Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
24 лютого 2021 року Справа №520/10769/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаевої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить скасувати податкові повідомлення рішення від 11.03.2020 №0034461-5205-2020, №0034462-5205-2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними та такими, що не відповідабть вимогам діючого законодавства. Вказує на те, що об'єкти нерухомості, які перебувають у її власності є будівлями промисловості та відповідно до абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №520/10769/2020 у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем 17.09.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивач є фізичною особою, що має у власності нежитлову нерухомість, у зв'язку з чим є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За таких обставин, на переконання представника відповідача, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, останній діяв у межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства, відтак відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних рішень.
Розглянувши надані документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом встановлено, що згідно з даними Реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем значаться наступні нежитлові приміщення:
- комплекс будівель та споруд загальною площею 719,8 кв.м (розмір частки у праві спільної власності - 359,90 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлова будівля загальною площею 1283,6 кв.м (розмір частки у праві спільної власності - 641,80 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачем 11.03.2020 прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема:
- №0034461-5205-2020, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 11 263,97 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік;
- №0034462-5205-2020, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 20 086,74 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік.
Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.
Приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.
Згідно з пункту 265.1 статті 265 та пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених Податкового кодексу України.
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статті 266 Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а -виокремлює.
Поряд з цим, конструкція зазначених правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, у частині об'єкта оподаткування предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
У законодавстві України відсутня правова норма, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість у розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).
При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування це наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а - з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто - з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги, шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема, виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Водночас, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може у подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який зазначалося.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 (№ К/9901/23672/18), які є обов'язковими для врахування судами у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зазначеної постанови судова палата у цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 (справа №806/2676/17) щодо того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовував вимоги лише функціональною належністю об'єкту нерухомості.
Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не підтверджено належними доказами, що позивач використовує вказаний об'єкт нерухомого майна у своїй діяльності з виробництва власної продукції.
Крім того, позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Надані позивачем листи від ФГ «Карабань А.В.» та довідки від КП «Нововодолазьке архітектурно-інвентеризаційне бюро» не можуть сприйматися судом, як докази використання вказаних об'єктів нерухомого майна у своїй діяльності з виробництва продукції. Також, позивач не надав документального підтвердження, що вона є засновником (учасником) ФГ «Карабань А.В.».
Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до об'єктів нерухомості позивача, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, про те, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, компенсації не підлягають.
Керуючись статтями 139, 244-246, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вулиця Пушкінська, 46, місто Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 24.02.2021.
Суддя О.В. Ніколаєва