03 березня 2021 року (11:00)Справа № 280/5/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
04.01.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій просить суд:
визнати протиправним нездійснення повного нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 9 років повних календарних років служби;
зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату частини одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 34104,38 грн.
зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату суми завданої моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним повного розрахунку щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше, а саме за 9 повних років. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Ухвалою суду від 11.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 16.02.2021.
На зазначену у позовній заяві адресу відповідача рекомендованим повідомленням надсилалась копія ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі, повістка-повідомлення та копія позовної заяви з додатками, окрім цього відповідно до ч.1 ст. 130 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 04.02.2021 розміщено оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відзив на позовну заяву відповідачем до суду не надано.
На підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 03.07.2015 (а.с.27).
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.10.2020 №218 капітана ОСОБА_1 , старшого офіцера 2-го відділення спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 , на підставі наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (по особовому складу) від 11 вересня 2020 року № 114, звільненого з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) з 27 жовтня 2020 року виключено із списків особового складу військової частини, знято з всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського РВК, м. Запоріжжя (а.с.26).
Із зазначеного наказу вбачається, що вислуга років у Збройних Силах України на день звільнення позивача становить: календарна - 10 років 01 місяць 16 днів, пільгова - 02 роки 04 місяці 06 днів, загальна - 12 років 05 місяців 22 дні.
Окрім того, зазначеним наказом наказано, виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню в розмірі 50% місячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 за 05 календарних років.
Позивач вважає, що станом на 27.10.2020, має право отримати одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше, а саме за 9 повних років (не враховується період служби за мобілізацією з 20.06.2014 по 17.06.2015) у розмірі 76734,86 грн.
Так, згідно відомостей пункту 7 грошового атестату, виданого військовою частиною НОМЕР_2 від 26.10.2020 № 55/98, позивач отримав одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у сумі 42630,48 грн. (а.с.14).
Вважаючи протиправним нездійснення відповідачем повного нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 9 років повних календарних років служби, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Приписами частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Порядок №260 від 07.06.2018, регулює питання розміру одноразової грошової допомоги, яка обчислюється за кожний повний календарний рік служби. Право на отримання такої допомоги передбачене за умови наявності вислуги 10 років і більше. Вислуга років у цьому випадку не обчислюється календарними роками служби, а може включати різні періоди, в тому числі і пільгове обчислення строку вислуги.
При цьому, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» визначено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Таким чином, поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Тобто, відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17 та від 24 листопада 2020 року у справі №822/3008/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як встановив суд, вислуга років позивача, на час його звільнення, становить: календарна - 10 років 01 місяць 16 днів, пільгова - 02 роки 04 місяці 06 днів, загальна - 12 років 05 місяців 22 дні. Тобто, понад 10 років, що підтверджується розрахунком вислуги років, наведеним військовою частиною НОМЕР_2 у своєму наказі від 26.10.2020 № 218.
Таким чином, суд вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки на час звільнення його вислуга років становить понад 10 років. Розмір такої допомоги визначається у вигляді 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 09 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми допомоги.
Таким чином, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби протиправною.
Порушене право підлягає поновленню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби з урахуванням виплаченої суми допомоги.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача виплатити моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальний порядок та умови відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 вказаного Кодексу передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України, яка передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно до п.5 зазначеної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.
У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.
Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілого, спричинений правопорушенням, його переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров'я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.
Верховний суд України в своїй Постанові Пленуму від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Позивач стверджує про те, що йому завдано моральну шкоду відповідачем, натомість не доведено факт завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що спірними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням позивачеві шкоди.
Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачеві моральної шкоди.
Суд також зазначає, що позивач не обґрунтував чому саме такий розмір моральної шкоди підлягає відшкодуванню, в зв'язку з чим позовна вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн є безпідставною, необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 243-246 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби протиправною.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби з урахуванням виплаченої суми допомоги.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.03.2021.
Суддя Ю.В. Калашник