Справа № 420/14947/20
01 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства «ЛИДЕР» до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов від 02.11.2020 року №221639, №221640,-
24.12.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов дочірнього підприємства «ЛИДЕР» до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов від 02.11.2020 року №221639, №221640.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.09.2020 р. об 11 год. 32 хв. (згідно інформації, вказаній в акті проведення перевірки) працівниками Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області на 210 км + 840 м автомобільної дороги Н-24 Благовіщенське-Миколаїв (через Вознесенськ) було проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля позивача FORD 4142D DС реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перевозив щебінь насипом, за результатами якого було зроблено, як стверджує позивач, безпідставний висновок про перевищення вагових параметрів та складено наступні документи: талон №12445 від 23.09.2020 р. за результатами зважування; довідку №029925 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 23.09.2020 р.; акт №0006770 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 23.09.2020 р.; акт №195554 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.09.2020 р.
У позові вказано, що копії вищевказаних документів водію автомобіля позивача не надавалися, їх було надано представнику позивача на адвокатський запит. За результатами розгляду вищевказаних документів Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки 02.11.2020 року прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №221639, якою стягнуто з позивача адміністративно-господарський штраф в сумі 34000,00 гривень, та постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №221640, якою стягнуто з позивача, адміністративно-господарський штраф в сумі 1700,00 гривень.
На думку позивача, при здійсненні габаритно-вагового контролю було допущено численні порушення чинного законодавства, вагові параметри автомобіля визначено невірно, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів складено безпідставно, а постанови Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарських штрафів є протиправними, враховуючи наступне.
Як стверджує дочірнє підприємство «ЛИДЕР», з талону зважувального засобу, актів та довідки неможливо встановити на яких вагах (якої марки, моделі, якими є їх заводський номер, технічні характеристики, порядок використання, можливі чи допустимі похибки). За відсутності такої інформації неможливо встановити, що зважування здійснювалося у відповідності до встановлених законодавством вимог ваговим обладнанням, призначеним та придатним для здійснення таких вимірювань. Талон, у якому зафіксовано вагові показники навантажень на окремі напівосі та загальну масу автомобіля, не містить ніяких реквізитів зважувального засобу, які б дали змогу його ідентифікувати. Крім того, зазначений талон не містить підписів ні особи, яка проводила зважування, ні водія автомобіля, який було зважено, в ньому відсутня інформація про марку та модель автомобіля, який зважували. Оформлений таким чином талон, на думку позивача, не може вважатися документом, що має юридичну силу.
Зважаючи на вказане, позивач вважає, що наданий відповідачем талон не може вважатися допустимим та достовірним доказом реальної ваги транспортного засобу позивача та навантажень на окремі осі. Інші докази - акт №0006770 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 23.09.2020 р., довідка №029925 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 23.09.2020 р, та акт №195554 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.09.2020 р. є похідними, оскільки їх складено на підставі даних (вагових параметрів), зазначених у вищевказаному талоні. Жодний із зазначених документів не підписаний водієм транспортного засобу, який під час зважування перебував в автомобілі, що рухався по платформам ваг, а тому водій не міг на дисплеї вагового обладнання бачити результати зважування. Водію вказані документи на підпис ніхто не надавав, а запис в актах "відмовився" ніким не засвідчений. При цьому, всі документи складено однією і тією ж особою - головним спеціалістом Шинкевичем В.В., який одночасно виконував і функції оператора вагового комплексу, про що свідчать його підписи в обох графах довідки про результати габаритно-вагового контролю, а також в усіх інших документах, що є порушенням Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою КМ України від 08.11.2006 р. №1567 (далі - Порядок №1567).
У позові також зазначено, що як вбачається з наданої копії талону, інформацію про вагові параметри з якого перенесено в довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю, відповідач вважає, що автомобіль позивача разом з вантажем мав фактичну повну масу 34,55 тонни, при нормативно допустимій масі 40,00 тонн. Тобто, перевищення по загальній масі виявлено не було. При цьому, в талоні та довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю вказано осьові навантаження окремо на 4 осі. В акті №0006770 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів у пункті 10 зазначено фактичне осьове навантаження на першу, другу, третю та четверту осі відповідно 8,0/7,15/9,25/10,15 тонн при нормативно допустимих осьових навантаження на кожну з вказаних чотирьох осей - 11,0 тонн, що свідчить про те, що особа, яка здійснювала габаритно-ваговий контроль, вважала всі осі автомобіля одиночними та перевищень не виявила. Разом з тим, вказує позивач, в акті №195554 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.09.2020 р. вказано, що під час перевірки виявлено порушення "перевезення вантажу (відсів) з с. Мигія до с. Горохівка Микол. обл. з перевищенням встановлених вагових обмежень, саме: навантаження на здвоєну вісь становить 19,4 т, чим порушено ПДР п. 22.5. та ст. 60 ЗУ №2344-ІІІ від 06.04.2001р." Проте, як стверджує позивач, жодний із складених під час габаритно-вагового контролю документів, не містить доказів того, що якісь із осей автомобіля позивача утворюють здвоєну вісь. Для встановлення такої обставини особа, яка здійснювала габаритно-ваговий контроль, повинна була за допомогою вимірювального інструменту, який пройшов повірку та метрологічну атестацію і має відповідне свідоцтво, виміряти всі відстані між суміжними осями автомобіля, вказати їх в пункті 9 акта №0006770 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, і у разі встановлення, що відстань між будь-якими з них не перевищує 2,5 метри, в пункті 10 того ж акту вказати для відповідної здвоєної осі нормативно допустиме осьове навантаження 16,0 тонн (замість двох по 11,0 тонн).
Як зазначено позивачем, в пункті 9 акта №0006770 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів особою, яка здійснювала габаритно-ваговий контроль, не зазначено відстані між осями автомобіля позивача, а отже, такі відстані не вимірювалися, а тому висновок, що дві осі утворюють здвоєну вісь, є лише припущенням, яке суперечить усім іншим складеним цією ж особою документам.
Позивач вказує, що перевозився сипучий вантаж (щебінь насипом), центр маси якого всередині кузова постійно змінюється під час кожної зміни напрямків руху чи швидкості автомобіля, а тому навантаження на кожну з осей не є сталим у різних точках маршруту під час руху автомобіля. В даному випадку через зупинення автомобіля працівником Укртрансбезпеки відбулося гальмування зі зміною первісного розподілу центру мас, а потім, внаслідок нахилу при заїзді тягача на платформу ваг, знову відбувся зсув центру мас та перерозподіл осьових навантажень на задні осі, тому що центр мас сипучого вантажу в силу своїх фізичних властивостей постійно переміщується під дією мінімальних сил і ця обставина є загальновідомою. За таких обставин, на думку позивача, результати зважування транспортного засобу з сипучим вантажем, що під час руху змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу, не можуть вважатися правильними, оскільки наведене вище за відсутності відповідної методики зважування свідчить про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з сипучим вантажем, що у свою чергу, свідчить про безпідставність висновку про перевищення вагових обмежень на окремі осі за відсутності перевищення по загальній масі.
Також, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у постанові від 02.11.2020 р, №221639 вказано, що позивачем допущено порушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.16 ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, тобто за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Проте, зі складених посадовою особою Укртрансбезпеки документів не вбачається, що позивачем перевозився вантаж з перевищенням вагових норм понад 20%. В акті №0006770 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (в пункті 10) міститься інформація про те, що фактичні осьові навантаження на кожну з осей були нижчі від нормативно допустимих, що свідчать про безпідставність оскаржуваної постанови. У постанові від 02.11.2020 р. №221640 зазначено, що позивачем допущено порушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.3 ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, тобто за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону. У позові вказано, що позивач не надавав будь-кому послуг з перевезення вантажів, а перевозив щебінь, придбаний ним для здійснення власної господарської діяльності на підставі договору поставки від 14.05.2020 р. №10/05-2020. Накладна №2805 від 23.09.2020 р. є документом на отриманий від ТОВ "Корпорація "Бугські кар'єри" щебінь. В акті №195554 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.09.2020 р., на який є посилання в оскаржуваній постанові, вказано, що під час перевірки виявлено порушення: «відсутній оформлений належним чином документ на вантаж, що має відповідати вимогам п.11.1 ПКМУ №363 від 14.10.97 р., ст.50 ЗУ№2344-ІІІ від 05.04.2001р.». Проте, ст.50 Закону України “Про автомобільний транспорт” містить положення і про необхідність укладення договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом між замовником та виконавцем у письмовій формі та його істотні умови. При цьому, вказана норма не покладає на водія чи покупця будь-якого придбаного товару, і який він перевозить самовивозом власним транспортом, в тому числі окремими частинами (партіями), мати в кожному автомобілі такий договір. Такого нормативного акту, як постанова Кабінету Міністрів України від 14.10.1997 р. №363, не існує, а отже посилання на неї в акті перевірки та прийняття за результатами розгляду такого акту оскаржуваної постанови є протиправним. За таких обставин, як стверджує позивач, перевезення автомобілем позивача вантажу (придбаного для власної господарської діяльності щебеню) за наявності у водія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія відповідної категорії та накладної №2805 від 23.09.2020 р. не свідчить про порушення позивачем вимог ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Зважаючи на вищевикладене, позивач просить суд скасувати постанови від 02.11.2020 року №221639, №221640.
Ухвалою суду від29.12.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву дочірнього підприємства «ЛИДЕР» до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов від 02.11.2020 року №221639, №221640 і відкрито провадження в адміністративній справі.
Вказаною ухвалою судом встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.
Копію ухвали суду від 29.12.2021 року отримано представником відповідача засобами електронної пошти.
Станом на дату вирішення даної адміністративної справи відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступне.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.02.2006 року проведено державну реєстрацію дочірнього підприємства «ЛИДЕР» (код ЄДРПОУ 34168990) за № 15431020000001348 та позивач здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 22.23 Виробництво будівельних виробів із пластмас; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 42.11 Будівництво доріг і автострад.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, ДП «ЛИДЕР» відповідно до договору від 14.05.2020 року №10/05-2020 придбано у ТОВ «КБК» щебінь (23800кг.), який відвантажено ДП «ЛИДЕР» згідно накладної №2805 від 23.09.2020 року (а.с.20-22).
Судом встановлено, що 23.09.2020 р. об 11 год. 32 хв. на пункті габаритно-вагового контролю на а/д Н-24 Благовіщенське-Миколаїв (через Вознесенськ) 210 км + 840 м, посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області було здійснено перевірку транспортного засобу FORD 4142D DС реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який належить ДП «ЛИДЕР», на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.19).
Посадовими особами, що проводили габаритно-ваговий контроль складено довідку №029925 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 23.09.2020 року (а.с.14), відповідно до якої місце розташування пункту габаритно-вагового контролю: а/д Н-24 210 км + 840 м; автомобіль FORD 4142D DС реєстраційний номер НОМЕР_1 ; результати вагового контролю: навантаження на осі, тонн 1: 8,0 т; 2: 7,15 т; 3: 9,25 т; 4: 10,15; повна маса транспортного засобу: 34,55 т.
За результатами габаритно-вагового контролю посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області складено акт №006770 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 23.09.2020 року (а.с.15), відповідно до якого у пункті габаритно-вагового контролю: а/д Н-24 210 км + 840 м здійснено перевірку ДП «ЛИДЕР»; найменування та вид вантажу: щебінь насипом; нормативна допустима маса: 40,000т; фактична маса: 34,55 т; маршрут руху - с. Мигія до с. Горохівка Микол. обл.; осьове навантаження; 11000, 18000, 24000; фактичне навантаження: 8,0;7,15;9,25;10,15. У акті наявна примітка, що водій від підпису відмовився.
Посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області складено акт № 19954 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.09.2020 року (а.с.16), відповідно до якого при перевірці виявлено порушення: перевезення вантажу (щебінь) з с.Мигія до с. Горохівка Микол. обл. з перевищенням встановлених законом габаритно-вагових обмежень, а саме: навантаження на здвоєну вісь становить 19,4 тон., чим порушено п. 22.5. та ст. 60 ЗУ №2344-ІІІ від 06.04.2001р.", у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 «Про автомобільний транспорт»: абз.16 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажу без відповідного дозволу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%; абз. 3 ч.1 надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких визначено ст.48 цього закону, а саме товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж. У акті наявна примітка, що водій із змістом акту ознайомлений, від пояснень відмовився, від підпису відмовився.
На підставі акту від 02.11.2020 року № 221639 Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки складено:
- постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №221639 від 02.11.2020 року (а.с.17), якою за порушення абз.16 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» постановлено стягнути з ДП «ЛИДЕР» адміністративно-господарський штраф у сумі 34000,00 грн.;
- постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №221639 від 02.11.2020 року (а.с.17), якою за порушення абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» постановлено стягнути з ДП «ЛИДЕР» адміністративно-господарський штраф у сумі 1700,00 грн.
Позивач, вважаючи протиправними постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567), згідно з пунктами 3, 4 якого державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено виключний перелік питань, що перевіряється контролюючими особами під час здійснення рейдової перевірки, зокрема, в частині виконання внутрішніх вантажних перевезень перевіряється:
- наявність визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктом 16 Порядку №1567 передбачена можливість під час рейдової перевірки здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до п.20-22 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт»
Відповідно до ч. 12 ст. 6 ЗУ «Про автомобільний транспорт» державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Так, постановою №221639 від 02.11.2020 року (а.с.17) за порушення абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» постановлено стягнути з ДП «ЛИДЕР» адміністративно-господарський штраф у сумі 1700,00 грн.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вже вказано вище ДП «ЛИДЕР» відповідно до договору від 14.05.2020 року №10/05-2020 придбано у ТОВ «КБК» щебінь (23800кг.), який відвантажено ДП «ЛИДЕР» згідно накладної №2805 від 23.09.2020 року.
Статтею першою Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
У силу статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» - автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
З позову вбачається, що транспортування вказаного вантажу позивачем здійснювалось для задоволення власних потреб.
Тобто, за доводами позивача, здійснення перевезення вказаного вантажу відбувалось не на виконання цивільно-правового договору, тобто не на комерційній основі.
Жодних заперечень чи доказів в спростування вказаного доводу до суду не надано, в тому числі, з урахуванням видів економічної діяльності, які здійснюються позивачем (Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний).
Таким чином, суд вважає, що при здійсненні 23.09.2020 року перевезення вантажу, позивач не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а отже, вимоги щодо необхідності наявності у нього товарно-транспортної накладної чи іншого документу на вантаж при перевезенні щебеню не на комерційній основі є необґрунтованими.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність порушень позивачем абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а отже про відсутність у відповідача підстав для прийняття постанови №221639 від 02.11.2020 року.
Щодо висновків, які викладені в акті №195554 про порушення позивачем абз.16 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 33 ЗУ «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Так , згідно п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
З акту №0006770 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, судом встановлено, що вимірювання відставні між осями відповідачем не здійснювалось.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що транспортний засіб позивача містить здвоєну вісь.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
При цьому, механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879.
Відповідно до пп. 2, 3, 4 п. 2 Порядку № 879 вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки; габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; пересувний пункт габаритно-вагового контролю (далі - пересувний пункт) - спеціальний транспортний засіб, обладнаний вимірювальною і зважувальною технікою для здійснення контролю. Ділянка дороги на відстані 100 метрів до пересувного пункту, 50 метрів за пересувним пунктом та узбіччя дороги за напрямком руху, де розташовано пункт, вважаються його межами. Місце здійснення габаритно-вагового контролю позначається відповідними тимчасовими дорожніми знаками.
Згідно п. 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 879 місце та режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Забороняється експлуатація пересувних пунктів у темну пору доби, крім випадків, коли такий пункт розташовано на освітлених ділянках автомобільних доріг, у морських, річкових портах, вантажних терміналах, місцях формування вантажопотоків.
Пунктом 12, 13 Порядку № 879 передбачено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Відповідно до п. 18 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Згідно абз. 15 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Суд зазначає, що відповідно п. 12.5. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 №363 для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху.
Транспортний засіб на вагу заїжджає повільно-зі швидкістю не більше 5-6 км на годину, а така швидкість руху не може призвести до зміщення вантажу.
Дане узгоджується з висновками Верховного Суду по справам № 820/1420/17 та 803/1540/16.
Так, з талону зважування вбачається, що воно відбувалось в динаміці та з швидкість транспортного засобу складала не більше 2 км/год.
Вказані обставини є свідченням необґрунтованості посилань позивача як на підставу для скасування спірних рішень на те, що при зважуванні відбувалось переміщення вантажу.
Водночас, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо того, що з документів не можливо встановити, за допомогою якого обладнання проводилось зважування та чи проводилось повірки цього обладнання (метрологічні атестації).
Так, до суду не надано доказів на підтвердження того, що габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача, здійснювався належним засобом вимірювальної техніки.
З наданих відповідачем на запит позивача свідоцтв про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки не можливо ідентифікувати на якому пункті габаритно-вагового контролю вони використовувались.
Водночас, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що талон зважування оформлений неналежним чином через відсутність на ньому підпису посадової особи, яка проводила зважування, водія автомобіля, який зважувався, що робить його неналежним доказом, а відповідно неналежними доказами є і документи, складені на підставі цього талону.
Так, суд враховує, що талон зважування формується в автоматичному режимі, містить дату та час зважування, державний номер транспортного засобу, який зважувався, режим зважування, і місце для підпису працівника та водія, а також моделі та марки автомобіля не передбачає. Посилань на нормативний акт, який би передбачав на талоні зважування зазначення тих реквізитів, про які вказує позивач, останній суду не навів. Тому зазначений талон у сукупності з іншими документами, складеними уповноваженими посадовими особами Укртрансбезпеки (акти, довідка), в яких відображені результати габаритно-вагового контролю, наявні підписи та прізвища посадових осіб та водія, марки та номери автомобіля та причепу, на думку суду, не можна вважати неналежними доказами з наведених вище підстав.
Відповідно до пункту 22 Порядку 879, у разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних зважувальних пунктах порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується згідно із статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбаченого статтею 132-1 (порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами) цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Після тимчасового затримання транспортного засобу працівник відповідного уповноваженого підрозділу Національної поліції зобов'язаний надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та його місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації, а також забороняє експлуатацію транспортного засобу до усунення несправностей, виявлених у процесі його огляду, або до демонтажу спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.
Суд зауважує, що з огляду на зазначене вище, у відповідача відсутні повноваження щодо заборони руху великовагового транспортного засобу.
Згідно з п.2 розділу ІІ Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 року № 255 пересувний пункт габаритно-вагового контролю влаштовується на автомобільних дорогах загального користування з урахуванням параметрів видимості для певної категорії дороги згідно з вимогами ДБН В.2.3-4:2015 «Автомобільні дороги. Частина I. Проектування. Частина II. Будівництво» у спеціально обладнаних для проведення габаритно-вагового контролю місцях або на майданчиках для відпочинку, стоянках та майданчиках для короткочасної зупинки автомобілів, обладнаних перехідно-швидкісними смугами.
Відповідно до п.4 розділу ІІ Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 року № 255 роботу пересувного пункту забезпечує персонал з трьох працівників (начальник пункту, оператор та водій).
Згідно з п.18 Порядку №879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Форма довідки затверджена про здійснення габаритно-вагового контролю затверджена спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 року №1007/1207, у якій передбачено її складання та підписання посадовою особою Укртрансінспекції, що проводила габаритно-ваговий контроль та оператором вагового комплексу.
Як встановлено судом, за результатами здійснення габаритно-вагового контролю складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акт про перевищення транспортним засобом нормативно-габаритних параметрів, якими зафіксовано наступні габаритні параметри: навантаження на осі, тон: 8,0; 7,15; 9,25; 10,15; повна маса транспортного засобу: 34,55 т.
Дана довідка, складена головним спеціалістом Шинкевичем В.В., який одночасно виконував і функції оператора вагового комплексу, про що свідчать його підписи в обох графах довідки про результати габаритно-вагового контролю, а також в усіх інших документах.
Виконання посадовою особою Укртрансінспекції одночасно функцій оператора вагового комплексу Порядком №879 не передбачено.
Таким чином, довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю №029925 від 23.09.2020 року оформлена з порушенням вимог, передбачених наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, яким затверджено форму та зміст відповідної довідки.
Відповідно до п.18 Порядку № 879, за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Також, за змістом п.п.4,5 п.4 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 № 1007/1207 (далі - Порядок № 1007/1207), посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.
Тобто, з приписів Порядку № 879 та Порядку № 1007/1207 слідує, що саме довідка про здійснення габаритно-вагового контролю є підтверджуючим документом щодо результатів здійснення габаритно-вагового контролю.
Інспекторами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки встановлено порушення транспортним засобом нормативно-габаритних параметрів, визначених п. 22.5 Правил дорожнього руху, які перевищують нормативно допустимі вагові обмеження більш ніж на 2% (величина похибки) саме на підставі вказаної довідки.
Таким чином, оскільки довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю №029925 від 23.09.2020 року оформлена з порушенням вимог, передбачених наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, а саме, у ній відсутній підпис оператора вагового комплексу, суд вважає, що відповідач не надав до суду достатніх та беззаперечних доказів та не навів доводів, що підтверджують наявність з боку позивача порушень, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржувану постанову №221639 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Однак, наведені відповідачем аргументи та надані докази не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області протиправно, за відсутності наявності підстав, тобто не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством, прийнято постанову № 221639 від 02.11.2020 року.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про наявність підставі ля задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн. (а.с.10).
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути вищевказані судові витрати зі сплати судового збору з відповідача.
Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати за правничу допомогу.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Суд вказує на те, що відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги, рахунок на оплату за надання правової допомоги, платіжне доручення про сплату за правові послуги згідно рахунку (а.с.25-28).
З огляду на викладене, враховуючи зміст та характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підставі для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Адміністративний позов дочірнього підприємства «ЛИДЕР» до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов від 02.11.2020 року №221639, №221640 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №221639 від 02.11.2020 р. про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №221640 від 02.11.2020 р. про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки за рахунок бюджетних асигнувань на користь дочірнього підприємства «ЛИДЕР» суму сплаченого судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві),00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот),00 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - дочірнє підприємство «ЛИДЕР» (вул. Вільямса Академіка, 93, Таїровська селищна рада, Овідіопольський район, Одеська область, 65496, код ЄДРПОУ 34168990);
Відповідач - Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (вул.Успенська, 4, м.Одеса, 65014).
Суддя С.М. Корой
.