікарнею № 1 м. Макіївки (а.с. 14).
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали адміністративної справи містять належні докази для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-2 КУпАП.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 204-2 КУпАП визначено, що порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї - тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом ст. 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року (із змінами та доповненнями внесеними Законом України № 113-IX від 19.09.2019 року) слідує, що в'їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій здійснюються через контрольні пункти в'їзду-виїзду. Командувач об'єднаних сил у разі реальної загрози життю та здоров'ю осіб, які перетинають лінію розмежування, має право обмежити в'їзд цих осіб на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей на період існування цієї загрози.
Порядок в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України. Перебування в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях осіб, не залучених до проведення таких заходів, може тимчасово бути обмежено на період проведення таких заходів Командувачем об'єднаних сил. Законні вимоги посадових осіб, залучених до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, є обов'язковими для громадян і посадових осіб.
Суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 204-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.
Отже вказана норма є бланкетною та відсилає до відповідного нормативного акту, який регулює процедуру в'їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях.
28.11.2019 набрав чинності Порядок в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 № 815.
За положенням Порядку №815, в'їзд/виїзд осіб, у тому числі транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, а також переміщення товарів на тимчасово окуповані території та з таких територій здійснюється виключно через визначені контрольні пункти відповідно до вимог цього Порядку. Контрольні пункти функціонують без вихідних, цілодобово. Пропуск осіб, транспортних засобів та товарів через такі пункти здійснюється відповідно до режиму їх функціонування, встановленого Командувачем об'єднаних сил. Контрольні пункти не призначені для перетинання державного кордону. Рух автомобільного транспорту в межах контрольованої території від контрольних пунктів до лінії розмежування та у зворотному напрямку здійснюється лише дорожніми коридорами (автомобільними). Поза визначеними контрольними пунктами в'їзду/виїзду переміщення через лінію розмежування осіб, транспортних засобів та товарів заборонено. Об'їзні шляхи навколо дорожніх коридорів (автомобільних та на залізничному транспорті) за рішенням Командувача об'єднаних сил ліквідуються (перекриваються).
За рішенням Командувача об'єднаних сил у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у випадках, передбачених законодавством, можуть встановлюватися додаткові обмеження та/або заборони переміщення осіб, не залучених до проведення таких заходів, транспортних засобів та товарів. Виконання законних вимог уповноважених службових осіб військових формувань, правоохоронних та інших державних органів, яких залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та які здійснюють контроль в'їзду/виїзду, є обов'язковим для всіх осіб, які в'їжджають на тимчасово окуповані території та виїжджають з таких територій.
Отже, об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ст. 204-2 ч. 1 КУпАП, є порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.
Таким чином, тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
Частиною 2 ст. 33 КУпАП передбачено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зі змісту спірної постанови відповідача встановлено, що висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП зроблено, на підставі пояснень позивача. Разом з цим, письмових пояснень позивача матеріали справи не містять. Крім того, позивач заперечував вчинення ним адміністративного правопорушення та посилався на відсутність належних доказів вчинення ним правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності.
Тобто, в основу винесеної постанови було покладено визнання провини позивачем у виявленому правопорушенні, що має ознаки складу, передбаченого ст. 204-2 ч. 1 КУпАП.
При цьому суд звертає увагу на те, що сам факт визнання особою вини у адміністративному правопорушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень про накладення на таку особу стягнення за відсутності інших належних доказів, тому не звільняє посадову особу суб'єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятого рішення.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 8 липня 2020 року у справі № 177/525/17.
Окрім того, суд враховує, що загальновідомим є факт блокування незаконними збройними формуваннями виїзду громадян України з тимчасово окупованих територій Сходу України через КПВВ з березня 2020 року. А ті умови перетину лінії розмежування через КПВВ, які встановлені незаконними угруповуваннями, для позивача є неприйнятними.
Стаття 18 КУпАП визначає: не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У випадку з позивачем суд вважає, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Враховуючи, що на утриманні позивача дитина інвалід І групи, то він був саме у стані крайньої необхідності.
Таким чином, суд зазначає, що відповідачами у порушення ч. 2, 5 ст. 77 КАС не було подано суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності дій як з ухвалення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, так і доказів на підтвердження наявності в діях позивача складу правопорушення, передбаченого ст. 204-2 ч. 1 КУпАП, тобто на підтвердження правомірності винесеної відносно позивача оскаржуваної постанови.
Наведене свідчить про відсутність будь-яких доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 204-2 КУпАП. Відповідачами не спростовано обставини, які ставлять під сумнів правомірність притягнення до адміністративної відповідальності позивача.
Враховуючи відсутність матеріалів адміністративного правопорушення відносно позивача, суд позбавлений можливості встановити наявність чи відсутність повноважень у відповідача-1 на прийняття спірної постанови, роз'яснення позивачу його прав, місця перетину державного кордону, які пояснення надавалися позивачем, та інших обставин справи, які не визнаються позивачем, та мають важливе значення для встановлення факту вчинення останнім правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, та які, відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, підлягали з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно позивача.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, що в діях позивача при перетині Державного кордону України був наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-2 КУпАП.
Крім того, суд зазначає, що особа підлягає відповідальності за ч. 1 ст. 204-2 КУпАП виключно у разі переміщення саме через лінію розмежування поза визначеними контрольними пунктами в'їзду/виїзду.
З пункту 2 Порядку № 815 вбачається, що контрольний пункт в'їзду/виїзду це комплекс будівель, спеціальних, інженерних споруд і технічних засобів, розташованих на спеціально визначеній земельній ділянці, де здійснюються заходи контролю в'їзду-виїзду осіб, транспортних засобів та товарів, які переміщуються на тимчасово окуповані території та з таких територій.
Лінія розмежування - умовна лінія на місцевості між тимчасово окупованими територіями та контрольованими територіями, яка проходить по передньому краю передових позицій об'єднаних сил.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що положення Порядку № 815 визначають правила в'їзду на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях та виїзду з них виключно через контрольні пункти, які розташовані на спеціально визначеній земельній ділянці в межах лінії розмежування, при цьому такі контрольні пункти не призначені для перетинання державного кордону.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, на позивача накладено стягнення за ч. 1 ст. 204-2 КУпАП за перетинання державного кордону через непрацюючий пункт пропуску.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний кордон України», державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 9 цього Закону, перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Стаття 35 Закону України «Про державний кордон України» передбачає, що особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.
Зокрема, стаття 204-1 КУпАП передбачає відповідальність за незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України, а саме: перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.
Таким чином, незаконний перетин державного кордону України не охоплюється складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, оскільки положення Порядку забороняють в'їзд/виїзд поза визначеними контрольними пунктами саме через лінію розмежування, а не державного кордону.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи належних, достовірних, допустимих доказів скоєння позивачем правопорушення, встановленого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом скасування спірної постанови та закриття провадження.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Відповідно до частини 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем за подання адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 420,40 грн. Таким чином з Державної прикордонної служби України Східного регіонального управління Луганського Прикордонного загону ВПС «Мілове» ім. В.Банних підлягає стягненню судовий збір на користь позивача у розмірі 420,40 грн.
Керуючись ст. 272, 286, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021 р. у справі № 227/4439/20 - задовольнити.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021 р. у справі № 227/4439/20 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Скасувати постанову в.о. начальника ВІПС «Мілове» ім. Віктора Банних капітана Франчук Тетяни Анатоліївни № 134003 від 31.10.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-2 КУпАП України та закрити провадження у справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної прикордонної служби України Східного регіонального управління Луганського Прикордонного загону ВПС «Мілове» ім. В.Банних (місце розташування за адресою: вул. Міловська, б. 58, смт Мілове, Міловського району, Луганської області,) на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 420 гривень 40 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 04 березня 2021 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
Г.М. Міронова