03 березня 2021 року Справа № 160/330/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального територіального Управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
06.01.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального територіального управління Національної гвардії України, в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 27001,96 грн. протиправною;
- стягнути з Центрального територіального управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 27001,96 грн.,
- стягнути з Центрального територіального управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 38694,45 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його було звільнено з військової служби в запас, за станом здоров'я та виключено зі списків особового складу Центрального територіального управління Національної гвардії України та всіх видів забезпечення. Одна,к при звільненні зі служби відповідач не провів повного розрахунку, зокрема, не виплатив компенсацію за неотримане речове майно, чим порушив законодавчі вимоги. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення зі списків особового складу протиправною, з огляду на те, що відповідно до частини 1, 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Зауважив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, це питання врегульовано ст.ст. 116, 117 КЗпП. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи вищевикладене вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У зв'язку з чим, позивач просить задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Копію ухвали суду від 12.01.2021 р. надіслано сторонам у справі засобами електронного зв'язку, в тому числі відповідачу 13.01.2021 р., що підтверджується електронним повідомленням, наявного в матеріалах справи.
25.02.2021 р. від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов. Відповідач проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити, в обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Звільнення військовослужбовця з військової служби є підставою для виплати йому грошової компенсації за не отримане речове майно, при цьому виплата такої компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік, відповідно до встановленої процедури. Компенсація вартості речового майна буде здійснена позивачу військовою частиною НОМЕР_1 одразу після надходження грошових коштів. В зв'язку з тим, що позивач проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто, не знаходився в трудових відносинах з відповідачем, не підлягають застосуванню положення ст.ст. 116, 117 КЗпП.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
11.11.2020 року наказом начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) №264 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу Центрального територіального управління Національної гвардії України та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 (А-014076), який здав справи і обов'язки за посадою начальника відділу кадрів, звільненого за підпунктом “б” пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з військової служби на підставі наказу командувача Національної гвардії України від 30.10.2020 № 219 о/с, у запас за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу, з 11 листопада 2020 року.
16.10.2020 року позивач звертався до начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України з рапортом про нарахування та виплату грошової компенсації за належне, але неотримане, речове майно під час проходження військової служби.
Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ надано довідку розрахунок №1245 вартості речового майна, що належить до видачі полковнику ОСОБА_1 на загальну суму 27001,96 грн.
Незважаючи на подану позивачем заяву, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно на час звільнення позивача не проведено.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснюється Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон).
Згідно ч.1 ст.9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №475 від 07.06.2017 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".
На виконання вищевказаної статті Закону постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Так, п.п.2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п.4, 5 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. (далі - Положення).
Пунктом 3 указу Президента України №1153/2008 від 10.12.2008р. дія такого Положення поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України.
За приписами абз.1, 3 п.242 розділу ХІІ Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Проаналізувавши вищенаведені законодавчі норми, суд дійшов висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.
Як вже встановлено судом, незважаючи на звернення позивача із заявою, грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачена не була.
Суд окремо зазначає, що сума за неотримане речове майно складає 27001,96 грн., яка підтверджується довідкою розрахунком №1245 вартості речового майна, що належить до видачі полковнику ОСОБА_1 , виданою Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ (а.с. 13).
Тому суд вважає, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 27001,96 грн.
Відтак, суд доходить висновку, що право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у вказаному розмірі не оспорюється відповідачем.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому позивач має право на отримання такої компенсації у заявленому розмірі.
Нормами п.168.5 ст.168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р. (далі - Порядок), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
П. 3 Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно п. 4 порядку виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до п. 5 Порядку грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, оскільки належна до виплати під час звільнення позивача з військової служби грошова компенсація вартості за неотримане речове майно відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, суд вважає, що дія Порядку поширюється також і на такі виплати.
Несвоєчасна виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно сталася з вини відповідача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018р. у справі №812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Центрального територіального управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 38694,45 грн., суд зазначає наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу Збройних Сил України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 за №95 “Про захист заробітної плати”, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або коли немає такого законодавства, угоди чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин щодо стягнення середнього заробітку норми КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що обов'язок підприємства виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по “день фактичного розрахунку” пов'язаний безпосередньо з фактом фактичного розрахунку, що відсутнє по даній адміністративній справі.
Нормами КЗпП України та іншими нормами законодавства не передбачено проміжного стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У зв'язку з відсутністю фактичного розрахунку із зазначенням конкретного дня такого розрахунку (з урахуванням не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що встановлено судом), по справі відсутні підстави, визначені статтею 117 КЗпП України, що виключає на момент розгляду справи наявність обов'язку відповідача виплатити середній заробіток позивачу за час затримки розрахунку.
Судом також враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена в справі №6-144ц13, відповідно до якої не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Тобто, Верховний Суд України також у своєму рішенні зазначив, що середній заробіток повинен стягуватися за “весь період невиплати” власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, оскільки у даній адміністративній справі “весь період невиплати” не визначений (з урахуванням не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що встановлено судом), так як відсутня подія фактичного розрахунку, що вказує на передчасність заявлення вимог про стягнення відповідних сум на підставі статті 117 КЗпП України та є підставою для відмови з задоволенні заявлених позовних вимог в цій частині.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 244, 245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального територіального Управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 27001,96 грн.
Стягнути з Центрального територіального управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 27001,96 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук