03 березня 2021 року справа №200/8558/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г. М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 р. у справі № 200/8558/20-а (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач, УПСЗН), в якому просив: визнати протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 страхових виплат у виді страхових витрат на медичну та соціальну допомогу, а саме: витрат на спеціальний медичний догляд, витрат на постійний сторонній догляд, витрат на побутове обслуговування з квітня 2020 року; зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити виплату ОСОБА_1 страхових виплат у виді страхових витрат на медичну та соціальну допомогу, а саме: витрат на спеціальний медичний догляд, витрат на постійний сторонній догляд, витрат на побутове обслуговування і сплатити заборгованість по ним з дня припинення їх виплат, тобто з квітня 2020 року; стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 21000,00 (двадцять одна тисяча) грн. та зобов'язати виплатити вказані кошти.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позовні вимоги задоволені частково, а саме суд: визнав протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 страхових виплат у виді страхових витрат на медичну та соціальну допомогу, а саме: витрат на спеціальний медичний догляд, витрат на постійний сторонній догляд, витрат на побутове обслуговування з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно; зобов'язав Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області сплатити ОСОБА_1 заборгованість зі страхових витрат на медичну та соціальну допомогу, а саме: витрат на спеціальний медичний догляд, витрат на постійний сторонній догляд, витрат на побутове обслуговування з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди грошової суми, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду в цій частині, та прийняти нове рішення, яким просив задовольнити позовні вимоги В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем було належно обґрунтовано факт заподіяння йому моральної шкоди протиправною бездіяльністю відповідача, причинно-наслідковий зв'язок та негативні наслідки такої шкоди, що створило психічне напруження очікуванням рішення відповідача, зазнав розчарування в діяльності відповідача, створило додаткове психічне напруження викликане дискримінацією під час розгляду заяв позивача порівняно з заявами інших громадян, та тривале ігнорування відповідачем вимог законодавства щодо невиконання рішення суду та неповідомлення про причини такого невиконання.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Позивач є інвалідом І групи з 16.04.2020 безстроково, ступінь втрати працездатності 100%, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серія 12 ААА № 093035, виданої МСЕК 16.04.2020.
Згідно Індивідуальної програми реабілітації інваліда №221 від 16.04.2020, позивач є інвалідом в наслідок трудового каліцтва, не працює, клініко-функціональний діагноз та код за МКХ-10: Т91.3, 1- ураження опорно-рухового апарату та центральної і периферичної нервової системи.
Позивач перебуває на обліку в Добропільському міському відділенні Управління виконавчої дирекції фонду в Донецькій області.
Починаючи з квітня 2020 року відповідачем не виплачуються данні види страхових виплат.
В травні 2020 р. ОСОБА_1 звернувся до Добропілльського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області зі зверненням стосовно нездійснення перерахування сум за квітень на спеціальний медичний догляд, постійний сторонній догляд та побутове обслуговування.
18.05.2020 Добропілльським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області було надано усне роз'яснення та вручено повідомлення в якому зазначено, що з 18.04.2020 вступив у дію Закон України від 13.04.2020 №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет на 2020 рік”, яким тимчасово (на період дії карантину) відстрочено проведення окремих страхових виплат, які здійснюються Фондом, в тому числі на спеціальний медичний догляд, постійний сторонній догляд та побутове обслуговування.
02.07.2020 та 05.08.2020 позивач звертався на гарячу лінію управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримав відповідь, в якій зазначено, що з 18.04.2020 вступив у дію Закон України від 13.04.2020 №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет на 2020 рік”, яким тимчасово (на період дії карантину) відстрочено проведення окремих страхових виплат, які здійснюються Фондом, в тому числі на спеціальний медичний догляд, постійний сторонній догляд та побутове обслуговування.
Згідно довідки про доходи, виданої Добропільським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 31 серпня 2020 року № 926, з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачу нараховано та не виплачено виплати на спеціальний медичний догляд у розмірі 4723,00 грн. щомісячно, виплати на сторонній медичний догляд у розмірі 2361,50 грн. щомісячно, виплати на побутове обслуговування у розмірі 1180,75 грн. щомісячно.
Припиняючи позивачу страхові виплати відповідач посилався на Закон України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Постановою від 09 вересня 2020 № 0510/6690/6690/270 “Про призначення фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу потерпілому (щомісячно)” було продовжено потерпілому ОСОБА_1 з 1 вересня 2020 року фінансування раніше призначених страхових виплат на медичну та соціальну допомогу.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача, в якості відшкодування моральної шкоди грошову суму, суд першої інстанції виходи з того, що доказів, які б підтверджували наявність моральної шкоди матеріали справи не містять.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 1105-XIV).
Стаття 36 Закону № 1105-XIV визначає, що страхові виплати складаються із: страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
Відповідно до п. 1 ч.1 статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Частиною 5 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Пунктом 3.3 Положення про організацію, забезпечення та фінансування необхідних видів догляду за потерпілими внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2011 року № 41, визначено, що виплати на усі види догляду здійснюються у поточному місяці за минулий місяць.
Стаття 42 Закону № 1105-XIV встановлює, що сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою (на місяць) за: 1) розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 2) половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на постійний сторонній догляд; 3) чверть розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо).
Відповідно до ч. 3 ст. 42 Закону № 1105-XIV встановлено, що сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою (на місяць) за: 1) розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 2) половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на постійний сторонній догляд; 3) чверть розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо).
Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються Фондом незалежно від того, ким вони здійснюються.
Потребу потерпілих у спеціальному медичному, постійному сторонньому догляді та побутовому обслуговуванні визначає МСЕК.
Якщо МСЕК встановлено, що потерпілий потребує кількох видів допомоги, оплата проводиться за кожним її видом окремо.
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.
Враховуючи приписи наведених норм закону, суд дійшов висновку, що страхові виплати повинні виплачуватися щомісячно і проводитися позивачеві безстроково, оскільки позивач має зареєстрований страховий випадок, йому встановлено втрату професійної працездатності безстроково та встановлено необхідність у постійному сторонньому догляді та побутовому обслуговуванні.
Виплати на медичну та соціальну допомогу з квітня 2020 року нараховуються позивачеві, але не виплачуються з огляду на положення пункту 5 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, яким тимчасово (на період дії карантину) відстрочено проведення окремих страхових виплат, які здійснюються Фондом, в тому числі на спеціальний медичний догляд, постійний сторонній догляд та побутове обслуговування.
Суд першої інстанції в ході розгляду справи дійшов до висновку, що висновки відповідача про припинення страхових виплат з посиланням на Закон України № 553-ІХ через відсутність окремого визначення витрат на медичну та соціальну допомогу, як видатків Фонду, які не припиняються на час дії карантину, є помилковими.
На підставі викладено, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання поновити виплату позивачеві страхових витрат на медичну та соціальну допомогу, а саме: на спеціальний медичний догляд, на постійний сторонній догляд та на побутове обслуговування, та сплати заборгованість по ним з дня припинення виплат, тобто з квітня 2020 року підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправними дій відповідача щодо припинення ОСОБА_1 страхових виплат з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно та зобов'язання відповідача сплатити нараховану за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно заборгованість зі страхових виплат.
Відповідач з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в цій частині відповідності до вимог КАС України не звертався.
Тобто, факт протиправності дій державного органу підтверджений і не підлягає доведенню.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Згідно зі ст. 24 Закону № 393/96-ВР, особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Приписами частин 1, 2 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17.
Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
При цьому, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що він є ураження опорно-рухового апарату та центральної і периферичної нервової системи. Внаслідок незаконних дій відповідача позивач впродовж багатьох місяців не може повноцінно харчуватись, відчуває приреченість, оскільки у нього не має можливості отримати допомогу в наданні необхідних доглядів (масажів, допомоги в прогулянках, допомоги заняттям спортом, допомоги в купанні та ін.), що призвело до погіршення стану здоров'я, фізичного болю, душевних страждань, моральних переживань, порушення нормальних життєвих зв'язків та інших негативних явищ. Це обумовлено тим, що такі види страхових виплат надаються в час, коли він, як особа з особливими потребами особливо потребує їх, тому, зважаючи на ризики, які створили дії відповідача, отримано моральну шкоду.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, у силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17
У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна діяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності державного органу та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян.
Відтак, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
Щодо розміру заподіяної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Наведені позивачем обставини, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду.
Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 21000 грн.
Проте, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 4000 грн.
Враховуючи зазначене, суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутній факт заподіяння моральної шкоди, але не бачить підстав для визначення її у більшому розмірі, ніж визначив 4000 грн. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що судове рішення суду підлягає скасуванню в цій частині внаслідок неправильного тлумачення норм законодавства з ухваленням нового про задоволення позовних вимог в цій частині.
Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 р. у справі № 200/8558/20-а - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 р. у справі № 200/8558/20-а - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якості відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 21000 грн.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково.
Стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231) моральну шкоду у розмірі 4000 грн на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 р. у справі № 200/8558/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 03 березня 2021 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
Г.М. Міронова