04 березня 2021 року Справа № 280/8737/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166)
про визнання протиправною та скасування вимоги та рішення,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення № 0007376005 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 24.02.2020, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області;
визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27299-60 від 10.08.2020, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Ухвалою від 11.01.2021 визнано поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовною заявою та поновити строк для звернення до суду з даною позовною заявою, відкрите спрощене позовне провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань позивач 24.12.2007 зареєстрований як фізична особа-підприємець, з видом діяльності: КВЕД: 52.62.0 - «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами».
16.12.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис за №20850060002001508 відносно ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності, підстава: власне рішення.
Згідно інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців. у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) позивачу нараховано єдиний внесок за період:
з 01.01.2018 по 31.12.2018 в сумі - 15 819,54 грн., в тому числі: 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. за 2017; 19.04.2018 р. в сумі 2 457,18 грн. за І кв-л 2018 року; 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. за II кв-л 2018 року; 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. за III кв-л 2018 року;
з 01.01.2019 по 30.11.2019 в сумі - 10 719,72 грн., в тому числі: 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. за IV кв-л 2018 року; 19.04.2019 в сумі 2 457,18 грн. за І кв-л 2019 року; 19.07.2019 в сумі 2 457,18 грн. за II кв-л 2019 року; 21.10.2019 р. в сумі 2 457,18 грн. за III кв-л 2019 року.
26.12.2019 зараховано стягнення в межах виконавчого провадження в сумі 23 785,08 грн. Станом на 27.12.2019 за позивачем обліковувався борг в сумі 2 754,18 грн.
27.12.2019 нараховано плата самостійно обов'язкових платежів по строку сплати єдиного внеску 27.12.2019 в сумі 2 754,18 грн.
Таким чином, заборгованість по сплаті єдиного внеску станом на 31.12.2019 склала 5 508,36 грн. (залишок боргу в сумі 2 754,18 грн. та нарахована сума в розмірі 2 754,18 грн.).
11.01.2020 позивачем самостійно сплачена сума боргу у повному обсязі в розмірі 5 508,36 грн.
Рішенням №0007376005 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 24.02.2020 року (20% згідно п.2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464) з одночасним нараховуванням на суму недоїмки пені з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (згідно ч. 10 ст. 25 Закону №2464). Пеню нараховано в сумі 11 886,58 грн. за несвоєчасну сплату єдиного внеску в результаті повного погашення боргу.
Крім того, 10.08.2020 Головним управління ДПС у Запорізькій області була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27299-60 з якої вбачається, що станом на 31.07.2020 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 17445,30 грн., з яких штраф-5858,72 грн, пеня-11886,58 грн.
Не погодившись з зазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно статті 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з ч.11 ст.9, ч.1, 2,3 ст.25 Закону України №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом. Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов'язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
В частині сьомій статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 24.12.2007 року по 16.12.2019 року, на загальній системі оподаткування здійснював діяльність за КВЕД: 52.62.0 - «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами». 24.12.2007 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як платник єдиного соціального внеску (реєстраційний №11/11 3307).
Суд зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці позивача у періоді, який охоплюється Рішенням (з 10.02.2018 до 11.01.2020) позивач був найманим працівником та перебував у трудових відносинах з ПАТ АБ «Укргазбанк» (код ЄДРПОУ 23697280) - з травня 2018 року, а в період до вересня 2017 року - з АТ «Універсал банк». Зобов'язання щодо сплати єдиного внеску за застраховану особу (позивача) Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» покладались на роботодавця, сплата єдиного внеску роботодавцем підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5, отриманими з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак, відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.
Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Але доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірний період відповідачем до матеріалів справи не надано.
Також, відповідачем підтверджено, що за період з 2017 по 2018 роки звіти позивачем до контролюючого органу не подавались.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (№ в ЄДРСР 86203700).
Суд зазначає, що факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов'язує таку особу до активного її ведення.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Відповідно до ч.1,2 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
В той же час, положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Оскільки обов'язку сплачувати єдиний внесок, як фізична особа - підприємець, в період, за який винесено Рішення, позивач на підставі вищевикладеного не мав, в зв'язку з чим єдиний внесок, який був сплачений ним за період 2017-2020 pp. як фізичної особою - підприємцем, вважається сплаченим добровільно (тобто фактично за цей період позивач сплатив єдиний внесок двічі), то до позивача не можуть бути застосовані заходи впливу та стягнення, передбачені ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Щодо підстав нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до ч.6 ст.1 Закону недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) тільки на суми штрафів і пені Законом взагалі не передбачено. Включення сум штрафів та пені до вимоги про сплату недоїмки можливе виключно у випадку, встановленому п.15 ст.25 Закону, а саме, якщо їх застосування пов'язано з виникненням та сплатою недоїмки.
Станом на дату винесення відповідачем Рішення недоїмки з єдиного внеску у позивача не було, у Вимозі про наявність недоїмки не зазначено. Відповідно встановлені п.4 ст.25 Закону підстави для формування Вимоги були відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0007376005 від 24.02.2020, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області та вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27299-60 від 10.08.2020, винесена Головним управлінням ДПС у Запорізькій області є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)- задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 0007376005 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 24.02.2020, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27299-60 від 10.08.2020, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 04.03.2021.
Суддя О.В. Конишева