ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 березня 2021 року м. Київ № 640/4097/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до третя особа Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Військова прокуратура Київського гарнізону
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін
від позивача: Касандяк В.В.
від відповідача: не прибув
від третьої особи: не прибув
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова прокуратура Київського гарнізону, в якому просить суд ( з урахуванням уточнених позовних вимог): визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо обов'язку надіслати органу досудового розслідування повідомлення про вчинення керівником установи, яка є боржником у виконавчому провадженні № 50854982, кримінального правопорушення та вжити заходів з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2009 у адміністративній справі №2/44, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”; зобов'язати відповідача направити до Державного бюро розслідувань повідомлення про вчинення керівником військової прокуратури Київського гарнізону кримінального правопорушення, що полягає у невиконанні (перешкоджанні виконанню) судового рішення, та вжити заходів для примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2009 у адміністративній справі №2/44, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2020 відкрито провадження в адміністративній праві та призначено справу до розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020 заяву судді Смолія І.В. про самовідвід задоволено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2020 справу 640/4097/20 прийнято до провадження суддею Маруліною Л.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2020 справу 640/4097/20 призначено у підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2020 заяву судді про самовідвід Маруліної Л.О. задоволено.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2020 визначено суддю Мазур А.С. для розгляду адміністративної справи №640/4097/20.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду у підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у провадженні головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бочковського Т.О. перебуває виконавче провадження №50854982 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2015 по справі №2/44 за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Київського гарнізону про визнання протиправною бездіяльності. Позивач, в межах даного виконавчого провадження, звернувся до відповідача із заявою щодо направлення до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником - Військовою прокуратурою Київського гарнізону кримінального правопорушення. Позивач вважає вказані дії протиправними, оскільки з листа військової прокуратури Київського військового гарнізону, за підписом ОСОБА_2 від 24.01.2020 №11/509 не вбачається намірів боржника здійснювати подальше виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2009 по справі 2/44, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, однак станом на день звернення із позовною заявою в автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутнє рішення щодо вчинення відповідної виконавчої дії за наслідком розгляду поданої заяви від 12.02.2020.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, однак подав суду матеріали виконавчого провадження №50854982.
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова прокуратура Київського гарнізону своїх пояснень не надала, у зв'язку з чим, суд розглядає справу за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У період з 2007 по 2010 рік позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на посаді старшого офіцера оперативного відділу.
За час військової служби ОСОБА_1 не отримав житло для постійного проживання його сім'ї, у зв'язку з чим залишився проживати у гуртожитку військової частини НОМЕР_2 .
Постановою Франківського районного суду міста Львова від 22.05.2007 у адміністративній справі № 2а-164/07 визнано за позивачем право на забезпечення житлом і перебування на квартирному обліку з 1989 року та ст. 12 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Під процесуальним керівництвом військової прокуратури Львівського гарнізону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 120151400800003973 від 26.01.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 382 КК, що полягають в ухиленні (перешкоджанні) з боку командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України полковника ОСОБА_3 виконанню постанови Франківського районного суду міста Львова від 22.05.2007 у адміністративній справі № 2а-164/07.
Під процесуальним керівництвом військової прокуратури Київського гарнізону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017110350000102 від 15.05.2017 року за ознаками злочину передбаченого ст. 356 КК України, що полягає у вчиненні начальником Північного Київського територіального командування Національної гвардії України Миколенко М.О. самоправства, яке полягає у вчиненні дій, що спрямовані на порушенні житлових прав ОСОБА_1 , на захист яких ухвалено постанову Франківського районного суду міста Львова від 22.05.2007 у адміністративній справі № 2а-164/07.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2009 у адміністративній справі № 2/44 зобов'язано військову прокуратуру Київського гарнізону вжити заходів для поновлення порушених житлових прав (на захист яких було ухвалено постанову суду від 22.05.2007 у адміністративній справі № 2а-164/07).
Окрім того, за заявою ОСОБА_1 від 15.05.2017 військовою прокуратурою Київського гарнізону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42018110350000101 від 02.07.2018 за ознаками злочину передбаченого ст. 356 КК, щодо вчинення службовими особами військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України кримінально караного самоправства, що полягає перешкоджанні у допуску до місця проживання у гуртожитку, який розташований на території військового містечка за адресою АДРЕСА_1 .
На запит ОСОБА_1 від 21.01.2020, останній отримав лист-відповідь Військової прокуратури Київського гарнізону №11/509 вих. 20 від 24.01.2020, зі змісту якого, на думку позивача, його було повідомлено, що боржник не має наміру виконувати судове рішення, яке набрало законної сили та вимоги державного виконавця у виконавчому провадженні №50854982 щодо виконання рішення суду.
Вважаючи вказаний лист протиправним і таким, що свідчить про невиконання судового рішення від 24.04.2009 по справі №2/44, позивач звернувся до державного виконавця Бочковського Т.О. із листом - проханням направити до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, однак станом на день звернення із позовною заявою в автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутнє рішення щодо вчинення відповідної виконавчої дії за наслідком розгляду поданої заяви від 12.02.2020.
Вважаючи таку бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до вимог статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Відповідно до пункту 1 частини 2статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно частини шостої статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до приписів статті 63 Закону України “Про виконавче провадження” за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Як вбачається із матеріалів виконавчого провадження №50854982 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі вимог ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову від 04.03.2019 про відновлення виконавчого провадження та зобов'язано суд повернути виконавчий документ виконавцю.
Окрім того, 04.03.2019 Військовій прокуратурі Київського гарнізону було відправлено вимогу державного виконавця про стан виконання судового рішення по справі №2/44.
15.03.2019 листом вих. №16/19355 вих19 Військовою прокураторою Київського гарнізону повідомлено державного виконавця, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 06.07.1999.
В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою від 12.02.2020 про направлення до органів досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Листом від 28.02.2020 №50854982/3, що міститься в матеріалах справи, державний виконавець повідомив позивача, що виконавчий документ не було повернуто до державного виконавця, у зв'язку з чим подальше виконання рішення суду буде вчинено з урахуванням вимог Закону України “Про виконавче провадження”.
Так, порядок виконання державним виконавцем рішень немайнового характеру визначений розділом IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
Згідно ч.1-2 Інструкції виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом.
Згідно ч. 2 ст. 75 Закону України “Про виконавче провадження” у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Законом України “Про виконавче провадження” визначені заходи примусового виконання рішень, зокрема такими є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Отже, на законодавчому рівні встановлений чіткий та регламентований порядок виконавчих дій, зокрема з аналізу вказаних норм випливає, що Законом №1404 встановлено відповідальність боржника за невиконання судового рішення.
З вищевказаного слідує, що на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт умисного невиконання рішення суду та наявність вини з невиконання цього рішення. У випадку ухилення боржником від виконання судового рішення, державний виконавець повторно накладає на боржника штрафні санкції у подвійному розмірі.
Отже, звернення державного виконавця до органів досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення є крайньою мірою примусового виконання рішення, яка застосовується виконавцем після вжиття інших регламентованих Законом та Інструкцією виконавчих дій.
Як вбачається із матеріалів справи, 28.02.2020 державним виконавцем було повідомлено позивача, що останній станом на момент звернення позивача із заявою від 12.02.2020 не мав оригіналу виконавчого листа, що фактично позбавляє останнього процесуальної можливості вчиняти подальші виконавчі дії щодо виконання виконавчого листа, у зв'язку з чим, відповідач звернувся із відповідною заявою до Окружного адміністративного суду міста Києва про витребування.
Відтак, суд приходить до висновку, що відсутність виконавчого листа в матеріалах виконавчого провадження і як наслідок унеможливлення вчинення державним виконавцем виконавчих дій в рамках виконавчого провадження №50854982 не можуть вважатися протиправною бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.02.2020 про направлення до органів досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
До того ж, звернення державного виконавця до органів досудового розслідування із заявою про вчинення кримінального правопорушення є крайньою мірою, яка передбачена Законом №1404 і підлягає використанню лише тоді, коли застосовано до боржника інші заходи процесуального примусу, зокрема штрафні санкції.
У той же час, у суду відсутні докази того, що боржник ухиляється від виконання судового рішення і відповідачем було застосовано до боржника штраф у подвійному розмірі.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є передчасними, а відтак, не підлягають задоволенню.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не піддягають.
Керуючись статтями 2,5, 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя А.С. Мазур