ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.03.2021Справа № 910/19296/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Приватне підприємство "Кобо Плюс"
вул. Шолохова, буд.29, кв.54, м. Дніпро, 49080
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680
про стягнення 147 686 грн. 75 коп.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
07.12.2020 Приватне підприємство "Кобо Плюс" (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позовну заяву до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат в сумі 147 686 грн. 75 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч укладеного між позивачем та відповідачем договору № ЦУП-01/019/18 від 19.07.2018 та рішення Господарського суду міста Києва №910/7562/19 від 30.09.2019, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від15.01.2020, останній не виконав у встановлений законом строк свого обов'язку в частині повної оплати вартості виконаних робіт, в результаті чого виникла заборгованість, щодо сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат в сумі 147 686 грн. 75 коп.
Разом із позовною заявою представником Приватного підприємства "Кобо Плюс" подано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/19296/20.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 11.12.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680.
Станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 11.12.2020 за номером поштового відправлення 0105476237935, згідно якого представником відповідача отримано вказану ухвалу 17.12.2020.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
19.07.2018 між приватним підприємством "Кобо Плюс" (виконавець) та Філією «Центр управління промисловістю» публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (замовник) укладено договір №ЦУП-01/0195/18 про надання послуг з поточного ремонту тепловоза ЧМЕ-3 в обсязі ПР-3.
Відповідно до п.1.1 договору виконавець зобов'язується надати за завданням замовника послуги з ремонту, технічного обслуговування залізничного транспорту і пов'язаного обладнання та супутні послуги (поточний ремонт тепловоза ЧМЕ-3 в обсязі ПР-3), найменування (номенклатура, асортимент), обсяг та вартість яких визначені в специфікації (Додаток №1 до Договору) та калькуляції (додаток №3 до Договору), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити належно надані послуги.
Згідно з п.3.1 договору сума договору становить 2 500 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 416 666,67 грн.
На виконання умов договору між сторонами підписано та скріплено їх печатками акти приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 2 500 000,00 грн., а саме:
- № 1 від 10.01.2019 року на суму 856 700,00 грн. з ПДВ,
- № 6 від 13.03.2019 року на суму 1 643 300,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до п.4.1 договору розрахунки за надані послуги проводяться після підписання акта приймання-передачі наданих послуг, який складається і підписується сторонами після надання послуг за цінами відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору; перебіг строку оплати наданих послуг починається після спливу 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту, вказаному у попередньому реченні, але не раніше реєстрації податкової накладної.
Підприємством 30.01.2019 зареєстровано податкову накладну від 10.01.2019 №1 та 29.03.2019 податкову накладну від 13.03.2019 №1 за вказаними актами.
Позивачем зазначено, що виконавець зобов'язаний був здійснити розрахунок 31.01.2019 року у розмірі 856 700,00 грн. та остаточний розрахунок 30.03.2019 року у розмірі 1 643 300 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.02.2020 у справі № 910/7562/19 стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь приватного підприємства «Кобо Плюс» 2 500 000 грн. заборгованості; 75 000 грн. не повернутого забезпечувального платежу; 18 327 грн. 82 коп. 3% річних; 37 032 грн. 35 коп. втрат від інфляції; 70 439 грн. 19 коп. пені, 20 200 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 40 511 грн. 99 коп. судового збору.
Рішення Господарського суду міста Києва №910/7562/19 від 30.09.2019, залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020.
Оскільки розміри трьох відсотків річних та пені, які заявлені позивачем, були розраховані станом на 05.06.2019, а станом на січень 2020 року Акціонерне товариство «Укрзалізниця» своїх зобов'язань за Договором не виконало, Позивач у січні 2020 року звернувся до суду із вимогою про стягнення з Відповідача трьох процентів річних в розмірі 48 760 грн. 84 коп. та пені в розмірі 54 560 грн 81 коп. за Договором. Господарський суд міста Києва прийняв вказану позовну заяву до свого провадження, та рішенням від 24.04.2020 у справі №910/1504/20 задовольнив позов повністю.
Відповідно до п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Судом встановлено, що рішення суду у справі № 910/7562/19 AT «Укрзалізниця» виконало лише 11.11.2020, отже, ПП «Кобо Плюс» як кредитор, вимагає стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних за період до повного виконання грошового зобов'язання, у зв'язку із чим звернувся до Суду з цим позовом про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат від суми простроченого зобов'язання, передбачених частиною 625 Цивільного кодексу України.
Із позовної заяви вбачається, що позивач здійснює наступний розрахунок позовних вимог.
Щодо розрахунку 3% річних від суми простроченої заборгованості
У справі №910/7562/19 задоволено вимоги ПП «Кобо плюс», у тому числі зі стягнення 3% річних від суми простроченої заборгованості за Договором за наступні періоди:
«За перерахунком суду сума 3% річних та періоди їх нарахування становлять:
з 31.01.2019 (нарахованих на 856 700 гривень за актом від 10.01.2019 №1) по 29.03.2019 - 4 083,99 грн.;
з 30.03.2019 (нарахованих на 2 500 000 грн. за актами від 10.01.2019 №1 та від 13.03.2019 №6) по 05.06.2019 (дата, визначена позивачем у розрахунку) - 13 972,60 грн.;
з 23.04.2019 (нарахованих на 75 000 грн. неповернутого гарантійного платежу) по 05.06.2019 -271,23 грн.»
У справі №910/1504/20 задоволено вимоги ПП «Кобо плюс» щодо стягнення: трьох процентів річних від суми простроченої заборгованості за Договором в розмірі 48 760,84 гривень, пені в розмірі 54 560,81 гривень. Зазначені 3 проценти річних були нараховані Позивачем за період з 06.06.2019 по 22.01.2020 року, а інфляційні втрати не заявлялися.
Таким чином, Позивач заявляє вимоги 3 процентів річних від простроченої суми за період з 23.01.2020 року по 11.11.2020 року (день виконання AT «Укрзалізниця» рішення суду) в суммі 62 011 грн. 64 коп..
Щодо розрахунку розміру інфляційних втрат на прострочену заборгованість
Як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі №910/7562/19, судом задоволено вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат на прострочену заборгованість за наступні періоди:
«Так, за перерахунком суду сума втрат від інфляції та періоди їх нарахування становлять:
12 032 грн. 35 коп. грн. з 01.02.2019 (нарахованих на 856 700 грн. заборгованості) по 31.03.2019;
25 000 грн. з 01.04.2019 (нарахованих на 2 500 000 грн. заборгованості) по 30.04.2019;
0,00 грн. з 23.04.2019 (нарахованих на 75 000 грн. заборгованості з повернення забезпечувального платежу) по 30.04.2019».
Враховуючи зазначене, з Позивач заявляє до стягнення суму втрат від інфляції за період з 01.05.2019 по 11.11.2020 в сумі 85 675 грн. 11 коп.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних та інфляційних витрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання підлягає задоволенню в сумі 62 011 грн. 64 коп. 3% річних та 85 675 грн. 11 коп. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що сума 62 011 грн. 64 коп. трьох процентів річних та 85 675 грн. 11 коп. інфляційних втрат підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення сум 62 011 грн. 64 коп. трьох процентів річних та 85 675 грн. 11 коп. інфляційних втрат
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом частин 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із доданим до позовної заяви розрахунком судових витрат, розмір судових витрат, які позивач очікував понести у зв'язку з розглядом даної справи, становив 2 215 грн. 30 коп. - судовий збір, а також витрати на професійну правову допомогу в розмірі 8 405 грн. 60 коп.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу Позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги позивачу підтверджується договором, укладеним з Адвокатом Задніпряний А.О. від 26.11.2020, актом виконаних робіт № 11/01 від 11.01.2021 та квитанцією про отримання адвокатом грошових коштів від 11.01.2021 на суму 3 405 грн. 60 коп.
Відповідно до додаткової угоди до договору про надання правової (професійної правової) допомоги від 26.11.2020, укладеного між ПП «Кобо Плюс» та адвокатом Задніпряний Анатолієм Олеговичем, Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову професійну (правничу) допомогу, включаючи підготовку процесуальних документів та участь у судових засіданнях (пункт 1).
Гонорар за надання правової допомоги, визначеної в пункті 1 Додаткової угоди, становить 1 135,20 (одна тисяча сто тридцять п'ять) гривень 20 копійок за одну годину роботи Адвоката, що еквівалентно 40 доларам США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення цієї Додаткової угоди (пункт 2).
У випадку, якщо буде досягнуто мету надання правової (професійної правничої) допомоги (прийнято судове рішення про стягнення з AT «Укрзалізниця» трьох процентів річних та інфляційних втрат від заборгованості за договором № ЦУП-01/0195/18), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 5 000 грн. (пункт 3).
Таким чином, порядок обчислення ціни (вартості) правничої допомоги у договорі про правову допомогу визначено як погодинну оплату (в залежності від кількості часу, який адвокат витратив на надання правничої допомоги), та у фіксованому розмірі під відкладальною умовою (залежно від кінцевого результату вирішення спору), що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Кобо Плюс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" враховуючи, що позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання адвокатом Задніпряним Анатолієм Олеговичем професійної правничої допомоги Приватного підприємства "Кобо Плюс" в межах справи №910/16520/20 на суму 8 405 грн. 60 коп., суд вважає за необхідне задовольнити заяву Приватного акціонерного товариства Приватного підприємства "Кобо Плюс" та стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з 2 215 грн. 30 коп. судового збору та 8 405 грн. 60 коп. витрат на правничу допомогу.
Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236- 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Приватне підприємство "Кобо Плюс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 147 686 грн. 75 коп. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного підприємства "Кобо Плюс" (49080, м. Дніпро, вул. Шолохова, буд. 29, кв. 54; ідентифікаційний код 30733237) 3% річних в розмірі 62 011 (шістдесят дві тисячі одинадцять) грн. 64 коп., інфляційні втрати в розмірі 85 675 (вісімдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 11 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 8 405 (вісім тисяч чотириста п'ять) грн. 60 коп. та судовий збір в розмірі 2 215 (дві тисячі двісті п'ятнадцять) грн. 30 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя Лиськов М.О.