ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 березня 2021 року м. Київ № 640/6881/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, выйськовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерв";
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 21 грудня 2019 року у формі затвердження Міністром оборони 21.12.19 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.12.19 №177 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби за призовом на особливий період, у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення ІІ групи інвалідності - 23.07.2019;
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України у частині не віднесення військової служби ОСОБА_1 за кордоном у Афганістані (колишній Демократичній Республіки Афганістан), де велись бойові дії у період з 09 квітня 1985 року по 09 квітня 1986 року до військової служби за призовом на особливий період;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення, зобов'язавши подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Позов мотивовано тим, що відповідач спірним рішенням протиправно відмовив позивачу у призначенні та виплаті вищевказаної допомоги з підстав встановлення інвалідності після спливу трьох місячного терміну після звільнення зі служби. Позивач стверджує, що має право на отримання допомоги не залежно від час настання інвалідності. Також, позивач стверджує, що ним документально підтверджено пов'язаність інвалідності із захворюваннями, отриманими внаслідок виконання обов'язків військової служби; інвалідність встановлена на момент дії Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з чим відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Тому просив задовольнити позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки така допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяця після звільнення зі служби, позивачу інвалідність встановлена понад 3-місячний термін.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову строкову службу в Збройних Силах з 22 травня 1984 року по 16 травня 1986 року, та приймав участь в бойових діях в Республіці Афганістан з 09.04.1985 року по 09.04.1986 року у в/ч п.п. 39803, що підтверджується військовим квитком та довідкою виданою Святошинським районним у м. Києві військовим комісаріатом від 06.11.2015 року №4/101.
Згідно з довідкою МСЕК від 25.07.2013 серія АВ 0071003 позивачу при первинному огляді встановлено ІІІ групу інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
24 липня 2019 позивачу встановлена ІІ група інвалідності (довідка МСЕК серії 12 ААБ №420153). Причинний зв'язок - захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.12.2019 №177 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.
Згідно з вказаного рішення вбачається, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі ст.. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка діяла на час встановлення інвалідності в 2013 році та в 2019 році, а також Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975,передбачено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. Заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.
Так, предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду II групи. Як вже зазначалося, позивач проходив строкову військову службу, а з 23.07.2019 йому була встановлена II група інвалідності.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції, чинній на момент встановлення позивачу І групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (частина перша).
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві (пункт 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ).
Отже, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (в редакції, яка була чинна на момент встановлення позивачу інвалідності), встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
За таких обставин, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Відповідно до військового квитка НОМЕР_2 від 10.05.1984 позивач проходив військову строкову службу в Збройних Силах з 22 травня 1984 року по 16 травня 1986 року, та приймав участь в бойових діях в Республіці Афганістан з 09.04.1985 року по 09.04.1986 року у в/ч п.п. 39803. Даний факт не заперечується та визнається сторонами.
Як зазначено вище, позивачу з 23.07.2019 йому була встановлена II група інвалідності, тобто поза межами тримісячного строку з моменту звільнення позивача зі строкової військової служби.
Таким чином, оскільки встановлення позивачу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби, відбулось після спливу тримісячного строку з дня його звільнення з військової служби, у позивача не виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.02.2019 у справі №127/12061/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79671995), від 12.02.2019 у справі №816/1458/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79818396), від 15.04.2019 у справі №2540/2558/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81180762), від 20.05.2019 у справі №0640/3998/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81857236) та від 25.04.2019 у справі №806/2508/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -81478844).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, судом не встановлено жодних порушень прав позивача з боку МОУ, та, як наслідок, підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
В частині вимог визнати протиправними дії Міністерства оборони України у частині не віднесення військової служби ОСОБА_1 за кордоном у Афганістані (колишній Демократичній Республіки Афганістан), де велись бойові дії у період з 09 квітня 1985 року по 09 квітня 1986 року до військової служби за призовом на особливий період, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі по тексту - Закон України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно до ст. 7 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
Пунктом 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 року №1169-VІІ у ст..2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ частину 4 доповнено абзацом: «військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період».
Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача, що проходити військову службу за призовом на особливий період, позивач у період з 14.05.1987 по 11.01.1989 року не міг.
З огляду на вищезазначене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).
Суддя Н.Г. Вєкуа