02 березня 2021 року Справа № 216/2539/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області
про стягнення вихідної допомоги, -
У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу з позовом до Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що не була виплачена при припиненні трудового договору.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що під час припинення повноважень позивача на посаді голови Широківської райдержадміністрації трудові відносини позивача регулювались Конституцією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та КЗпП, зокрема пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, а також при звільнені позивача всупереч приписів ст.44 КЗпП та ст.22 Закону України «Про оплату праці» відповідачем не було виплачено позивачу вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
07.08.2020 року рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що не була виплачена при припинення трудового договору відмовлено.
25.11.2020 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.08.2020 року скасовано. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги.
04.12.2020 року до Дніпровського апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про передачу за встановленою юрисдикцією справи за позовом ОСОБА_1 до Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги.
14.12.2020 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено та вирішено передати справу №216/2539/20 за позовом ОСОБА_1 до Широківської районної державної адміністрації про стягнення вихідної допомоги до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
22.12.2020 року вказана справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді ОСОБА_2
23.12.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
11.01.2021 року від Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивач працював на посаді голови Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, яка є місцевим органом виконавчої влади та був звільнений на підставі ч.10 ст.118 Конституції України, отже позивач не відноситься до спеціального суб'єкту, стосовно якого може бути застосована норма п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України. На думку відповідача позивач не вірно визначив підстави, за якими виплачується вихідна допомога при припиненні трудового договору. З огляду на вищевказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
14.01.2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відповідач є юридичною особою публічного права та є учасником цивільних відносин. Також, вказано, що на юридичних осіб публічного права поширюються положення ЦК України, якщо інше не встановлено законом, при тому сам Закон №1255-VІІ безпосередньо не містить жодних обмежень щодо застосування п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України стосовно посадових осіб юридичних осіб публічного права.
02.02.2021 року від Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до яких вказано, що відповідач заперечує всі доводи позивача наведені у відповіді на відзив, оскільки суттєвим при вирішенні спірного питання щодо належних виплат при звільненні є те, що звільнення відбувається за ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, при цьому трудові відносини між відповідачем і позивачем були припинені відповідно до розпорядження Президента України на підставі частини 10 статті 118 Конституції України за ініціативою Широківської районної ради, а не з ініціативи відповідача, як власника або уповноваженого ним органу.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02.06.2015 року був призначений на посаду голови Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та 31.08.2018 року повноваження позивача були припинені відповідно до частини 10 статті 118 Конституції України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки позивача.
17.01.2018 року рішенням Широківської районної ради Дніпропетровської області голові Широківської районної державної адміністрації ОСОБА_1 було висловлено недовіру.
28.08.2018 року розпорядженням Президента України №124/2018-рп на підставі частини 10 ст.118 Конституції України прийнято відставку голови Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Ланчковського С.В.
10.07.2019 року постановою Верховного Суду у справі 804/639/18 залишено без змін рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 року, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про скасування рішення Широківської районної ради від 17.01.2018 року.
07.09.2018 року та 14.09.2018 року ОСОБА_1 звертався до Широківської районної державної адміністрації з листами щодо виплати йому вихідної допомоги в розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
17.09.2018 року та 18.09.2018 року Широківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області листами повідомила позивачу, що питання призначення на посади голів місцевих державних адміністрацій та припинення їх повноважень врегульовані статтею 118 Конституції України та статтями 8, 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», згідно яких вони віднесені до компетенції Президента України. Припинення повноважень позивача відбулося відповідно до розпорядження Президента України від 28.08.2018 року №124/2018-рп на підставі частини 10 ст.118 Конституції України. Стаття 44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги при припиненні трудового договору саме з підстав визначених КЗпП України, а саме: пункт 6 статті 36, пункти 1, 2, 6 статті 40, пункту 3 статті 36, статті 3 та 39, пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. Так як правовими підставами припинення повноважень голови Широківської районної державної адміністрації є норми Конституції України, а не положення КЗпП України відповідно і застосування норм трудового законодавства в частині виплати вихідної допомоги є неможливим.
Позивач не погоджується з відмовою відповідача виплачувати вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спір між сторонами виник у зв'язку з відмовою відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України та полягає у тому, чи поширюється на позивача дія пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас питання виконання покладених на голів районних адміністрацій та їх заступників службових обов'язків, припинення ними наданих повноважень, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 09.04.1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон №586-XIV).
Як вбачається із преамбули Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (частина друга статті 1 Закону №586-XIV).
Частинами першою, другою статті 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.
Так, суд зазначає, що у статті 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачається, що повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України зокрема з ініціативи Президента України.
У свою чергу, системний аналіз положень статті 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», що визначає підстави для припинення повноважень голови місцевої державної адміністрації, та статті 118 Конституції України свідчить про те, що питання припинення повноважень голів місцевих державних адміністрацій віднесено до компетенції саме Президента України, які Глава держави може реалізувати як із власної ініціативи за наявності підстав передбачених, зокрема Законом України «Про місцеві державні адміністрації», так і за наявності подання Кабінету Міністрів України.
Отже, Президент України наділений дискреційними повноваженнями, тобто сукупністю прав та обов'язків, які дають можливість самостійно на власний розсуд і в межах закону звільняти голів місцевих державних адміністрацій.
Пункт 5 ст. 41 КЗпП України встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - «припинення повноважень посадових осіб».
Як у назві цієї норми «Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов», так і у її змісті закладені певні особливості розірвання трудового договору з працівником, який є посадовою особою.
Розірвання трудового договору за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Викладена норма характеризується юридичною невизначеністю, внаслідок чого неможливо встановити коло таких посадових осіб, а також випадки та підстави (причини) припинення їх повноважень. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття «посадових осіб», так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються.
Статтею 12 Закону № 586-XIV, встановлюються необхідні вимоги до посадових осіб місцевих державних адміністрацій. Вказані вимоги поширюються і на голову районної адміністрації з чого слідує, що така особа вважається посадовою особою відповідної районної адміністрації. Отже позивач, на момент його звільнення, вважався посадовою особою районної адміністрації.
Умови оплати праці, соціального забезпечення посадових осіб місцевих державних адміністрацій врегульовано ст. 48 Закону, відповідно до якої - посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов'язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України «Про державну службу».
При цьому, на момент звільнення позивача з займаної посади, вимоги Закону України «Про державну службу» на нього не поширювались, зважаючи не внесенні 09.11.2017 року зміни в ст. 3 Закону, відповідно до яких дія Закону України «Про державну службу» не поширюється на голів місцевих державних адміністрації, у зв'язку з чим за відсутності спеціальних норм Закону, спрямованих на врегулювання відносин пов'язаних з припиненням трудових обов'язків голови районної державної адміністрації, слід застосовувати норми законодавства про працю.
Суд зазначає, що вжита у частині 10 статті 118 Конституції України та у частині другій статті 8 Закону №586-XIV форма припинення Президентом України повноважень голови місцевої державної адміністрації, за наявності такої підстави як висловлення недовіри двома третинами депутатів від складу відповідної ради, передбачає прийняття відповідного рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.
Закон України «Про місцеві державні адміністрації» не містить альтернативного вибору варіанту звільнення голів адміністрацій.
Отже, при формулюванні причин звільнення позивача не мають застосовуватися норми КЗпП України (зокрема п.5 ч.1ст.41 КЗпП України), оскільки, в даному випадку, на спірні відносини поширюються положення спеціального законодавства, а саме норми Закону №586-XIV.
Таким чином, звільнення голови районної державної адміністрації на підставі Закону № 586-XIV не є звільненням з ініціативи власника.
Так, ця норма містить додаткову, особливу підставу для звільнення працівника, пов'язану з його статусом, якої не містить КЗпП України. Ця підстава законом пов'язується не з волевиявленням працівника чи Президента, а з фактом висловлення недовіри двома третинами депутатів від складу відповідної ради.
Так, відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Пунктом 5 ч. 1ст. 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено з посади голови Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області у зв'язку із висловленням недовіри двома третинами депутатів від складу відповідної ради.
Підстави звільнення позивача в розпорядженні Президента України №124/2018-рп від 28.08.2018 року зазначено частину десяту статті 118 Конституції України.
Отже, оскільки позивача було звільнено на підставі Закону України «Про місцеві державні адміністрації», а не на підставі КЗпП України, зокрема п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, суд дійшов висновку, що поширення на спірні правовідносини приписів ст.44 КЗпП України є безпідставним.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, суд також враховує ту обставину, що частину першу статті 41 КЗпП України було доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VІІ, яким визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір у справах зі спорів, що виникають із трудових відносин з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Зазначений Закон набрав чинності 01 червня 2014 року. Метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Таким чином, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України поширюється на посадових осіб господарських товариств, які є спеціальними суб'єктами, щодо яких може бути застосована вказана норма.
Враховуючи те, що позивач працював на посаді голови Широківської районної державної адміністрації Дніпропетровської обрості та був звільнений на підставі ч. 10 ст. 118 Конституції України, позивач не відноситься до спеціального суб'єкту, щодо якого може бути застосована зазначена правова норма.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки, підставою для звільнення є Закон України «Про місцеві державні адміністрації», який не передбачає виплати вихідної допомоги з підстав звільнення з посади голови районної державної адміністрації, та позивач помилково вважає своє звільнення як розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Широківської районної державної адміністрації (53700, Дніпропетровська область, Широківський район, смт.Широке, вул.Соборна, буд.107, код ЄДРПОУ 04052420) про стягнення вихідної допомоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв