ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 березня 2021 року м. Київ № 640/24353/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Васильченка М.М., представника третьої особи Філімонова О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, про визнання виконавчого провадження протиправним, визнання протиправними та скасування постанов,
установив:
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просить:
- визнати протиправним виконавче провадження №62357061 від 17.06.2020;
- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №62357061 від 17.06.2020;
- скасувати постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 від 28.09.2020.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження №62357061 від 17.06.2020 та постанова про арешт майна боржника ОСОБА_1 від 28.09.2020 є протиправними, оскільки не надсилалися боржнику, що позбавило останнього на строк для добровільного виконання виконавчого документа. Окрім того, позивач вже більше десяти років не проживає за адресою, вказаною у виконавчому документі, проте державним виконавцем не вчинено дій щодо перевірки місця проживання чи реєстрації боржника у вказаному виконавчому провадженні. Також позивач акцентує увагу суду на тому, що вимогу податкового органу, на підставі якого відкрито виконавче провадження, він не отримував, ніколи не був зареєстрований фізичною-особою-підприємцем та не займався підприємницькою діяльністю, а відтак вважає, що спірні постанови підлягають скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання, залучено до участі у справі третю особу та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №62357061.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, проте надано копії матеріалів виконавчого провадження №62357061.
Представником третьої особи до суду надано пояснення, в яких представник Головного управління Державної податкової служби у місті Києві стверджує, що ОСОБА_1 з 07.02.2002 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Голосіївський район м. Києва) як платник податків, на загальній системі оподаткування. З огляду на наявність у позивача податкового боргу зі сплати єдиного внеску, третьою особою сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-40316-17 на суму 21030,90 грн, яку направлено до органів виконавчої служби для примусового виконання.
Позивач в судовому засіданні просив позов задовольнити, представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечували, вважаючи його необґрунтованим.
Отже суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, 08.05.2019 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-40316-17 на суму 21030,90 грн.
Постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінського В.А. 17.06.2020 за заявою стягувача (Головного управління ДПС у м. Києві) на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-40316-17 відкрито виконавче провадження №62357061.
28.09.2020 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінським В.А. винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 23402,99 грн.
Не погоджуючись з вказаними постановами державного виконавця, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
В свою чергу, статтею 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Тобто, при надходженні виконавчого документа виконавець має перевірити відповідність даного документа вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження". У разі недотримання таких вимог, вимога про сплату боргу повертається стягувачу без прийняття до виконання відповідно до четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
В свою чергу, частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, а саме, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Отже, при надходженні виконавчого документа приватний виконавець зобов'язаний перевірити наявність в ньому всіх обов'язкових реквізитів, визначених частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" установлено вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у виконавця відсутній обов'язок, а отже і будь-який механізм, спрямований на перевірку законності виконавчого документа та правильності визначення в ньому адреси місця проживання/перебування боржника
Таким чином, у випадку, якщо виконавчий документ відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", виконавцем приймається до виконання такий документ та виноситься постанова про відкриття виконавчого провадження.
На підставі частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Виходячи із системного тлумачення частини першої статті 4, частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі має бути зазначено адресу місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), або місцезнаходження майна боржника. Саме за зазначеною у виконавчому документі адресою виконавець в силу положень частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язаний надіслати, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, положення статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлюють імперативний обов'язок виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що обумовлює відсутність меж розсуду у виконавця при визначенні адреси боржника.
Такий висновок про необхідність направлення постанов про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19.08.2020 у справі № 520/9978/18, від 08.04.2020 у справі № 804/6996/17, від 09.12.2020 у справі № 460/3537/20.
Як вбачається із супровідного листа та підтверджено представником відповідача в засіданні, постанова про відкриття виконавчого провадження №62357061 від 17.06.2020 направлена на адресу боржника, вказану у вимозі про сплату боргу (недоїмки) 08.05.2019 №Ф-40316-17-у, однак не рекомендованим з повідомленням про вручення поштового відправлення, а простим листом, що не відповідає приписам статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".
На ту ж адресу боржника простим листом направлена і постанова про арешт майна боржника ОСОБА_1 від 28.09.2020.
Щодо доводів позивача про не встановлення йому строку для добровільного виконання виконавчого документа, в тому числі посилання на судову практику, як на підставу для скасування спірних постанов державного виконавця, суд зазначає наступне.
Так, за змістом приписів статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (в останній редакції) передбачалося, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що відноситься відповідна постанова.
Тобто, початок примусового виконання рішень, визначений Законом № 606-ХІV, пов'язаний з ненаданням боржником у строки, встановлені статтею 25 цього Закону, для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, з огляду на що державний виконавець після закінчення відповідних строків розпочинав примусове виконання рішення.
Разом з тим, даний закон втратив чинність після набуття чинності Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.
Суд наголошує, що виконавче провадження №62357061 відкрито 17.06.2020, тобто на підставі Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.
В свою чергу, положення щодо надання боржнику строку для добровільного виконання рішення, сплив якого обумовлював початок примусового виконання, у Законі України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, відсутні. Тож цією нормою не передбачено надання боржнику строку для добровільного виконання рішення та не пов'язано початок примусового виконання рішення із закінченням строку для його добровільного виконання, як це передбачалося нормами Закону № 606-ХІV.
З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про необхідність скасування спірних постанов у виконавчому провадженні №62357061, з огляду на ненадання йому строку для добровільного виконання виконавчого документа.
Щодо тверджень позивача про не реагування державного виконавця на звернення позивача, зокрема, не складення акта, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 8 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802; далі - Інструкція № 512/5) акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.
У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.
У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
Таким чином, акти складаються державним виконавцем за результатами проведення виконавчих дій у відповідних виконавчих провадженнях, наприклад, акт вилучення готівки, факт передачі майна новому зберігачу засвідчується актом виконавця або актом приймання-передавання майна тощо.
Однак суд зазначає, що позивачем не підтверджено жодними доказами, зокрема, телефонні дзвінки державному виконавцю, внаслідок яких державний виконавець, на думку позивача, мав скласти акт реагування на його звернення, а тому вважає твердження ОСОБА_1 про обов'язок державного виконавця скласти акт необґрунтованими.
Що стосується постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 від 28.09.2020 у виконавчому провадженні №62357061, суд вказує на таке.
Згідно з частинами першою-другою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Згідно з частинами першою, другою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Тобто, перевірка майнового стану боржника, розшук боржника та/або його майна здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні.
З матеріалів виконавчого провадження №62357061 вбачається, що постанова про арешт майна ОСОБА_1 винесена державним виконавцем більш ніж через три місяці після відкриття виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Положеннями статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) установлено, що "місце перебування" - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; "місце проживання" - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; "реєстрація" - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку".
Варто зауважити, що законодавець, визначаючи місце виконання рішення, вживає поняття "місце проживання" та "місце перебування", під якими розуміються відповідно адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, та житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Оскільки за приписами частини другої статті 2 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, то законодавець розрізняє поняття "місце проживання", "місце перебування" і "місце реєстрації".
Отже, визначальне значення для визначення місце виконання рішення має саме місце проживання/перебування боржника - фізичної особи, а не місце його реєстрації, а також місцезнаходження майна боржника.
З матеріалів справи слідує, що державним виконавцем у виконавчому провадженні №62357061 не встановлено наявності майна у боржника, в тому числі, розташованого на території Голосіївського району міста Києва.
Окрім того, в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.10.2020, зокрема, зазначено, що виходом державного виконавця за адресою, вказаною у виконавчому документі, боржника не розшукано.
Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Так, в Автоматизованій системі виконавчого провадження №62357061 містяться запити державного виконавця від 17.06.2020 до Державної фіскальної служби України про відкриті рахунки боржника та до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, проте відсутні будь-які запити щодо встановлення місця проживання/перебування ОСОБА_1 .
Позивач стверджує, що вже десять років не проживає за адресою, вказаною у виконавчому документі, на підтвердження даних обставин надає довідку з Єдиного демографічного реєстру.
В позовній заяві вказана адреса проживання: АДРЕСА_1 , а місцем реєстрації, яке суд враховує як місце перебування особи - АДРЕСА_2 .
Суд враховує, що у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-40316-17-у вказана адреса реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_3 .
Водночас відомості про вищевказану адресу реєстрації ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, відтак не можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Таким чином, матеріали справи не містять достатніх та допустимих доказів місця проживання/перебування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
В свою чергу, пунктами 6, 7 розділу V Інструкції № 512/5 визначено, що виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі: якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби.
Передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися у випадку, передбаченому абзацом пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження.
Тобто, у випадку, якщо місце проживання, перебування боржника або місцезнаходження його майна знаходиться не на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, в якому відкрито виконавче провадження, таке виконавче провадження передається до іншого відповідного органу державної виконавчої служби.
Таким чином, суд вважає, що при прийнятті постанови про накладення арешту на майно боржника від 28.09.2020 державний виконавець вийшов за межі повноважень, встановлених законом, оскільки не вчинив дій щодо перевірки місця проживання/перебування боржника на території, на яку поширюється компетенція Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Доводи позивача, що він ніколи не був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та не здійснював підприємницьку діяльність суд відхиляє, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-40316-17-у та правомірність її винесення не є предметом даного спору.
Окрім того, з Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що провадження у справі №640/24814/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у м. Києва №Ф-403І6-17-у від 08.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн на даний час не відкрито, а відтак вимога не скасована та є чинною.
Разом з тим, суд, згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Так, судом під час розгляду справи встановлено, що у вимозі ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-40316-17-у вказано, що вимога набрала чинності 24.02.2020.
Податковий орган направив вищевказану вимогу позивачу 11.06.2019, проте у зв'язку з не врученням ОСОБА_1 поштового направлення, конверт повернувся 19.06.2019 до ГУ ДФС у м. Києві.
Згідно зі статтею 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (зі змінами) вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності) (п. 5 пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що вимога про сплату недоїмки набуває чинності (є узгодженою) після закінчення десятиденного строку, який обчислюється з дня отримання вимоги платником або, у разі її оскарження, з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду.
У вимозі ж ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-40316-17-у вказано, що вона набула статусу узгодженої 24.02.2020.
За змістом частин першої, другої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, який може бути пред'явлений до примусового виконання шляхом подання відповідної заяви стягувачем протягом трьох місяців, які обчислюються з дня набрання такою вимогою законної сили.
В свою чергу, заява ГУ ДПС у м. Києві про пред'явлення до примусовому виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-40316-17-у датована 26.02.2020, а зареєстрована відповідачем 16.06.2020.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дана вимога пред'явлена до примусовому виконання з пропуском 3-місячного строку, встановленого статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд вважає, що у державного виконавця відсутні повноваження здійснювати додаткову перевірку дати набрання виконавчим документом чинності, яка вказана у ньому. Тому, суд констатує, що безпідставне відкриття виконавчого провадження мало місце не з вини відповідача та не внаслідок протиправності його дій, але пропуск строку пред'явлення виконавчого документа є підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
Щодо вимоги про визнання протиправним виконавчого провадження №62357061 від 17.06.2020, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи відсутність обґрунтування позивачем даної вимоги з урахуванням можливості вирішення її адміністративним судом по суті, суд підстав для задоволення не вбачає.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані учасниками справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до квитанції, яка містяться в матеріалах справи, позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1641,60 грн та заявив вимоги немайнового характеру про скасування двух постанов, визнання виконавчого провадження протиправним. За наслідками розгляду справи судом заявлені вимоги задоволено частково.
Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених/не задоволених позовних вимог та повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень 1641,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, про визнання виконавчого провадження протиправним та визнання протиправними та скасування постанов, - задовольнити частково.
Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №62357061 від 17.06.2020.
Скасувати постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 від 28.09.2020 у виконавчому провадженні №62357061.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1641,60 грн (одна тисяча шістсот сорок одна гривня 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач - Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вулиця Ломоносова, 22/15, місто Київ, 03022, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 34999976).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (вулиця Шолуденка, 33/19, місто Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43141267).
Повний текс рішення складено й проголошено в судовому засіданні 03.03.2021.
Суддя О.М. Чудак