справа№380/12182/20
26 лютого 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу запозовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Західного апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України про стягнення суми суддівської винагороди, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (далі - ТУ ДСА у Львівській області, відповідач 1), Західного апеляційного господарського суду (далі - ЗАГС, відповідач 2), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач 3) з вимогою про стягнення суддівської винагороди в розмірі 551267,50 грн. за період квітень - серпень 2020 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за період з квітня по серпень 2020 із застосуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідач, ТУ ДСА у Львівській області, як суб'єкт владних повноважень, діяв з порушенням приписів ст.ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до порушення прав позивачки, та гарантій незалежності судді. Позивач наголосила, що будь-які обмеження суддівської винагороди не могли бути застосовані до позивачки як судді на підставі будь-яких інших нормативних актів, окрім Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. У зв'язку з цим просить суд стягнути з відповідача недоплачену суддівську винагороду за період квітень - серпень 2020 року.
Ухвалою від 28.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
14.01.2020 ТУ ДСА у Львівській області подало клопотання (вх. №1290), у якому просило замінити первісного відповідача належними відповідачами, а саме на Західний апеляційний господарський суд та Державну судову адміністрацію України.
Ухвалою від 20.01.2020 клопотання представника відповідача було задоволено шляхом залучення до участі у справі співвідповідачем Західний апеляційний господарський суд та Державну судову адміністрацію України.
01.02.2020 Західний апеляційний господарський суд подав відзив на позовну заяву (вх. №787 ел.), у якому зазначив, що 18.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено ст. 29, а саме установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19,спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, і грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим І посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Конституційним Судом України ухвалено рішення від 28.08.2020 № І0-р/2020, відповідно до п. 1 резолютивної частини якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами: абзацу 9 п. 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-ІХ та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, починаючи з 28.08.2020, виплата суддівської винагороди позивачу здійснювалася у повному обсязі, відповідно до ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Однак, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення ч.1, 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Таким чином, здійснюючи у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року виплату суддівської винагороди позивачу у розмірі, визначеному абз.1 ст.29 Закону України “Про державний бюджет на 2020 рік” (із змінами внесеними Законом № 553-ІХ), Західний апеляційний господарський суд діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. На підставі вищенаведеного, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
ДСА України та ТУ ДСА України у Львівській області відзивів на позовну заяву не надали. Належним чином повідомлені про відкриття провадження у вказаній справі та її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України “Про призначення суддів” №1205/2001 від 10.12.2001 призначено на посаду судді Господарського суду Львівської області строком на п'ять років.
Наказом № 4-К від 04.01.2002 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Львівської області строком на п'ять років.
Після закінчення п'ятирічного строку перебування на посаді судді Постановою Верховної Ради України від 22.02.2007 № 704-V ОСОБА_1 відповідно до п. 27 ч.1 ст. 85, ч.1 ст. 128 Конституції України обрано на посаду судді безстроково.
Відповідно до постанови Верховної Ради України “Про обрання суддів” від 22.09.2011 №3784-VI позивач звільнена з посади судді господарського суду Львівської області у зв'язку з обранням суддею Львівського апеляційного господарського суду.
Наказом Львівського апеляційного господарського суду № 163- К від 10.10.2011 призначена на посаду судді.
Указом Президента України від 29.12.2017 №454/2017 “Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах” ліквідовано Львівський апеляційний господарський суд.
Одночасно утворено Західний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську та Чернівецьку області, з місцезнаходженням у місті Львові.
Указом Президента України від 28.09.2018 №295/2018 переведено суддів з Львівського апеляційного господарського суду до Західного апеляційного господарського суду.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 20.08.2020 №2433/0/15-20 від 01.09.2020 ОСОБА_1 відрахована зі штату Західного апеляційного господарського суду.
Судом встановлено, що 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.
18.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-VI, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено ст. 29, якою встановлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України” Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року №553-ІХ.
Як видно із довідки Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 №07-11/199/20, суддівська винагорода ОСОБА_1 до застосування обмеження 10 розмірів мінімальної заробітної плати, відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік”), становила 189180,00 грн. (посадовий оклад - 126120,00 грн., доплата за вислугу років (50%) - 63060,00 грн.
Загальний розмір обмеження, який застосовувався з 18.04.2020 по 27.08.2020, становив 551267,50 грн.
Вважаючи протиправним ненарахування та невиплату суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020, позивач звернулася з вказаним позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
З врахуванням викладеного суд висновує, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
18.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29.
Статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” встановлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в Операції об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
З інформації про нараховану та виплачену позивачу суддівську винагороду судом встановлено, що до застосування обмеження 10 розмірів мінімальної заробітної плати, відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік”) суддівська винагорода ОСОБА_1 у Західному апеляційному господарському суді становила 189180,00 грн. (посадовий оклад - 126120,00 грн., доплата за вислугу років (50%) - 63060,00 грн.
Водночас, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась відповідачем 2 з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, що становило 551267,50 грн.
Вказане підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 №07-11/199/20 та не заперечувалося відповідачами.
Як уже зазначалося, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “;Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України“Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ.
Водночас у вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 року №6-рп/2007).
Також виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч.2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
З врахування викладеного, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч.2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч.1, 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч.1 ст. 1 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (п. 14 ч.1 ст. 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (ч.1, 2 ст. 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення ч.1, ч.2 ст. 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020, від 11.03.2020 №4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци 7, 8 підп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 №4-р/2020).
Також суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Крім цього, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України (п. 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020).
Також суд наголосив, що в силу приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що, у свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що обмеження розміру суддівської винагороди шляхом застосування Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами, внесеними на підставі Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” порушують права та гарантії незалежності судді та суперечить вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України, ст. 135 ЗаконуУкраїни “Про судоустрій і статус суддів”.
Крім того, суд зазначає, що чинність норм Закону України “Про внесення змін до Закону України“Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ не може виправдовувати правомірність обмеження виплати суддівської винагороди, адже, як зазначалося вище, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди відповідач 2 повинен був керуватися нормами ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, які не зазнали змін у зв'язку із прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України“Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ.
Також, суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені у п. 4.3 рішення від 28.08.2020 №10-р/2020, згідно з якими обмеження виплат, в тому числі суддівської винагороди, є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, навіть в таких випадках, обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, право позивача на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв'язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.
Разом з тим, вимога про стягнення з відповідача суддівської винагороди в розмірі 551267,50 грн. за період квітень - серпень 2020 року задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача 2, а тому в цій частині позовних вимог суд дійшов висновку відмовити.
Проте, оскільки судом було встановлено, що позивачу не проводилося нарахування та виплати суддівської винагороди у належному розмірі, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача 2 - Західний апеляційний господарський суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно на підставі ст. 130 Конституції України та статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків і зборів, без застосування обмеження встановленого ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 р. №294-IX.
При цьому, відповідач - Західний апеляційний господарський суд - повинен врахувати положення ч.2 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, за змістом яких встановлене Законом №553-ІХ обмеження максимального розміру суддівської винагороди не поширюється на суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплату щорічної відпустки.
Суд при прийнятті рішення в цій справі також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Стосовно вимоги про звернення рішення до негайного виконання в частині виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
Судові рішення, які виконуються негайно визначено у ст. 371 КАС України.
Рішення суду зобов'язального характеру в контексті норм ст. 371 КАС України не підлягає негайному виконанню, оскільки в даному випадку судом не присуджена конкретна сума, яка підлягає стягненню з державного бюджету, а лише зобов'язано відповідача здійснити її нарахування та виплату.
Отже у задоволенні вимоги про звернення рішення до негайного виконання суд дійшов висновку відмовити.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Зобов'язати Західний апеляційний господарський суд (код ЄДРПОУ 38008294, місцезнаходження: 79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) не виплачену за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду відповідно до вимог ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, без застосування обмеження, встановленого ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 №294-IX, враховуючи раніше виплачені суми, з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків і зборів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати зі сторін не стягувати.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.03.2021
Суддя Потабенко В.А.