03 березня 2021 року справа №200/4868/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 р. у справі № 200/4868/20-а (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дії відповідача незаконними, зобов'язання поновити виплату коштів,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив: визнати дії відповідача щодо відмови у поновленні позивачу виплати регресних коштів з 1 квітня 2014 року з виплатою недоотриманих сум з 1 квітня 2014 року незаконними; - зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату регресних коштів з 1 квітня 2014 року з виплатою недоотриманих сум з 1 квітня 2014 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року закрито провадження у справі № 200/4868/20-а, в частині позовних вимог про визнання дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати регресних коштів за період з 01 березня 2016 року по 22 січня 2020 року незаконними, а також зобов'язання відповідача поновити виплату регресних коштів з виплатою недоотриманих сум за період з 01 березня 2016 року по 22 січня 2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 позовні вимоги задоволено, а саме суд: визнав протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодo не нарахування за період з червня 2014 року по лютий 2016 року та з 23 січня 2020 року невиплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 1 червня 2014 року по 29 лютого 2016 року та з 23 січня 2020 року; зобов'язав Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій нарахувати за період з 1 січня 2015 року по 29 лютого 2016 року та з 23 січня 2020 року та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 1 червня 2014 року по 29 лютого 2016 року та з 23 січня 2020 року.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу від 06.10.2020 скасовано ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі №200/4868/20-а, справу та направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині позовних вимог щодо яких суд дійшов висновку про закриття провадження.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2020 адміністративну справу №200/4868/20-а прийнято до провадження в частині позовних вимог про визнання дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати регресних коштів за період з 01 березня 2016 року по 22 січня 2020 року незаконними, а також зобов'язання відповідача поновити виплату регресних коштів з виплатою недоотриманих сум з за період з 01 березня 2016 року по 22 січня 2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року позов задоволено, а саме суд: визнав протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку за період з 01.03.2016 по 22.01.2020; зобов'язав Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.03.2016 по 22.01.2020.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування зазначив, що виплату припинено у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо - переміщеної особи та поверненням позивача на непідконтрольну території. Позивач не скористався своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат та не звернувся до відповідача з заявою про продовження страхових виплат. Невиплачені суми щомісячних страхових виплат за минулий період будуть виплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 3, 4 - зворотній бік).
Позивачу, відповідно до довідки МСЕК Серії 10 ААА № 402667 “Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги”, встановлено другу групу інвалідності (а.с. 2).
Позивач був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 07.02.2020 року № 1425-50002654066 (а.с. 4), згідно з якою позивач постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 і перемістився та зареєструвався за адресою: АДРЕСА_2 .
З 01.04.2001 року перебував на постійному обліку у Жданівсьому відділенні та отримував щомісячні страхові виплати до червня 2014 року.
Відповідно до відомостей управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, надані відповідно до програмного забезпечення “Реєстр потерпілих”, позивачу за період з червня 2014 року по грудень 2014 року проводилось нарахування страхових виплат у сумі 2971,70 грн., проте, вони не виплачувались, а в період з січня 2015 року по лютий 2016 року страхові виплати не нараховувались та не виплачувались (а.с. 15).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці” .
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України та позивач не звернувся до відповідача з заявою про продовження страхових виплат.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем позивачеві щомісячні грошові суми за період з 01.03.2016 по 22.01.2020 не виплачені з посиланням на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Проте, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для не виплати сум страхових виплат за попередній період.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
Постанова КМУ № 365 та Порядок № 27 не є законам, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесенно зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W. проти Об'єднаного Королівства», заява № 20166/92, пункт 36).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов протиУкраїни», № 20372/11, пункт 65; рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09, пункт 93).
З урахуванням викладеного суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правомірно задоволено позов.
Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Загальний порядок здійснення страхових виплат Фондом соціального страхування України визначено Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України від 27.04.2007 №24 Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат (надалі - Порядок №24).
Відповідно до п. 1.4. Порядку №24, робочі органи виконавчої дирекції Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, перелік яких визначений в пунктах 2.7, 2.8, 3.1, 5.3, 6.1.1 цього Порядку.
Згідно з п. 1.6. Порядку №24 справа про страхові виплати потерпілого формується за його бажанням в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням роботодавця або за місцем проживання потерпілого.
Таким чином, загальний прядок здійснення страхових виплат передбачає їх здійснення за місцем формування справи про страхові виплати, яка в свою чергу формується або за місцезнаходженням роботодавця або місцем проживання потерпілого.
У зв'язку з ситуацією, що склалась на території Донецької та Луганської областей, проведенням антитерористичної операції, Адміністративною комісією виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, правонаступником якого на підставі Закону №1105 є Фонд соціального страхування України, 11.11.2015 року прийнято рішення про призупинення з 01.12.2015 року здійснення нарахування страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у відділеннях виконавчої дирекції Фонду у Донецькій області, які тимчасово перемістилися на підконтрольну українській владі територію.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №531 Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з метою безперервності та першочерговості одержання щомісячних страхових виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.01.2014 №20 затверджено Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції (надалі - Порядок №20).
За приписами п. 2 Розділу І Порядку №20 особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), відповідно до Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.
З матеріалів справи вбачається, що позивач отримував страхові виплати у Жданівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області.
Відповідно до постанови правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 року № 50 Про затвердження структури органів Фонду, затверджено нову структуру управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області, яка введена в дію з 01 січня 2018 року, 29 відділень управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області, які були тимчасово перереєстровані із зони АТО, припинили свою діяльність з 01.01.2018 року. У зв'язку з цим страхувальники, застраховані особи, потерпілі на виробництві, які перебували на обліку в цих відділеннях, надалі обслуговуватимуться у відділеннях, яким передано виконання статутних завдань щодо ведення реєстрів страхувальників, застрахованих осіб та потерпілих на відповідній території.
Таким чином, повноваження щодо виконання статутних завдань Фону, що обслуговувало Жданівське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області здійснює Слов'янське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (надалі - Слов'янське відділення).
Саме в Слов'янському відділенні має перебувати справа позивача та відповідно до п. 1.4, 1.6. Порядку №24 мають здійснюватись виплати нарахованих та не виплачених позивачу коштів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Згідно з п. 2 Розділу III Порядку №20, лише у разі звернення особи, яка тимчасово переміщена з довідкою про взяття на облік тимчасово переміщеної особи робочий орган виконавчої дирекції Фонду не пізніше 10 днів приймає рішення про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати, яке оформлює своєю постановою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати на строк дії довідки про взяття на облік, але не більше строку, на який особа має право на страхові виплати. Копія вказаної постанови направляється робочому органу виконавчої дирекції Фонду, де зберігається справа про страхові виплати, та/або управлінню виконавчої дирекції Фонду, якому підпорядковується цей робочий орган виконавчої дирекції Фонду, що є підставою для припинення ним нарахування щомісячної страхової виплати у зв'язку з її продовженням за фактичним місцем проживання.
Як вбачається з наведеного вище змісту Порядку №20, продовження нарахування раніше призначених щомісячних виплат за новим місцем проживання тимчасово переміщеної особи може бути здійснене робочим органом Фонду лише за заявою такої особи. До моменту подання заяви за новим фактичним місцем проживання страхові виплати нараховуються і виплачуються робочим органом виконавчої дирекції Фонду, де зберігається справа про страхові виплати, та/або управлінням виконавчої дирекції Фонду, якому підпорядковується цей робочий орган виконавчої дирекції Фонду.
Згідно з п. 5 Розділу III Порядку №20 щомісячні страхові виплати особі, яка тимчасово переміщена, нараховуються з місяця подання заяви або з місяця, в якому не здійснювались страхові виплати робочим органом виконавчої дирекції Фонду, в якому зберігалася справа про страхові виплати на той час.
Враховуючи те, що призначені позивачу страхові виплати в разі часткової чи повної втрати працездатності є безстроковими та повинні бути виплачені позивачу, а також оскільки справа про страхові виплати позивача має перебувати на обліку у Слов'янському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, суд вважає, що саме вказане відділення повинно виплатити позивачу щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку за спірний період.
Суд зазначає, що Слов'янське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є структурним підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та не має статусу юридичної особи.
Тобто, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є головним територіальним органом надання адміністративних послуг, є юридичною особою, та відповідно тільки управління має адміністративну процесуальну дієздатність у відповідності до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи те, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою та розпорядником коштів, суд вважає що саме Управління є належним відповідачем у даній справі.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 р. у справі № 200/4868/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 р. у справі № 200/4868/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 03 березня 2021 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
Г.М. Міронова