02 березня 2021 року Справа №480/9364/20
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9364/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 24.02.2019 по 15.12.2020 у сумі 103 960,95 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що він проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ). На час звільнення зі служби, йому не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Тому позивач змушений був звертатися до суду за захистом свого порушеного права. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі № 480/5332/19 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Відповідачем 15.12.2020 проведено повний розрахунок. Оскільки компенсацію не виплачено у день його звільнення зі служби, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 103960,95 грн. за період з 24.02.2019 по 15.12.2020.
Відповідач, заперечуючи проти позову, свою позицію обґрунтовує тим, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. При цьому порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами. На військовослужбовців, які проходять службу у Збройних Силах України, не поширюються положення Закону України "Про оплату праці" та іншого законодавства у сфері трудових відносин, у тому числі Кодексу законів про працю України. Також відповідач зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки не входить до складу грошового забезпечення і тому немає обов'язку щодо її виплати саме в день звільнення військовослужбовця зі служби. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.25-30).
Ухвалою суду від 29.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне. ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 22.02.20190 № 47-ОС, ОСОБА_1 з 24.01.2019 звільнений з військової служби (а.с.5).
За період проходження служби ОСОБА_1 не нарахована та не виплачена при звільненні компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 01.01.2014 по 23.02.2019, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі №480/5332/19, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), зобов'язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період з 01.01.2014 по 23.02.2019 пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 із врахуванням висновків суду по даній справі.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 15.12.2020 виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпусти (а.с.13).
У зв'язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-ХІІ). За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, а в частині яка не врегульована вказаним законодавством, застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Проте вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).
Згідно із частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тобто відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Таким чином, у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Оскільки в день звільнення ОСОБА_1 (23.02.2010), відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд зазначає наступне. Механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17.
Відповідно до наказу від 22.02.2019 № 47-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 23.02.2019.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ), розмір грошових сум, належних до виплати ОСОБА_1 на день звільнення становила:
- матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 1215 (нараховано та виплачено 02.19);
- матеріальна допомога на оздоровлення - 10947 грн (нараховано та виплачено 02.19);
- одноразова грошова допомога при звільненні - 77731,80 грн (нараховано та виплачено 02.19);
- компенсація замість належного до видачі речового майна за період проходження служби - 39971,31 грн. (нараховано та виплачено 24.06.19);
- індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 по лютий 2018 року - 53415,48 грн. (нараховано та виплачено 10.10.19).
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 №480/5332/19 ОСОБА_1 , відповідно до платіжного доручення від 14.12.2020 №2908 нараховано та виплачено грошову компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 17292,88 грн.
Тобто загальний розмір грошових виплат на момент з звільнення повинен складати 199473,47 грн. (1215+ 10947+77731,80+39971,31+53415,48).
Не виплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку на момент звільнення 17292,88 грн, що становить 8,67 % від загальної суми, що повинна бути виплачена позивачу в момент його звільнення (199473,47 грн).
Позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме за невиплату компенсації за відпустку у розмірі 17292,88 грн, за період з 24.02.2019 по 15.12.2020 в сумі 103960,95 грн.
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9013,41 грн, що становить 8,67% від суми 103960,95 грн.
Вказаний підхід застосований постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 480/3105/19 від 30.11.2020.
Частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 9013,41 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9013,41 грн. (дев'ять тисяч тринадцять грн. 41 коп.).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.О. Бондар