Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
24 лютого 2021 року Справа №520/18696/2020
Харківський окружний адміністративний суду складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) 22.12.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФ України в Харківській області), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за вислугу років за періоди з 01.05.2018 по 31.07.2018 та з 01.09.2018 по 31.10.2018;
- зобов'язати відповідача виплатити пенсію за вислугу років позивачу за періоди з 01.05.2018 по 31.07.2018 та з 01.09.2018 по 31.10.2018.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно припинено виплату пенсії за періоди з 01.05.2018 по 31.07.2018 та з 01.09.2018 по 31.10.2018 з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відтак заборгованість з пенсії за вказаний період має бути виплачена відповідно до норм чинного законодавства.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №520/18696/2020 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем 27.01.2021 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає про правомірність своїх дій, оскільки позивачу було призупинено виплату пенсії до з'ясування місця перебування, враховуючи, що право позивача на пенсійне забезпечення, відповідно до законодавства України пов'язується із перебуванням на обліку, як внутрішньо переміщена особа.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач є пенсіонером за віком, що не заперечується відповідачем у справі.
Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення від 26.12.2014 №6324002957 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач з 01.05.2018 припинив виплату пенсії, будь які повідомлення від відповідача про підстави зупинення пенсії до позивача не надходили.
Вважаючи дії відповідача протиправними щодо невиплати пенсії з 01.05.2018, позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон України №1706-VII), який набрав чинності з 22.11.2014, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частини перша статті 4 Закону України №1706-VII).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон України №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення частини другої статті 5 Закону України №1058-IV передбачає, що виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом (частина друга статті 46 Закону України №1058-IV).
Приписами статті 47 Закону України №1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, статтею 49 Закону України №1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Приписами частини першої статті 49 Закону України №1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини другої цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Проте, як вбачається з відзиву відповідача, з травня 2018 року виплату пенсії позивачу зупинено на підставі інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомуніційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон, щодо тривалої відсутності (понад 60 діб) за фактичним місцем перебування/проживання на підтвердження довідки про взяття на облік особи внутрішньо переміщеної особи.
Проте, суд звертає увагу на те, що Законом України №1058-IV не передбачено припинення або призупинення виплати пенсії на підставі даних, отриманих з державних органів, щодо тривалої відсутності за місцем проживання пенсіонера.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у зразковій справі №805/402/18.
Судом встановлено, що позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.12.2014. За періоди з 01.05.2018 по 31.07.2018 та з 01.09.2018 по 31.10.2018 виплата пенсії позивачу не здійснювалась у зв'язку з відсутністю (понад 60 днів) за місцем проживання на підставі даних державних органів, тобто з підстав, не передбачених частиною першою статті 49 Закону України №1058-IV.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, не приймаючи рішення відповідно до частини першої статті 49 Закону України №1058-ІV, з 01.05.2018 припинив виплату пенсії позивачу за відсутності визначених законом підстав, визначених статтею 49 Закону України №1058-IV. Доказів наявності рішення про зупинення виплати пенсії позивачу сторонами суду не надано.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що у періоди з 01.05.2018 по 31.07.2018 та з 01.09.2018 по 31.10.2018 позивач не отримував пенсію з вини відповідача, відтак суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення вимог адміністративного позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61022, код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років за періоди з 01.05.2018 по 31.07.2018 та з 01.09.2018 по 31.10.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 за періоди з 01.05.2018 по 31.07.2018 та з 01.09.2018 по 31.10.2018.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривен 80 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 24.02.2021.
Суддя О.В. Ніколаєва