ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 лютого 2021 року м. Київ № 640/19929/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення середньої заробітної плати
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що наказом Генерального прокурора від 14 листопада 2019 року №1470ц його звільнено з 18 листопада 2019 року з посади прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, проте належну позивачу на момент звільнення заробітну плату було виплачено частинами 28 листопада 2019 року, 24 грудня 2019 року та 27 січня 2020 року. Вказане, на думку позивача, зумовлює обов'язок відповідача виплатити додатково середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача вказує, що 28 листопада 2019 року позивачу виплачено премію пропорційно відпрацьованого часу відповідно до наказу Генерального прокурора України від 27 листопада 2019 року №37зц. 24 грудня 2019 року та 27 січня 2020 року позивачу проведено виплату за лікарняним листком після надходження коштів з Фонду соціального страхування.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач у відзиві на позов цитує роз'яснення Державної фіскальної служби України, що не спростовує доводи позивача про те, що належна йому при звільненні заробітна плата виплачувалась протягом трьох місяців з дня звільнення.
У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача наголошував на пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року в задоволенні клопотання представника Офісу Генерального прокурора про залишення позову без розгляду відмовлено.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наказом Генерального прокурора України від 14 листопада 2019 року №1470ц ОСОБА_1 звільнено з 18 листопада 2019 року з посади прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
На підставі наказу Генерального прокурора України від 27 листопада 2019 року 97-зц 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 виплачена премія пропорційно відпрацьованого часу в листопаді 2019 року.
Згідно листка непрацездатності від 11 листопада 2019 року серії АДР №089954 оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності проведено позивачу 23 грудня 2019 року, виплату матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 16 листопада 2019 року по 20 листопада 2019 року здійснено після надходження коштів з Фонду соціального страхування в найближчий день виплати заробітної плати 27 січня 2020 року.
Вважаючи, що відповідачем допущено затримку виплати заробітної плати при звільненні позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на те, що нормами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання розрахунку при звільненні та виплати заробітної плати за період затримки розрахунку при звільненні, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як зазначено вище, 28 листопада 2019 року позивачу виплачено премію пропорційно відпрацьованого часу відповідно до наказу Генерального прокурора від 27 листопада 2019 року №37зц.
Відповідно до частини 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
Положення про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів затверджено Наказом Генеральної прокуратури України від 09 серпня 2017 року № 234, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 серпня 2017 р. за № 1028/30896, відповідно до пункту 2 якого преміювання працівників Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих прокуратур, Національної академії прокуратури України та членів Комісії здійснюється щомісяця пропорційно до відпрацьованого часу в межах фонду преміювання, затвердженого в кошторисах, та економії фонду оплати праці.
Отже, премія є складовою заробітної плати та підлягала виплаті у день звільнення.
Суд наголошує, що правомірність наказу Генерального прокурора України від 27 листопада 2019 року №37зц не є предметом розгляду даної справи.
Оскільки позивача звільнено з посадим з 18 листопада 2019 року, а премію за листопад 2019 року виплачено 28 листопада 2019 року, отже суд вбачає наявним підстави для задоволення позову в частині виплати позивачу заробітної плати за час затримки по 28 листопада 2019 року.
Так, відповідно до наявних матеріалів справи на підставі листка непрацездатності від 11 листопада 2019 року серії АДР №089954 позивач був відсутній на роботі з 11 листопада 2019 року по 20 листопада 2019 року.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 440, визначено, що оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).
Відповідно до пункту 3 згадуваного Порядку підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.
З огляду на те, що у день звільнення листок тимчасової втрати працездатності не був закритий, отже суд не вбачає затримки виплати позивачу заробітної плати за листком непрацездатності за місцем роботи.
При цьому зазначений Порядок не містить положення щодо оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця в разі звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності.
Допомога по тимчасовій непрацездатності, що фінансується за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, виплачується починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності.
Виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів Фонду, не належить до коштів підприємства (зобов'язань підприємства перед працівником). Тому надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду працівникові після звільнення не порушує норми статті 116 Кодексу законів про працю України.
З урахуванням наведеного вище, позов у вказаній частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Офісу Генерального прокурора від 30 січня 2021 року №21-117 зп середньоденна заробітна плата позивача складає 1492,83 грн.
Період затримки виплати заробітної плати становить з 18 листопада 2019 року по 28 листопада 2019 року, що становить 9 робочих днів, отже позивачу належить до виплати 9х1492,83 = 13435,47 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується обґрунтованість позовних вимог в частині виплати позивачу заробітної плати за час затримки виплати заробітної плати за період з 18 листопада по 28 листопада 2019 року, в той час як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій у вказаній частині, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, отже відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13 435 (тринадцять тисяч чотириста тридцять п'ять) грн 47 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко