04 березня 2021 року Справа № 915/15/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Пік-Енерго”
(51931, Дніпропетровська обл., м.Кам'янське, вул.Республіканська, буд.9А;
ідент.код 42039669; адреса представника - адвоката Пипи А.О.:
51931, Дніпропетровська обл., м.Кам'янське, просп.Свободи, буд.43, офіс 306),
до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія
“Енергоатом” (01032, м.Київ, вул.Назарівська, буд.3; ідент.код 24584661)
в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція”
Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія
“Енергоатом” (55001, Миколаївська обл., м.Южноукраїнськ; ідент.код 20915546),
про: стягнення 417912,72 грн,-
04.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю “Пік-Енерго” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” заборгованість у розмірі 417912,72 грн за товар, переданий по договору поставки №53-123-01-20-06434 від 02.06.2020.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства не розрахувався за поставлений товар, що стало підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення основного боргу за поставлений товар.
Ухвалою суду від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Також в ухвалі зазначено, що відповідач має право в строк, визначений п.4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (зі змінами внесеними Законом України №540-ІХ от 30.03.2020) надати суду відзив з посиланням на номер справи, оформлений у відповідності до вимог ст.165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням до нього: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Позивач має право в 5-денний строк від дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив з дотриманням правил, встановлених статтею 166, частинами 3-6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач має право в 5-денний строк від дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення з дотриманням правил, встановлених статтею 167, частинами 3-6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач у відзиві на позов, який надійшов до суду 26.01.2021, заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що сума заборгованості виникла у зв'язку із зростанням простроченої заборгованості ДП “Гарантований покупець” перед ДП “НАЕК “Енергоатом” та суттєвим зменшенням обсягу відпущеної електроенергії, внаслідок чого виникла фінансова криза неплатежів, що призвело до несплати у передбачені договором терміни вартості поставленого товару, а тому, за твердженням відповідача, вина як підстава для відповідальності у нього відсутня. Відповідач, стверджує, що не ухилявся від сплати основної суми заборгованості, а став заручником обставин викликаних кризою неплатежів.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позивач у відповіді на відзив, яка надійшла до суду 08.02.2021, вказує, що відсутність коштів у відповідача через фінансову кризу неплатежів, не звільняє його від обов'язку виконувати умови договору в обумовлені сторонами терміни.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
02.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Пік-Енерго” як постачальником, та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южноукраїнська атомна електрична станція”, як покупцем, було укладено договір №53-123-01-20-06434 (далі - Договір) (а.с.13-15), за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю, а покупець зобов'язався прийняти і сплатити товар - код CPV 44410000-7 по ДК 021:2015 - Вироби для ванної кімнати та кухні (Сантехнічні вироби в асортименті), (далі - Товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у Специфікації №1 (Додаток до договору №1), загальною вартістю товару, яка є твердою та складає 462072,72 грн з ПДВ (п.п.1.1, 2.1 Договору).
Відповідно до п.2.2 Договору, за даним договором оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ, згідно Специфікації №1 (Додаток до договору №1), та виконання постачальником умов п.п.3.2, 5.1 цього договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що з товаром постачальник надає покупцю:
- видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно (для платників ПДВ);
- електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про довірчі послуги» у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН;
- по кожній позиції Специфікації №1 до договору документ, підтверджуючий якість товару (паспорт якості або свідоцтво якості або сертифікат якості або тощо) або копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, належним чином засвідчені учасником торгів або гарантійний лист постачальника.
Пунктом 3.3 Договору визначено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
Згідно п.5.1 Договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до інструкцій П-6 “Про порядок приймання продукції по кількості” і П-7 “Про порядок приймання продукції по якості”, СОУ НАЕК 038:2017 “Управління закупівлями продукції. Організація Вхідного контролю продукції АЕС”.
Позивач в період з 26.06.2020 по 14.08.2020 відвантажив відповідачу визначений Договором товар на загальну суму 417912,72 грн, що підтверджується видатковими накладними (а.с.19-26): №37 від 26.06.2020 на суму 80749,92 грн (з ПДВ 13458,32 грн); №38 від 26.06.2020 на суму 52212,0 грн (з ПДВ 8702,0 грн); №39 від 30.06.2020 на суму 200984,40 грн (з ПДВ 33497,40 грн); №40 від 02.07.2020 на суму 1662,0 грн (з ПДВ 277,0 грн); №42 від 07.07.2020 на суму 41688,0 грн (з ПДВ 6948,0 грн); №44 від 21.07.2020 на суму 38700,0 грн (з ПДВ 6450,0 грн); №48 від 07.08.2020 на суму 1584,0 грн (з ПДВ 264,0 грн); №49 від 14.08.2020 на суму 332,40 грн (з ПДВ 55,40 грн).
15.12.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості за Договором в розмірі 417912,72 грн (а.с.48,49), у відповідь на яку відповідач листом №07/21940 від 31.12.2020 (а.с.59) підтвердив наявність заборгованості за Договором на загальну суму 417 912,72 грн та в зв'язку з фінансовою кризою неплатежів з боку ДП «Гарантований покупець» просив позивача розглянути можливість перенесення термінів сплати вартості поставлених по Договору ТМЦ на максимально можливі терміни.
Позивач вказує, що на дату подання позову, вартість поставленого товару відповідачем не оплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).
Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору поставки ст.712 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ст.180 Господарського кодексу України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.2.2 Договору, в редакції Додаткової угоди №1, за договором оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару, згідно Специфікації №1, та виконання постачальником умов п.п.3.2, 5.1 цього договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що з товаром постачальник надає покупцю:
- видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно (для платників ПДВ);
- електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про довірчі послуги» у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН;
- по кожній позиції Специфікації №1 до договору документ, підтверджуючий якість товару (паспорт якості або свідоцтво якості або сертифікат якості або тощо) або копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, належним чином засвідчені учасником торгів або гарантійний лист постачальника.
Пунктом 3.3 Договору визначено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
Позивач в період з 26.06.2020 по 14.08.2020 відвантажив відповідачу визначений Договором товар на загальну суму 417912,72 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с.19-26).
Витягом з Єдиного реєстру податкових накладних підтверджується, що постачальник, як продавець за ІПН 420396604039 (а.с.27):
- 26.06.2020 виписав податкову накладну №1 на суму ПДВ 80749,92 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 14.07.2020;
- 26.06.2020 виписав податкову накладну №2 на суму ПДВ 52212,00 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 14.07.2020;
- 30.06.2020 виписав податкову накладну №3 на суму ПДВ 200984,40 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 14.07.2020;
- 02.07.2020 виписав податкову накладну №1 на суму ПДВ 200984,40 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 14.07.2020;
- 29.02.2020 виписав податкову накладну №3 на суму ПДВ 1662,00 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 28.07.2020;
- 07.07.2020 виписав податкову накладну №2 на суму ПДВ 41688,00 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 28.07.2020;
- 21.07.2020 виписав податкову накладну №7 на суму ПДВ 38700,00 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 11.08.2020;
- 07.08.2020 виписав податкову накладну №1 на суму ПДВ 1584,00 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 25.08.2020;
- 14.08.2020 виписав податкову накладну №2 на суму ПДВ 332,40 грн та вніс такі відомості до ЄРПН 03.09.2020.
Згідно п.5.1 Договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до інструкцій П-6 “Про порядок приймання продукції по кількості” і П-7 “Про порядок приймання продукції по якості”, СОУ НАЕК 038:2017 “Управління закупівлями продукції. Організація Вхідного контролю продукції АЕС”.
З відбитків штемпелю «Дільниці з ВК ВП «Складське господарство ДП НАЕК «Енергоатом» Южноукраїнське відділення» на вказаних видаткових накладних вбачається, що вхідний контроль товару:
- за видатковою накладною №39 від 30.06.2020 було здійснено 01.07.2020,
- за видатковою накладною №40 від 02.07.2020 було здійснено 09.07.2020,
- за видатковою накладною №42 від 07.07.2020 було здійснено 09.07.2020,
- за видатковою накладною №44 від 21.07.2020 було здійснено 27.07.2020,
- за видатковою накладною №48 від 07.08.2020 було здійснено 10.08.2020,
- за видатковою накладною №49 від 14.08.2020 було здійснено 18.08.2020.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч.1 ст.253 ЦК України).
Враховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що:
- за видатковою накладною №37 від 26.06.2020 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 15.07.2020, а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 16.09.2020 включно;
- за видатковою накладною №38 від 26.06.2020 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 15.07.2020, а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 16.09.2020 включно;
- за видатковою накладною №39 від 30.06.2020 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 15.07.2020, а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 16.09.2020 включно;
- за видатковою накладною №40 від 02.07.2020 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 29.07.2020, а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 30.09.2020 включно;
- за видатковою накладною №42 від 07.07.2020 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 29.07.2020, а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 30.09.2020 включно;
- за видатковою накладною №44 від 21.07.2020 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 12.08.2020, а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 15.10.2020 включно;
- за видатковою накладною №48 від 07.08.2020 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 26.08.2020, а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 28.10.2020 включно;
- за видатковою накладною №49 від 14.08.2020 датою, з якої починається відлік строку оплати товару є 04.09.2020 а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 09.11.2020 включно.
Таким чином суд приходить до висновку, що з 10.11.2020 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов'язання на всю суму основного боргу 417912,72 грн.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договорів та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 417912,72 грн.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 417912,72 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.
До того ж позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,0 грн.
Відповідно до положень ч.1 та п.1) ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частинами 3, 4 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав суду:
1) договір №129/20 про надання правової допомоги від 11.12.2020, укладений між ТОВ "ПІК-Енерго" та адвокатом Пипою Альоною Олегівною;
2) платіжне доручення №749 від 15.12.2020, що підтверджує сплату позивачем адвокату наданої правової допомоги у розмірі 8000,0 грн.
Судом встановлено, що п.2.1 договору №1129/20 від 11.12.2020 сторони погодили, що гонорар адвоката встановлюється у фіксованому розмірі - 8000,0 грн за всі послуги зазначені в договорі.
Відповідач в клопотанні №32/1241 від 22.01.2021 не погоджується із заявленими позивачем витратами на правничу допомогу та просить суд зменшити витрати до 1000,0 грн, посилаючись на те, що заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності.
Також відповідач вказує, що позивачем не надано доказів, які б довели, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін.
Судом приймається до уваги, що згідно ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12) ч.3 ст.2 ГПК України).
Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може з власної ініціативи не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18).
Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про надання правничої допомоги від 11.12.2020, без зазначення в ньому конкретного переліку послуг, які надано, із зазначенням кількості витраченого часу на кожну з них, а також встановлений в ньому фіксований розмір адвокатських послуг у вигляді строго встановленої суми - 8000,0 грн, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні обсягу витрат на адвоката судом взято до уваги рівень складності справи, а саме те, що позивачем заявлено позовні вимоги лише щодо стягнення суми основного боргу за одним договором поставки товару, у зв'язку з чим судом даний позов було визнано малозначним в розумінні п.2) ч.5 ст.12 ГПК України, а тому справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без жодного судового засідання.
За вказаних обставин, суд вважає, що обсяг витрат на адвоката в розмірі 8000,0 грн є непропорційним до предмету спору та ціни позову.
Тому, суд вважає за необхідне обмежити обсяг витрат на правничу допомогу сумою у розмірі 4000,0 грн, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У відшкодуванні витрат на правничу допомогу в решті заявленої позивачем суми слід відмовити.
Враховуючи викладене, покладенню на відповідача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,0 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южноукраїнська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (55001, Миколаївська обл., м.Южноукраїнськ; ідент.код 20915546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Пік-Енерго” (51931, Дніпропетровська обл., м.Кам'янське, вул.Республіканська, буд.9А; ідент.код 42039669) 417912,72 грн основного боргу, 6268,69 грн судового збору, 4000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення складено 04.03.2021.
Суддя М.В.Мавродієва