Справа № 500/2997/20
01 березня 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Шаблій Ю.П., представника позивача - Ленька Р.І., представника відповідача - Яциковської О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Охорона-Захід-Центр" до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 10.04.2020 № ТР 468/40/АВ/ТД-ФС,
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулося Приватне підприємство "Охорона-Захід-Центр" (далі- позивач, ПП "Охорона-Захід-Центр") з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Тернопільській області (далі - відповідач) в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ТР468/40/АВ/ТД-ФС від 10.04.2019 прийняту заступником начальника Управління Держпраці у Тернопільській області Ващуком Сергієм Ярославовичем.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно прийнято оскаржувану постанову на підставі лише листа, який відправлений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на адресу відповідача. З цього, випливає, що зазначені пояснення були надіслані відповідачу поштою та не відбирались інспектором, який проводив інспекційне відвідування позивача. Отже, відповідачем не перевірено інформацію про факти порушення законодавства про працю, не з'ясовано з якого часу працевлаштовані у позивача. Позивач вказав, що встановлені відповідачем факти допущення осіб до робити без належного оформлення трудових відносин виключно на підставі письмових пояснень вказаних працівників. Також зазначено, що копії документів, наданих відповідачем, які ним отримані від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зокрема, листи ознайомлення з інструкціями охоронниками поста, рапортів, доповідних за результатами чергувань, табелів чергування охорони за травень-вересень 2018 року є недопустимими доказами. Разом з тим, такі документи у позивача відсутні, а тому неможливо встановити походження цих копій та їхню відповідність оригіналам.
Ухвалою суду від 12.10.2020 залишено позовну заяву без руху та надано строк необхідний для усунення недоліків позовної заяви, що було виконано позивачем.
Ухвалою суду від 06.11.2020 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.12.2020.
Представником відповідача надано до суду відзив на позов (аркуш справи 25-35), в якому заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що до Управління Держпраці у Тернопільській області надійшла колективна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в якому було зазначено, що вони працювали без належного оформлення трудових відносин у ПП "Охорона-Захід-Центр". У зв'язку з чим було видано наказ від 06.03.2019 №237 про проведення інспекційного відвідування щодо ПП "Охорона-Захід-Центр" та оформлено направлення на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування від 06.03.2019 №ТР468/40. Тому, при призначенні інспекційного відвідування позивача відповідач діяв у межах та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України.
В підтвердження викладених у поясненнях фактів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надано копії наступних документів: трудової книжки ОСОБА_3 , інструкції охоронника пост № З “КПП” - (стаціонарний, цілодобовий), інструкції охоронника пост № 4 “Обхідний цілодобовий”, листів ознайомлення з інструкціями охоронниками поста, рапортів, доповідних за результатами чергувань, табелів чергування охорони за травень-вересень 2018 року.
В ході інспекційного відвідування ПП “Охорона-Захід-Центр” не надано копії наказів від 26.03.2018 про прийняття на роботу ОСОБА_1 та від 26.04.2018 про прийняття на роботу ОСОБА_3 , а надано копію наказу від 31.08.2018 № 62к про прийняття на роботу ОСОБА_3 з 01.09.2018 та повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіального органу фіскальної служби від 31.08.2018. У акті інспекційного відвідування директором ПП “Охорона-Захід-Центр” ОСОБА_4 зазначено, що зауважень та заперечень до акту не має.
А відтак, можна зробити висновок, що об'єкт відвідування погодився із результатами проведеного інспекційного відвідування та викладеною в акті інформацією, в тому числі порушеннями законодавства про працю, які мали місце.
За таких підстав, оскаржувана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 25.01.2021 проголошеною в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати та занесеної до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та розгляд справи призначено до судового розгляду у цьому ж засіданні за заявою сторін в якому оголошено перерву до 03.02.2020.
Представник позивача в судовому засіданні 03.02.2020 підтримав свою правову позицію, викладену у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував з підстав, викладених у наданому до суду відзиві на адміністративний позов та зазначив, що перевіряючи при проведенні перевірки та складанні оскаржуваної постанови діяли на підставі та в межах наданих діючим законодавством повноважень, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, вислухавши вступне слово представників сторін по справі, показання свідка, дослідивши наявні по справі докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
В Управління Держпраці у Тернопільській області 25 лютого 2019 року звернулись із колективною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про те, що вони працювали охоронниками на ПП “Охорона-Захід-Центр”, ОСОБА_1 працював без оформлення, а ОСОБА_3 був офіційно оформлений лише з 01.09.2018 по 10.10.2018 та отримували заробітну плату із затримкою більше місяця (аркуш справи 37).
На підставі наказу Управління Держпраці у Тернопільській області від 06.03.2019 №237 (аркуш справи 38), направлення від 06.03.2019 №ТР/468/40 (аркуш справи 39) проведено захід державного контролю (інспекційне відвідування) у діяльності ПП “Охорона-Захід-Центр”.
Проведеною перевіркою встановлено порушення частини третьої статті 24 КЗпП та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року № 413, а саме, використання праці найманих працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, про що було складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 19.03.2019 №ТР468/40/АВ (аркуш справи 40-43).
На підставі акту інспекційного відвідування від 19.03.2019 №ТР468/40/АВ щодо виявлених порушень ПП "Охорона-Захід-Центр" заступником начальника Управління Держпраці у Тернопільській області Ващук Сергій Ярославович виніс постанову про накладення штрафу від 10.04.2019 №ТР468/40/АВ/ТД-ФС, якою накладено на позивача штраф у розмірі 250 380,00 грн. за не усунення виявлених під час інспекційного відвідування порушень (аркуш справи 3-4).
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, що встановлено ст. 259 КЗпП України.
Згідно з ч.1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За приписами частини четвертої статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону №877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Підпунктом 5 пункту 4 Положення про Управління Держпраці у Тернопільській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84 (далі - Положення), відповідно до покладених на Управління завдань, передбачено здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 26.04.2017 року № 295, якою, зокрема, затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок № 295) (чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає процедуру здійснення держаного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. Відповідно до пункту 2 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.
Відповідно до абзацу 6 статті 3 Закону України № 877-V, державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами: здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.
За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт 19 Порядку № 295). Згідно з пунктом 4 Порядку № 295 порядок складення та форми акта, довідки, припису, вимоги визначаються Мінсоцполітики.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 № 1338 “Про затвердження форм документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів”, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.12.2017 за № 1500/31368 (в редакції від 18.08.2017), затверджено, зокрема, форму акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю та форму постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі Порядок №509) передбачено, що він визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 КЗпП та частинами 2-7 статті 53 Закону України “Про зайнятість населення”.
Згідно з пунктом 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками.
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (пункт 3 Порядку №509).
Вирішуючи питання недотримання порядку повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу, у результаті чого позивач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, суд зазначає наступне.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Пунктами 3-4 Порядку № 509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Згідно з п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Ключовим правовим питанням у справі є застосування п. 6 Порядку № 509, а саме зміст обов'язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 250380,00 грн, який було застосовано до позивача, є суттєвим.
Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов'язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов'язок з'ясувати чи поінформовано особу.
При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
З огляду на це, обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п'ять днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п'ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12.06.2019 у справі №813/3415/18.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
Якщо особа з'явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п'ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що листом Управління Держпраці у Тернопільській області повідомляло позивача, що о 10.04.2019 о 10 год. буде проводитися розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю (аркуш справи 44).
Лист від 28.03.2019 №1154/01-05-12.3/19 було направлено позивачу 28.03.2019 засобами поштового зв'язку у рекомендованому листі, про що свідчить копія поштової квитанції (аркуш справи 44) проте доказів отримання його позивачем суду не надано.
Відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований належним чином.
Отже, суд зауважує, що неповідомлення позивача про час та місце розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю порушило права останнього на участь в процесі прийняття рішення, позбавило права на заслуховування позиції позивача та на подання відповідних клопотань та доказів, які передбачені пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509.
Крім того, суд зазначає, що висновки Верховного Суду у справі №820/6755/16, викладені у постанові від 13.06.2018, на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані, оскільки у цій справі спірним було інше правове питання. Відповідач отримав кореспонденцію завчасно, проте заперечував, що її отримала уповноважена особа. Отже, спірні відносини склалися щодо інших обставин. Тому ця справа не є релевантною.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12.06.2019 у справі №813/3415/18.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо порушень трудового законодавства, виявлених за результатами інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.
Підставою для винесення оскарженої постанови стали висновки, викладені в акті інспекційного відвідування про те, що згідно пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які працювали на ПП “Охорона-Захід-Центр” на посадах охоронників складських приміщень ТОВ “Курланд” в селі Телелинці Жмеринського району Вінницької області, ОСОБА_1 працював без офіційного працевлаштування з 26.03.2018 по 10.10.2018 в парі із ОСОБА_3 , ОСОБА_3 працював з 26.04.2018 по 10.10.2018. Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_3 прийнятий на посаду охоронника даного підприємства лише з 01.09.2018.
Інспектором праці 12.03.2019 отримано пояснення ОСОБА_1 (аркуш справи 46) та ОСОБА_3 від 14.03.2019 (аркуш справи 47).
В підтвердження викладених у поясненнях фактів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надано копії наступних документів: трудової книжки ОСОБА_3 , інструкції охоронника пост № З “КПП” - (стаціонарний, цілодобовий), інструкції охоронника пост № 4 “Обхідний цілодобовий”, листів ознайомлення з інструкціями охоронниками поста, рапортів, доповідних за результатами чергувань, табелів чергування охорони за травень-вересень 2018 року.
Листами ПП «Охорона-Захід-Центр» від 18.03.2019 №№ 15, 16 повідомлено, що громадянин ОСОБА_3 працював на посаді охоронника з 01.09.2019 по 08.10.2018 і звільнений з роботи за угодою сторін. На час звільнення заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку (3 дні) виплачена. Громадянин ОСОБА_1 не працював в ПП «Охорона-Захід-Центр» у 2018 році і на протязі січня-березня 2019 року не звертався за працевлаштуванням.
В ході інспекційного відвідування ПП «Охорона-Захід-Центр» та до суду не надано копії наказів від 26.03.2018 про прийняття на роботу ОСОБА_1 та від 26.04.2018 про прийняття на роботу ОСОБА_3 , а надано копію наказу від 31.08.2018 № 62к про прийняття на роботу ОСОБА_3 з 01.09.2018 та повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіального органу фіскальної служби від 31.08.2018.
Надаючи оцінку виявленим порушенням, суд відхиляє зазначені вище пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які відібрані в частині перебування вказаних осіб в трудових відносинах з позивачем, виходячи з наступного.
Підпунктом 3 п.11 Порядку №295 визначено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно без попереднього повідомлення мають право: наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.
Проте, суд зазначає, що порядком №295 або будь-яким іншим нормативним документом з питань праці не визначено правового статусу таких пояснень, процедури їх відібрання, в процесі якої відповідним чином здійснюється встановлення особи, яка надає пояснення та здійснюється попередження такої особи за юридичну відповідальність у випадку подання недостовірних пояснень.
В той же час, пояснення не містять в собі ідентифікації особи за серією і номером паспорта або РНОКПП, що позбавляє суд процесуальної можливості чітко та однозначно ідентифікувати осіб, які складали пояснення з метою допиту їх в якості свідків.
При цьому, відповідачем не подавалось суду клопотань про виклик вказаних осіб в якості свідків.
Одночасно відповідач в судовому засіданні не зміг пояснити суду, яким чином здійснювалась ідентифікація осіб, від імені яких складені пояснення, за відсутності документа, що посвідчує особу.
З оглянутих в судовому засіданні матеріалів інспекційного відвідування ПП "Охорона- Захід-Центр" встановлено, що як колективна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , їх письмові пояснення та додані до скарги копії окремих документів були надіслані на адресу Управління Держпраці в Тернопільській області поштою.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що головний державний інспектор управління Держпраці особисто на відбирав пояснення у скаржників, не встановлював їх особи та не перевіряв походження долучених до скарги документів.
За таких обставин суд відхиляє надані відповідачем пояснення, як належні докази повідомлених в них обставин.
Слід відзначити, що форма пояснень не передбачає альтернативності вибору у особи, яка надає пояснення в частині юридичного статусу отриманих коштів (заробітна плата чи винагорода за ЦПД) - форма пояснень передбачає виключно отримання особою заробітної плати, а отже, суб'єктом владних повноважень в рамках самостійно створеної форми пояснень призумується в будь-якому випадку трудові відносини особи, яка надає пояснення, а отже процедуру отримання пояснень не можна вважати об'єктивною.
В той же час, відповідачем за наслідками отримання пояснень від фізичних осіб про отримання такими особами коштів на банківську картку не встановлено, хто саме та з яким призначенням перераховував кошти охоронцям, чи це був позивач чи хтось інший.
Оскільки позивач наполягає на відсутності трудових відносин з фізичними особами, обов'язок доведення того, що кошти перераховувались фізичним особам саме позивачем, покладено на відповідача, проте відповідач такого обов'язку не виконав.
Також, судом відхиляються наявні в матеріалах справи копії інструкції охоронника пост № З “КПП” - (стаціонарний, цілодобовий), інструкції охоронника пост № 4 “Обхідний цілодобовий”, листів ознайомлення з інструкціями охоронниками поста, рапортів, доповідних за результатами чергувань, табелів чергування охорони за травень-вересень 2018 року, як належний доказ перебування таких осіб в трудових відносинах з позивачем, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Згідно із зазначеними вимогами учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, а також зазначає у кого знаходиться оригінал доказу.
З пояснень відповідача випливає, що оригіналів зазначених доказів у нього не має, а копії цих доказів отримані ним від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Ця обставина також встановлена при огляді у судовому засідання матеріалів справи, що стали підставою винесення оскаржуваної постанови.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не мав права підтверджувати відповідність копій цих доказів оригіналу. Також відповідачем не зазначено у кого знаходяться вказані докази.
Разом з тим, такі документи у позивача відсутні, а тому неможливо суду встановити походження цих копій та їхню відповідність оригіналам.
При цьому, у тексті зазначених документів відсутні дані з найменуванням позивача, які б ідентифікували приналежність позивачу цих документів.
З урахуванням наведеного, зазначені докази є недопустимими та не можуть братись до уваги судом.
Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що відповідачем не вжито усіх заходів з метою зібрання достатньої доказової бази під час проведення інспекційного відвідування та дійшов передчасного висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 працюють у позивача.
Суд вважає, що матеріалами справи не доведено факт допуску позивачем зазначених осіб до роботи без укладення трудового договору.
Отже, висновки акту інспекційного відвідування ґрунтуються виключно на припущеннях, належних доказів вчинення позивачем як роботодавцем відносно працівників порушення законодавства про працю Головним управлінням до суду не надано.
З огляду на все вищезазначене, суд дійшов висновку, що постанова відповідача про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо строків звернення до суду з позовом, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Чинне законодавство, встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно зі ст. 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, залишення позовних вимог без розгляду, з підстав пропуску строку звернення до суду призведе до порушення права позивача, визначеного Конституцією України, на судовий захист.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у статті 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з її положеннями, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.
Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації.
Судом встановлено, що строк звернення до суду з позовом про оскарження рішення становить 6 місяців, позивач про існування оскаржуваного рішення дізнався лише 13.04.2020 коли отримав постанову про відкриття виконавчого провадження, що підтверджено матеріалами справи.
Щодо тверджень відповідача про надіслання ним копії оскаржуваної постанови листом від 11.04.2019, то вони не відповідають дійсності, оскільки як встановлено судом та підтверджено показаннями допитаної в судому засіданні в якості свідка - ОСОБА_5 , яка працювала начальником відділу кадрів Приватного підприємства «Охорона-Захід-Центр» та безпосередньо отримувала пошту, повідомила, що у цьому поштовому відправленні позивач отримав від відповідача повідомлення про розгляд справи, а постанови про накладення штрафу не було.
Крім цього, суд зазначає, що сама поштова квитанція не є належним доказом надіслання документів, а таким доказом може бути опис вкладення разом з розрахунковим документом.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у Постанові від 13.03.2018 у справі №820/3003/17.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що згідно абзацу 27 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Відповідно до пункту 61 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
Таким чином, належним доказом надіслання документів може бути опис вкладення разом з розрахунковим документом; щодо розрахункового документа, виданого поштовим відділенням, то він є лише доказом надання (оплати) послуг поштового зв'язку, проте він не дає можливості суду перевірити вміст поштового відправлення і не містить повної адреси одержувача.
Також, доводи відповідача про те, що копія оскаржуваної постанови надіслана 11.04.2020 спростовуються змістом самої постанови, у якій зазначено, що вона надіслана листом з повідомленням про вручення суб'єкту господарювання, роботодавцю 10.04.2019. Разом з тим, відповідачем не надано доказів отримання позивачем копії Постанови листом від 10.04.2019.
З огляду на викладені обставини у сукупності, враховуючи обов'язок суду забезпечити доступ до правосуддя, як гарантоване Конституцією України право, суд зробив висновок про відсутність підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.04.2019 №ТР 468/40/АВ/ТД-ФС.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Тернопільській області в користь приватного підприємства "Охорона -Захід -Центр" понесені судові витрати у вигляді судового збору за подання позову в сумі 3 755 грн 70 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 березня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- Приватне підприємство "Охорона-Захід-Центр" (місцезнаходження/місце проживання: вул. 15 Квітня, 6,м. Тернопіль,46023 код ЄДРПОУ/РНОКПП 33866424);
відповідач:
- Управління Держпраці у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Шпитальна, 7,м. Тернопіль,46006 код ЄДРПОУ/РНОКПП 39777822);
Головуючий суддя Осташ А.В.