Копія
13 січня 2021 року Справа № 160/14582/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
06 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 01.11.2019 р. по 15.10.2020 р. у розмірі 148 335,35 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що станом на момент звільнення відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 73 219,62 грн. та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2019 р. Після звільнення позивача зі служби відповідач на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 р. у справі 160/4764/20 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. у справі 160/4765/20 здійснив нарахування та виплату позивачу компенсації. Оскільки рішення суду виконано 15.10.2020 р. відповідач мав нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Втім, відповідач виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на вимогу позивача не провів, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
09.12.2020 року засобами електронного зв'язку на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
17.12.2020 р. на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.
31.12.2020 р. на електронну адресу суду надійшли заперечення від відповідача на відповідь на відзив, згідно яких останній вважає, що оскільки позивач проходив саме військову службу та одержував грошове забезпечення за рахунок Держави Україна, тобто, не знаходився в трудових відносинах саме з Військовою частиною НОМЕР_1 , то відносно нього не розповсюджуються положення ст. 116, 117 КЗпП України, а тому, його позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є необґрунтованими та в їх задоволенні, на думку відповідача, належить відмовити.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства обороги України з 10.10.2018 р. по 31.10.2019 р. включно, на посаді начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 31.10.2019 р. №210 майора військової служби за контрактом ОСОБА_1 , начальника штабу-першого заступника командира військової частини, звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України, з виключенням зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлення на військовий облік до Новокодацького РТЦК та СП м.Дніпра.
У день звільнення з позивачем в повному обсязі не проведено розрахунку, визначені в наказі виплати, а саме, грошова компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 73 219,62 грн. та визначена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2019 р. здійснені не були, тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
На підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 р. у справі 160/4764/20 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.10.2019 р. Судове рішення у справі 160/4764/20 набрало законної сили 08.09.2020 р.
Крім того, на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. у справі 160/4765/20 позивачу виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 73 219,62 грн. Дане судове рішення у справі 160/4765/20 набрало законної сили 26.09.2020 року.
Позивач вважає, що відповідач не здійснив виплату всіх сум, які належать до виплати під час звільнення, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України йому підлягає виплата середнього заробітку за весь час затримки, тому, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Разом з тим, ані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання судового рішення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад та розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями КЗпП України, які повинні бути застосовані до спірних відносин.
Так, у ст. 116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Водночас, ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відтак, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, під час судового розгляду судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 73 219,62 грн. та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2019 р.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 р. у справі 160/4764/20 позов ОСОБА_1 задоволено та визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасників бойових дій, за 2015-2019 роки та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 жовтня 2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. у справі 160/4765/20 позов ОСОБА_1 задоволено, - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне неотримане речове майно та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 73 219,62грн.
У рішеннях Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 р. у справі 160/4764/20 та від 26.08.2020 р. у справі 160/4765/20, судом надано оцінку вимогам ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , та встановлено факт не проведення розрахунку у день звільнення з позивачем в повному обсязі.
З пояснень сторін, на підставі ч.1 ст. 78 КАС України, судом встановлено, що розрахунок з ОСОБА_1 , згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 07.08.2020 р. у справі 160/4764/20 та згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 р. у справі 160/4765/20, проведено 15.10.2020 р.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день звільнення - 31.10.2019 р.
Доказів сплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2019 р. по 15.10.2020 р. відповідачем не надано.
Отже, грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_1 складає: 148 335 грн. 35 коп. = 620 грн. 65 коп. (в день) х 239 днів.
Відповідно до пункту 2 Порядку, виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Крім того, згідно з пп. 165.1.10 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою.
Разом з цим, пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).
Водночас, відповідно до п. 168.5 ст. 168 Кодексу, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлені судовими рішеннями права позивача на грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 73 219,62 грн. та визначену грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 р. по 2019 р., суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За встановлених в цій справі обставин, та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що позивач на підставі п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 139, 193, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день звільнення - 31.10.2019 р.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 01.11.2019 по 15.10.2020, із розрахунку 620 грн. 65 коп. середньоденного розміру грошового забезпечення за кожен день затримки розрахунку, у розмірі 148 335,35 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.В. Кальник
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя В.В. Кальник
13.01.2021
Рішення не набрало законної сили 13 січня 2021 р.
Суддя В.В. Кальник