24 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 914/8/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Солонківського споживчого товариства
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2020 року (головуючий - Бонк Т. Б., судді - Матущак О. І., Якімець Г. Г.) і рішення Господарського суду Львівської області від 21 серпня 2020 року (суддя Крупник Р. В.) у справі
за позовом Солонківського споживчого товариства
до Давидівської сільської ради об'єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області
про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на приміщення,
Історія справи
Обставини, встановлені судами
1. Солонківське споживче товариство (далі - позивач) є правонаступником прав та обов'язків Винниківського госпрозрахункового торгового кооперативного підприємства (далі- Винниківське ГРТКП), яке увійшло до складу позивача шляхом приєднання та за актом передачі основних засобів від 02.01.2001 передало позивачу, зокрема будівлю магазину №26 в селі Дмитровичі Пустомитівського району Львівської області.
2. У червні 2011 року позивач звернyвся до Винничківської сільської ради за дозволом для виготовлення свідоцтва про право власності на будівлю магазину "Продукти" в с. Дмитровичі. Однак рішенням виконавчого комітету Винничківської сільської ради від 30.06.2011№31 у наданні дозволу відмовлено з посиланням на те, що це приміщення у 20-х роках мешканці села будували власним коштом для проживання священника.
3. 22.08.2016 утворено Давидівську ОТГ, до складу якої увійшла Винничківська сільська рада. Рішенням Давидівської сільської ради (далі - відповідач) від 03.11.2017 №1088-15/2017 присвоєно поштову адресу магазину в с. Дмитровичі: Львівська область, Пустомитівський район, с. Дмитровичі, вул. Львівська, 5а.
4. У липні 2017 року позивач звернувся до Давидівської сільської ради з листом про надання дозволу на виготовлення свідоцтва про право власності на частину магазину, що знаходиться на балансі позивача. Рішенням виконавчого комітету Давидівської сільської ради від 31.08.2018 №158 відмовлено у наданні дозволу з тих підстав, що будівля магазину збудована за кошти громади с. Дмитровичі.
5. 28.09.2018 Давидівська сільська рада прийняла рішення №2346-30/2018 "Про реєстрацію права власності на нерухоме майно за територіальною громадою Давидівської ОТГ та включення його до переліку об'єктів комунальної власності" (далі - спірне рішення), яким вирішено зареєструвати право комунальної власності на нежитлові приміщення, розташовані на вул. Львівській, 5а у с. Дмитровичі 5а, загальною площею 70 м.кв. (далі - магазин) за територіальною громадою Давидівської ОТГ в особі Давидівської сільської ради. На підставі вказаного рішення 10.10.2018 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на приміщення магазину за відповідачем.
Короткий зміст позовних вимог
6. У січні 2020 року Солонківське споживче товариство звернулося з позовом до Давидівської сільської ради про: (1) визнання незаконним та скасування спірного рішення; (2) скасування державної реєстрації права власності на магазин за відповідачем; (3) визнання права власності позивача на магазин за набувальною давністю.
7. В обґрунтування позовних вимог позивач, з посиланням на приписи статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), стверджував, що ще у 1964 році спірна будівля була реконструйована під магазин за кошти райспоживспілки, а у січні 2001 року приміщення магазину передано позивачу від Винниківського ГРТКП. З цього часу позивач добросовісно та відкрито володіє спірним магазином, проте за відсутності правовстановлюючих документів на нього. У зв'язку з чим існують підстави для визнання за позивачем права власності на приміщення магазину за набувальною давністю. Однак відповідач здійснив реєстрацію права власності на магазин за собою за відсутності будь-яких правових підстав, оскільки протягом усього періоду визнавав факт володіння позивачем спірним майном та не заперечував проти цього.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
8. Рішенням господарського суду Львівської області від 21 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2020 року, у позові відмовлено повністю.
9. У частині вимог про скасування рішення відповідача судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів передачі йому в порядку правонаступництва приміщення спірного магазину, як не надав і правовстановлюючих документів на це майно, а відтак не довів порушення його прав оспорюваним рішенням. Щодо позовної вимоги про визнання права власності, то суди констатували відсутність передумов для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки таке право не може грунтуватися на попередній власності та на відносинах правонаступництва. Посилання позивача в якості підстави володіння майном на акт передачі основних засобів від 02.01.2001 свідчить про наявність певного юридичного титулу, що виключає можливість застосування набувальної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
11. Судами неправильно витлумачено положення частини 1 статті 21 ЦК України, оскільки відсутність у позивача правовстановлюючих документів на майно не свідчить про те, що спірне рішення відповідача не порушує його майнового інтересу щодо спірного майна.
12. Суди застосували статтю 344 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду у справі №306/1978/16-ц та не дослідили обставину добросовісності володіння позивачем спірним майном протягом більше 10 років. Так, поряд із твердженням про те, що спірне приміщення збудоване за кошти громади, відповідач як у відзиві на позов, так і в усних поясненнях в засіданні суду першої інстанції визнав обставину відкритого та безперервного володіння позивачем спірним приміщенням щонайменше з 2001 року, а тому в силу частини 1 статті 75 ГПК України така обставина не підлягає доказуванню. Отже, суди допустили порушення статей 7, 75 ГПК України, не встановили обставини, які визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
13. Права позивача спірним рішенням відповідача не порушені, оскільки позивач не довів отримання спірного приміщення у порядку правонаступництва, а передумов для набуття права власності за набувальною давністю судами не встановлено.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
14. Верховний Суд зазначає, що основним правовим питанням даного спору є наявність передумов для набуття позивачем права власності на спірне приміщення за набувальною давністю.
15. Підставою позову про визнання права власності на майно позивач визначав те, що він у 2001 році отримав магазин від Винниківського ГРТКП і з того часу безперервно, добросовісно та відкрито володіє ним.
16. У свою чергу відповідач, не заперечуючи самого факту володіння позивачем спірним майном, вказував, що приміщення було побудовано за кошти мешканців територіальної громади, що і зумовило прийняття спірного рішення про реєстрацію права комунальної власності на майно.
17. Суди обох інстанцій при вирішенні даного спору зосередились на з'ясуванні того, на якій правовій підставі (юридичному титулі) позивач набув спірне приміщення та констатували, що позивач не довів правових підстав набуття ним права власності на магазин, а отже не підтвердив порушення його прав відповідачем.
18. Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки суди безпідставно проігнорували та належним чином не дослідили обставини, які безпосередньо входять до предмету доказування при вирішенні спорів про набуття права власності на майно за набувальною давністю.
19. У зв'язку з чим доводи касаційної скарги в пункті 12 Постанови Верховний Суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.
20. Так, відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.
21. Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
22. Для окремих видів майна, зокрема нерухомості, право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
23. Верховний Суд звертається до правових висновків щодо критеріїв набуття права власності за набувальною давністю, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.
24. З огляду на визначену законодавством особливість набуття речових прав на нерухоме майно за набувальною давністю (безпосередньо на підставі судового рішення про визнання такого права) Верховний Суд констатує, що визначальним для правильного вирішення даного спору є встановлення наявності (або відсутності) прямо передбачених статтею 344 ЦК України обставин, сукупність яких обумовлює набуття особою речових прав на майно, а саме: тривале, безперервне, добросовісне та відкрите володіння особою чужим майном (яке має власника або є річчю безхазяйною).
25. Відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
26. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
27. Суд у свою чергу, відповідно до статті 86 ГПК України оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
28. Згідно з частиною 1 статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
29. Так, позивач у позові зазначав, що постановою правління Пустомитівської райспоживспілки від 24.06.1964 №104 затверджено смету на реконструкцію будинку в с. Дмитровичі під сільмаг Винниківського робкоопу. Вказана обставина була визнана відповідачем у відзиві на позов від 27.02.2020 №521, який зазначив, що спірне приміщення було побудоване за кошти громади як житловий будинок, а у 1964 році реконструйовано під сільгоспмаг Винниківського робкоопу (а.с. 113-115, том I). Відповідач також підтверджував тривале володіння позивачем спірним приміщенням у доповненнях до відзиву від 24.06.2020 № 1358 (а.с. 221-223, том I). Обставину володіння споживспілкою спірним приміщенням щонайменше з 1990-х років визнав і представник відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції, що підтверджується аудіозаписом судового засідання на цифровому носії CD-R.
30. Проте суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 ГПК України не врахували вищезазначені істотні для вирішення даного спору обставини визнання відповідачем факту добросовісного та відкритого володіння позивачем спірним майном більше десяти років, що в силу частини 1 статті 75 ГПК України звільняє позивача від обов'язку доведення цієї обставини, внаслідок чого дійшли передчасних висновків про відсутність сукупності обставин набуття позивачем права власності на магазин за набувальною давністю.
31. При цьому у контексті фактичних обставин даного спору та в силу імперативних приписів статті 344 ЦК України, як факт будівництва спірного приміщення коштом територіальної громади, так і відсутність у позивача правовстановлюючих документів на магазин, не впливають на правову кваліфікацію набуття останнім прав на це майно за набувальною давністю. Передача ж позивачу спірного приміщення за актом приймання-передачі основних засобів від 02.01.2001 може свідчити, зокрема про початок володіння цим майном саме позивачем, а не про набуття останнім титулу щодо спірного майна, як помилково зазначили суди попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
32. Відповідно до частин 1 - 3, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
32.1. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
33. Однак, враховуючи зміст спірних правовідносин, встановлені судами обставини та висловлену аргументацію, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення наведеним вище критеріям не відповідають.
34. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
35. Беручи до уваги наведені вище висновки, Верховний Суд вважає, що вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими, а тому її слід задовольнити частково, скасувати судові оскаржувані рішення з підстав порушення норм процесуального права. У зв'язку з тим, що судами не досліджено докази у підтвердження наявності або відсутності обставин набуття права власності за набувальною давністю, Верховний Суд позбавлений можливості прийняти рішення щодо суті спору та вважає за доцільне застосувати повноваження, передбачені пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
36. Під час нового розгляду суду слід урахувати викладене в пунктах 18, 24, 29-31 Постанови, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням, а отже і встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.
Щодо судових витрат
37. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Солонківського споживчого товариства задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2020 року і рішення Господарського суду Львівської області від 21 серпня 2020 року у справі № 914/8/20 скасувати.
3. Справу № 914/8/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.