04 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/15343/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Денисюка Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (далі - Департамент, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо ненарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2010 у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком та за 2011-2020 роки у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком; зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2010 рік у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком та за 2011-2020 роки у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 3 групи з 12.02.2010, а з 24.03.2011 - 2 групи та відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-XII) має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, а з 2011 року по 2020 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Проте, відповідач виплачував вказану допомогу за 2010 рік в сумі 420,00 грн. (як особі з інвалідністю 3 групи), за 2011 рік в сумі 580,00 грн., за 2012 рік в сумі 1920,00 грн., за 2013 рік в сумі 2110,00 грн., за 2014 рік в сумі 2250,00 грн., за 2015 рік в сумі 2475,00 грн., за 2016 рік в сумі 2310,00 грн., за 2017 рік в сумі 3100,00 грн., за 2018 рік в сумі 3264,00 грн., за 2019 рік в сумі 3400,00 грн. та за 2020 рік в сумі 3640,00 грн. відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, якими визначалися розмір допомоги на відповідний рік.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки виплата разової грошової допомоги здійснювалася у розмірі, визначеному Урядом, а норма закону, яка визначала повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати розмір такої допомоги є неконституційною, тому позивач набув право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому статтею 13 Закону № 3551-ХІІ. З врахуванням наведеного просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с.18).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 дану справу визнано типовою, провадження у даній типовій адміністративній справі було зупинене до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (а. с. 19).
13.11.2020 до суду надійшов відзив, у якому відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні у зв'язку із тим, що разова грошова допомога до 5 травня за 2010 рік була нарахована та виплачена відповідно до Постанови № 299 від 07.04.2010 в сумі 420,00 грн. (як особі з інвалідністю 3 групи), за 2011 рік відповідно до Постанови №341 від 04.04.2011 в сумі 580,00 грн., за 2012 рік відповідно до Постанови № 1381 від 28.12.2011 в сумі 1920,00 грн., за 2013 рік відповідно до Постанови №149 від 13.03.2012 в сумі 2110,00 грн., за 2014 рік відповідно до Постанови №102 від 16.04.2012 в сумі 2250,00 грн., за 2015 рік відповідно до Постанови №147 від 31.03.2015 в сумі 2475,00 грн., за 2016 рік відповідно до Постанови №141 від 02.03.2016 в сумі 2310,00 грн., за 2017 рік відповідно до Постанови №223 від 05.04.2017 в сумі 3100,00 грн., за 2018 рік відповідно до Постанови №170 від 14.03.2018 в сумі 3264,00 грн., за 2019 рік відповідно до Постанови №237 від 20.03.2012 в сумі 3400,00 грн. та за 2020 рік відповідно до Постанови № 112 у розмірі 3640,00 грн., як особі з інвалідністю 2 групи.
У відповіді на відзив від 03.02.2021 позивач не погодився з аргументами відповідача, наведеними у відзиві та просив позов задовольнити повністю, з підстав, наведених у позовній заяві.
Крім цього, 04.02.2021 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, а саме стягнення моральної шкоди в сумі 68649,00 грн. Вказана заява обґрунтована тим, що внаслідок відмови відповідачем у виплаті разової грошової допомоги за 2010-2020 роки у нього виникли страждання (занепокоєння, стрес, розчарування…), що свідчить про причинно-наслідковий зв'язок між протиправною бездіяльністю відповідача та негативними наслідками - погіршення стану здоров'я, стрес спричинений переживанням. Тому позивач вважає, що внаслідок цього йому завдано моральну шкоду у вигляді недонарахованої у повному розмірі разової грошової допомоги до 05 травня за 2010-2020 роки, розмір якої за розрахунком позивача становить 68649,00 грн.
05.02.2021 суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі.
Ухвалою від 04.03.2020 суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог в даній справі.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 11).
З матеріалів справи вбачається, що Департамент здійснив позивачу виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік відповідно до Постанови № 299 від 07.04.2010 в сумі 420,00 грн. (як особі з інвалідністю 3 групи), за 2011 рік відповідно до Постанови №341 від 04.04.2011 в сумі 580,00 грн., за 2012 рік відповідно до Постанови № 1381 від 28.12.2011 в сумі 1920,00 грн., за 2013 рік відповідно до Постанови №149 від 13.03.2012 в сумі 2110,00 грн., за 2014 рік відповідно до Постанови №102 від 16.04.2012 в сумі 2250,00 грн., за 2015 рік відповідно до Постанови №147 від 31.03.2015 в сумі 2475,00 грн., за 2016 рік відповідно до Постанови №141 від 02.03.2016 в сумі 2310,00 грн., за 2017 рік відповідно до Постанови №223 від 05.04.2017 в сумі 3100,00 грн., за 2018 рік відповідно до Постанови №170 від 14.03.2018 в сумі 3264,00 грн., за 2019 рік відповідно до Постанови №237 від 20.03.2012 в сумі 3400,00 грн. та за 2020 рік відповідно до Постанови № 112 у розмірі 3640,00 грн., як особі з інвалідністю 2 групи.
На звернення позивача щодо перерахунку та виплати недоплаченої разової грошової допомоги до 05 травня за 2010-2020 роки у розмірі, передбаченому чинним законодавством України відповідач листом від 02.10.2020 № 11.2-9/5977/2020 повідомив позивача про те, що разова грошова допомога до 5 травня за 2010-2020 роки позивачу нарахована у повному обсязі відповідно до чинного законодавства та виплачена правомірно (а. с. 14).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із преамбулою Закону № 3551-ХІІ цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
01.01.1999 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 № 367-ХІV (далі - Закон № 367-ХІV), яким статтю 13 Закону № 3551-ХІІ доповнено частиною такого змісту: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.
Підпунктом “б” підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 № 107-VI (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом “б” підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-ХІІ застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним Кодексом України (далі - БК України).
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27.02.2020 № 3-р/2-2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. Водночас, Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-ХІІ, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3640 грн (підпункт 1 пункту 1 Постанови № 112), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-ХІІ та Постанова № 112.
Виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році необхідно застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV. Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком. Тобто, з 27.02.2020 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком, що становить 13104,00 грн.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 та постанові Великої Падати Верховного Суду від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, та в силу приписів частини п'ятої статті 242, частини третьої статті 291 КАС України враховуються при ухваленні рішення у даній типовій справі.
Крім того, у вказаних судових рішеннях Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 також зазначено, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги; відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-ХІІ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Кечко проти України”, заява № 63134/00).
При цьому, у рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: (а) особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону № 3551-ХІІ; (б) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат); (в) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.
Отже, дана справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20, виходячи з наданих статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу, як особі з інвалідністю другої групи внаслідок війни разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому, суд враховує спосіб захисту порушеного права, застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та за 2011-2019 роки у розміри восьми мінімальних пенсій за віком.
Так, частиною другою статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Як зазначалося вище, лише з 27.02.2020 року положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України вважається неконституційним, а тому прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) не змінює правових відносин між сторонами, що мали місце у 2010-2019 роках. Виплата позивачу зазначеної допомоги здійснювалася у цей період на підставі чинних положень законодавства, тому відсутні підстави вважати такі дії відповідача протиправними.
Отже, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то така також задоволенню не підлягає враховуючи наступне.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З вищенаведеного слідує, що для відшкодування моральної шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу спричинення йому моральної шкоди саме бездіяльністю відповідача щодо виплати разової грошової допомоги до 05 травня за спірний період у меншому розмірі, ніж визначено законодавством, а також не доведено причинного зв'язку між допущеною бездіяльністю та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача у вигляді моральної шкоди.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її стягнення.
Керуючись статтями 243 - 246, 263, 290, 291 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше проведених виплат) ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю другої групи внаслідок війни відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Департамент соціальної політики Луцької міської ради (43025, Волинська обл., м. Луцьк, пр. Волі, 4а, код ЄДРПОУ 03191963).
Суддя Р.С. Денисюк