04 березня 2021 року Справа № 280/8904/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікова Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м .Запоріжжя, пр. Соборний, б.158-б)
третя особа Управління Держаної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (69107, м .Запоріжжя, пр. Соборний, б.168)
про зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач),третя особа Управляння Держаної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області, в якому позивач просить суд зобов'язати відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжя Запорізької області подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 11564,42 грн., сплаченого під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу від 23.09.2020 житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О. та зареєстрованого в реєстрі за №1900.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.09.2020 позивач вперше придбав квартиру на підставі договору купівлі-продажу та під час укладення договору сплатив 11564,42 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо повернення безпідставно сплаченого збору, однак відповідь від відповідача так і не надійшла. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 14.12.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
05.01.2021 подано відзив на позовну заяву (вх.№315), за змістом якого відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, зазначає, що на сьогодні в Україні не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла. Вважає, що надані позивачем документи, зокрема, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, договір купівлі-продажу квартири, не є належними та допустимими доказами, оскільки свідчать лише про придбання конкретного нерухомого майна на певну дату. Крім того, звертає увагу, що сплачений збір з операцій купівлі-продажу нерухомого майна зараховується в установленому порядку до спеціального фонду державного бюджету і використовується згідно із Законом України про державний бюджет України на відповідний рік. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
11.01.2021 до суду від третьої особи 28.01.2021 надійшло клопотання (вх. №1300) про заміну неналежної сторони.
Ухвалою суду від 04.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про заміну неналежної сторони.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео - та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
23.09.2020 між позивачем (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Єдемською-Фастовець О.О. та зареєстровано в реєстрі за № 1900, згідно якого позивачка придбала квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14-15).
При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 23.09.2020 позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 11 564, 42 грн., що підтверджується копією квитанції №0002569 від 23.09.2020.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 26.10.2020 щодо повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 11 564, 42 грн., сплаченого відповідно договору до купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Єдемською-Фастовець О.О. та зареєстровано в реєстрі за № 1900. При цьому позивач посилався на те, що нерухоме майно придбано ним вперше. Згідно поштового трекінгу «Укрпошта» 30.10.2020 відповідачем отримано вказану заяву.
Оскільки відповідь від відповідача так і не надійшла, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР (далі Закон № 400/97-ВР).
Відповідно до пункту 9 статті 1 даного Закону, платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовані у Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі Порядок №1740).
Згідно з пунктом 15-1 Порядку №1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пункт 15-3 Порядку №1740 передбачає, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Проаналізувавши вказані норми Закону № 400/97-ВР та Порядку №1740, суд дійшов висновку, що громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема квартиру, вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.
Будь-яких належних та допустимих доказів, на спростовування твердження позивача щодо придбання нею житла вперше, чи на підтвердження реєстрації права приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна та відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем до суду не надано.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії передбачено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, безпідставно або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення ПФУ до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості ПФУ та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.
Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31.01.2018 (справа №819/1667/17), від 28.11.2018 (справа № 813/1126/17), від 01.11.2018 (справа № 819/1353/17), від 31.10.2018 (справа № 819/595/17, від 03.07.2018 (справа № 819/33/17), від 20.03.3018 (справа №'819/1249/17), від 19.06.2018 № 819/1554/16).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, з урахуванням порядку повернення помилково сплачених/зарахованих коштів, який закріплено в Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787, суд зазначає, що подання про повернення коштів до органу Казначейства повинно подаватись саме платником, яким сплачено такі кошти, разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (пункт 5 Порядку). Зазначений порядок не містить застереження щодо направлення подання про повернення коштів безпосереднього до органу Казначейства органом який здійснює контроль правильністю зарахування коштів, в даному випадку органом Пенсійного фонду.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача сформувати та надати позивачу подання про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 23.09.2020 у розмірі 11 564, 42 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 23.09.2020 № 0002569, у зв'язку з чим виходить за межі позовних вимог в цій частині.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840, 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, якими прийнято протиправне рішення.
Що стосується стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 4000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З метою отримання професійної правничої допомоги, позивачем було укладено договір про надання правничої допомоги від 23.10.2020 з адвокатським об'єднанням «Юридична компанія Радник» в особі керуючого партнера, адвоката Штабовенка Д.В., що діє на підставі ордеру на надання правової допомоги серія АР №1027710 від 03.12.2020.
Відповідно до рахунку-фактури №СФ-0000306 від 26.10.2020 та №СФ-0000368 від 02.12.2020 та акту №361 здачі-прийняття робіт (надання послуг), сума наданих послуг складає 4000,00 грн., а саме: складання позову про повернення 1%. Вказані рахунки повністю оплачені позивачем згідно квитанцій від 28.10.2020 та 03.12.20202,
Судом встановлено, що адвокатом Штабовенком Д.В. підготовлена та подана позовна заява до Запорізького окружного адміністративного суду, разом із додатками. При цьому суд враховує об'єм позову (7 сторінок), об'єм додатків до позовної заяви (18 аркушів).
Водночас, суд зазначає, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18.
Суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. На думку суду, обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 500 грн./1 годину, а не 1000 грн./1 годину, як розраховано позивачем. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.
Відтак, на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 139, 241-246 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б.158-б, код ЄДРПОУ 20490012) третя особа Управління Держаної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, б.168, ЄДРПОУ 38025409) про зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сформувати та надати ОСОБА_1 подання, передбачене пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787, про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 23.09.2020 у розмірі 11 564, 42 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 23.09.2020 № 0002569.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену сплачену суму судового збору у розмірі 840, 80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Стрельнікова