ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2021Справа № 905/825/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Леопорського, будинок 1)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815)
в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (84400, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок 22; код ЄДРПОУ 40150216)
про стягнення штрафу в сумі 1 093 435,37 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Костікова О.О. - довіреність № 01.02-18/8245 від 27.10.20;
від відповідача: Єрьомичева А.В. - довіреність № б/н від 27.11.20.
Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення штрафу в сумі 1 168 568,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на несвоєчасну доставку відповідачем переданого йому позивачем для перевезення згідно залізничних накладних вантажу (вагонів), у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача штраф на підставі ст. 116 Статуту залізниць України.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 905/223/20 та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.04.2020 роз'єднано позовні вимоги у справі №905/223/20 шляхом виділення у два окремих позовних провадження:
- позовні вимоги щодо стягнення штрафу на загальну суму 64 607,02 грн. за несвоєчасну доставку вантажів за залізничними накладними: № 50819739, № 50899079, № 50899061, № 50864529, № 50894898, № 50924208, № 50925247, № 50975622, № 51099380, № 50993286, №51102036, № 51101806, № 51012557, № 50999838, № 51156552, № 51126480, № 51147312, № 51155000, № 50791193, № 50791128, № 50791227, № 50791094, № 50791169, № 50791185, № 50780303, № 50803204, № 50803196, перевезення вантажів за якими здійснювалось в межах регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", вирішено розглядати в межах справи № 905/223/20;
- позовні вимоги щодо стягнення штрафу на загальну суму 1 103 961,17 грн. за несвоєчасну доставку вантажів за залізничними накладними, перевезення вантажу по яким здійснювалось залізничним сполученням від станцій Регіональних філій "Південно-Західна залізниця", "Львівська залізниця", "Одеська залізниця", "Південна залізниця", "Придніпровська залізниця", Акціонерного товариства "Українська залізниця" до відповідних станцій Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", виділено в самостійне провадження (справа № 905/825/20).
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.04.2020 року у справі № 905/825/20 Господарський суд Донецької області на підставі ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 року справу №905/825/20 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 року позовну заяву прийнято до провадження суддею Господарського суду міста Києва Селівоном А.М., а також враховуючи приписи абз. 2 ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого загальними справами є справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, прийнято рішення розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Окрім цього вказаною ухвалою згідно приписів ч. 11 ст. 176 ГПК України залишено позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 09.08.2020 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 31.08.2020 року надійшло клопотання № 01.02.04-5/70 від 04.09.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яке суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху після прийняття судом до свого провадження, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 року за результатами розгляду клопотання № 01.02.04-5/70 від 04.09.2020 року про усунення недоліків позовної заяви було продовжено розгляд справи № 905/825/20 в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 07.10.20209 року та зобов'язано позивача надати суду додаткові докази.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 року підготовче засідання відкладено на 11.11.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 03.12.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 року засідання з розгляду справи по суті відкладено на 28.01.2021 року.
Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 11.11.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 71Юс-А-1428 від 13.10.2020 року разом із заявою б/н від 13.10.2020 року про зменшення суми штрафу до 5% від обґрунтованої ціни позову та доказами відправки на адресу позивача, які судом долучено до матеріалів справи.
Наразі, в поданому відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 11986,66 грн. з огляду на математично невірний розрахунок штрафу в частині залізничних накладних згідно переліку, зокрема, за накладними №№ 41379975 (вагон № 5476378), 41555095 (вагон № 5476585), 41595646 (вагон № 41604240), 41604240 (вагон № 5476391), 45601945 (вагон № 5699464), 51156552 (вагон № 5311841), та за розрахунками відповідача сума штрафу складає 1 091 974,51 грн., тобто на 11 986,66 грн. менше, а також відмовити в задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну допомогу адвоката. Окрім цього до відзиву долучена заява про зменшення розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу до 5 % від ціни позову.
Від позивача через канцелярію суду 03.11.2020 року надійшла відповідь та заяву про зменшення розміру штрафу № 01.02.04-5/1 від 22.10.2020 року, в якій останній погоджується з розрахунком відповідача в частині нарахування штрафу за накладними №№ 41379975, 41555095, 41595646, 41604240, одночасно вважаючи вірним розрахунок за накладною № 45601945 та зазначаючи про помилкове зазначення у відзиві накладної № 51156552, оскільки штраф за нею не входить до предмету позову. Також до відповіді на відзив додано заяву № 01.02.04-5/1 від 22.10.2020 року про зменшення позовних вимог, в якій позивач у зв'язку з допущенням технічної помилки при здійсненні розрахунку штрафу за несвоєчасну доставку за накладними №№ 41379975, 41555095, 41595646, 41604240 зменшує розмір заявлених позовних вимог на 10525,80 грн. та просить суд стягнути з відповідача 1 093 435,37 грн. штрафу та судові витрати. Відповідь на відзив та заява про зменшення розміру позовних вимог разом з доказами відправки на адресу відповідача судом долучені до матеріалів справи.
За результатами розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог в судовому засіданні 11.11.2020 року та з огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.
Окрім цього до початку судового засідання 03.12.2020 року від відповідача надійшло клопотання № НЮс-А-1791 від 03.12.2020 року про відкладення розгляду справи, у зв'язку з карантинними обмеженнями, погіршенням епідеміологічної ситуації в України та необхідністю присутності та надання пояснень відповідачем. Подане клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Від позивача 31.12.2020 року через канцелярію суду надійшла заява № 01.02.04-5/1 від 18.12.2020 року про участь у судовому засіданні за допомогою власних технічних засобів поза межами приміщення суду в системі відеококонференцзв'язку Easycon або в режимі відеоконференції. Заява судом долучена до матеріалів справи.
Від відповідача 20.01.2021 року засобами електронного зв'язку надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режим відео конференції та 27.01.2021 року надійшла заява про участь у судовому засіданні за допомогою власних технічних засобів в системі відеококонференцзв'язку Easycon. Клопотання та заява судом долучені до матеріалів справи.
За результатами розгляду клопотання позивача та заяви відповідача Господарським судом міста Києва 27.01.2021 року постановлено ухвалу про участь позивача у судовому засідання поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програми Easycon, в задоволенні заяви позивача про участь у судовому засідання в режимі відео конференції та клопотання відповідача про участь у судовому засіданні, призначеного на 28.01.2021 року по справі № 905/825/20, в режимі відеоконференції відмовлено.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 28.01.2021 року до суду не надходило.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.
У судове засідання з розгляду справи по суті 03.12.2020 року уповноважені представники позивача та відповідача не з'явилися.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 03.12.2020 року позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105473840207 та № 0105473840215.
Про поважні причини неявки уповноваженого представника позивача суд не повідомлено.
В судовому засіданні 28.01.2021 року взяли участь уповноважені представники позивача та відповідача.
При цьому уповноважені представники позивача та відповідача приймають участь у судовому засідання поза межами суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програми Easycon.
У судовому засіданні 28.01.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 28.01.2021 року заявив усне клопотання про зменшення розміру штрафу.
Представник позивача проти задоволення клопотання про зменшення штрафу заперечував.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 28.01.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України «Про транспорт», «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначається позивачем в позовній заяві, у липні - серпні 2019 року Акціонерним товариством «Українська залізниця» зі станцій регіональних філій Південно-Західна залізниця, Львівська залізниця, Одеська залізниця, Південна залізниця, Придніпровська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця до відповідних станцій регіональної філії Донецька залізниця акціонерного товариства Українська залізниця здійснювалось перевезення вантажів згідно залізничних накладних: 35276674, № 35350792, № 35352152, № 39951793, № 35366087, № 35366137, №35368802, № 35369701, № 35348101, №35026426, №39992409, №39992417, №39929377, № 39995881, № 35004191, № 35010008, № 35013176, № 35018233, № 35012814, № 35218775, № 35161116, № 35215490, № 35267467, № 35216647, № 35201748, № 35234699, № 35245885, № 35321405, № 35048354, № 35023787, № 35009760, № 35039551, № 35032127, № 35032713, № 35146596, № 35146976, № 35139690, № 35128016, № 39814033, № 39926175, № 39926910, № 39936836, № 39936893, № 35002419, № 39936901, № 39951785, № 39727912, 45573037, № 45573029, № 45425329, № 45601945, № 45578333, № 45578341, № 45570405, № 40980492, № 40968919, № 40968893, № 40980450, № 40980435, № 40980443, № 40980419, № 40968877, № 40941726, № 40948192, № 40958159, № 40948200, № 40980500, № 40980476, № 40980468, № 34469247, №34569145, № 34569137, №34566448, № 34566471, № 34572941, № 34545574, № 34538421, № 34538405, № 34453670, № 34660654, № 34629931, № 34602052, № 34624767, № 34669440, № 34625988, № 34466367, № 34485557, № 34540088, № 34553438, № 34581207, № 34609263, № 34615807, № 34637660, № 43410190, № 43441229, № 43481878, № 43483536, № 43466184, № 43519891, № 43528488, № 43565431, № 43635101, № 43604750, № 41287004, № 41379975, № 41555095, № 41595646, № 41604240, № 41604265, № 41639295, № 41562620, № 45377611, № 45396488, № 45396520, № 45425337, № 45396496, № 45396504, № 45396512, № 45377603, № 45477726, № 46272373, № 46291449, № 46294914, № 46291456, № 46181541, № 46181558, № 46352001, № 46295390, № 46295408, № 40968901, № 40968927, № 40968885, № 40980401, № 41028150, № 41210089, № 45879244, № 45877453, № 45938719, № 460123373, № 45985579, № 46012381, № 46083085, № 46064507, № 46015004, № 46159760, № 46217956, № 33540402, № 34288407, № 34280172, № 34404392, № 34435636, № 34465435, № 34132357, № 34132340, № 34516948, № 34496778, № 41646852, № 41646977, № 41754268, № 41684655, № 41442088, № 41921115, № 41980871.
У зв'язку із викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничних накладних як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між позивачем та відповідачем договірних зобов'язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.
Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою зазначені правовідносини у сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, зокрема, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.
Згідно з визначенням пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
Відповідно до підпункту «а» пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084.
Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Окрім цього, як визначено пунктом 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за № 168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
Відповідно до пунктів 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Пунктом 41 Статуту визначено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з пунктом 1.1. Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 865/5086 (далі - Правил обчислення термінів доставки вантажу), визначено терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотоннажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та 1 доба за кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Відповідно до пункту 1.2. цих Правил термін доставки вантажу визначається виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1. Правил обчислення термінів доставки вантажу).
При цьому згідно пункту 2.4 Правил обчислення термінів доставки вантажу терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Згідно з пунктом 5.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила оформлення перевізних документів), заповнення накладної на станції призначення здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.6 Правил оформлення перевізних документів за одним перевізним документом приймаються до перевезення вантажі маршрутом або групою вагонів із дотриманням таких умов: вантажі мають бути одного найменування; вантажі приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу. Заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.
Згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів у графі 29, яка визначає тип відправки: відправка вагонна, контейнерна, групова/маршрутна, контрейлерна, дрібна/збірна, у відповідному місці проставляється позначка «х» і заповнюється ця графа відправником.
Зі змісту вищенаведених залізничних накладних вбачається, що відповідачем відмічено тип відправки вагонна, відтак, термін доставки вагонів за вказаними накладними має обчислюватись, виходячи з однієї доби за кожні повні та неповні 200 км.
Відповідно до пункту 24 Статуту залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Станція відправлення відповідача здійснила перевірку відомостей у вказаних накладних (у тому числі графи 29 "Відправка"), підтвердила правильність їх заповнення відправником та проставила електронні цифрові підписи у графі 38 "Підпис" вказаних накладних, тобто, підтвердила приймання вантажу до перевезення.
З огляду на обставини, які викладені вище, суд вважає, що відповідач погодився з типом відправки, а відтак, термін доставки має бути обчислений виходячи саме з типу відправки, визначеному у спірних накладних.
Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункт 2.10. Правил обчислення термінів доставки вантажу).
Згідно зі статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Отже, при здійсненні перевезень вантажів залізничним транспортом на підставі договорів перевезення, укладених із суб'єктами господарювання - замовниками, залізниця, як перевізник, несе відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань в порядку, визначеному Статутом залізниць України, та відповідає перед контрагентами за допущені нею прострочення у доставці вантажів до станції призначення в порядку, визначеному транспортним статутом на залізниці.
За приписами пункту 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної і дорожньої відомості. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці, або дата подачі вагона під вивантаження, якщо вона здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.
Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом, вантаж, що прямував за залізничними накладними, відповідачем доставлено та видано позивачу - вантажоодержувачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, про що свідчать календарні штемпелі прибуття вантажу у графі 51 та видачі вантажу у графі 52, а відтак - відповідач допустив прострочення доставки вантажу.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Як підтверджується календарним штемпелем на спірних залізничних накладних (графа 52), відповідачем доставлено позивачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що у відповідності до пункту 116 Статуту та пункту 1.1. цих Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу.
У зв'язку із простроченням відповідачем строку доставки вантажу, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, позивачем нараховано відповідачу штраф у загальному розмірі 1 093 435,37 грн. виходячи з провізної плати відповідно до вказаних вище залізничних накладних, який позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статей 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Як зазначалось судом вище, відповідальність залізниці за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів передбачена статтею116 Статуту.
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 04.04.2012 року № 01-06/420/2012 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про залізничні перевезення» нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого пунктом 116 Статуту штрафу відсутні.
Згідно з абзацом другим пункту 8 Правил датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Зокрема, як встановлено судом, згідно відміток в спірних залізничних накладних прийнятий до перевезення вантаж прибув на станцію призначення з порушенням нормативно розрахованого терміну доставки.
Календарними штемпелями на залізничних накладних, доданих до позовної заяви, підтверджується, що вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
Пунктом 3.11 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» зазначено, що згідно з пунктом «в» статті 130 Статуту належним доказом прострочення доставки вантажу залізницею є накладна. Доказом затримки, яка трапилася з вини відправника чи одержувача, що дає право залізниці на збільшення терміну доставки вантажу відповідно до пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є відмітка у перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем. Тому відсутність такої відмітки на накладній позбавляє залізницю права на збільшення терміну доставки вантажу.
Судом встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи документів, а також згідно з розрахунком розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею позивачем визначено кількість діб прострочення доставки вантажу з урахуванням пунктів 1.1., 2.1, 2.4 Правил обчислення строків доставки та інформаційного листа Вищого господарського суду України від 04.04.2012 № 01-06/420/2012.
Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи залізничні накладні господарський суд встановив, що вантаж за відповідними перевізними документами доставлено одержувачу з порушенням строків, які визначені пунктом 41 Статуту та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
Відповідно до пункту 116 Статуту залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, лише якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, незалежних від залізниці обставин.
Наразі, згідно з пунктом 4.3 Правил оформлення перевізних документів у разі складання акта в графі 49 «Відмітки залізниці» зазначаються його номер і коротко причина, з якої його складено (наприклад, «про нестачу _____ місць», «про нестачу маси _____ кг», «про відсутність пломб» тощо).
У відповідності до пункту 2.9 Правил у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Як встановлено судом та сторонами не заперечувалось, в графі 49 частини залізничних накладних, зокрема, №№ №№ 35004191, 35018233, 35012814, 35128016, 35218775, 35161116, 35215490, 35350792, 35352152, 35366087, 35366137, 35368802, 35369701, 35348101, 45425329, 46015004, 46159760, 46181541, 46181558, 46352001, 40948192, 40980500, 40980476, 40980468, 40980492, 40968919, 40968893, 40980450,40980435, 40980443, 40980419, 40968877, 40968901, 40968927, 40968885, 41028150, 41210089, 41754268, 41684655, 41442088, 41921115, 41980871, 43565431, 43604750, 33540402, 34469247, 34569145, 34569137, 34566448, 34566471, 34572941, 34545574, 34538421, 34538405, 34453670, 34466367, 34485557, 34553438, 34581207, 34615807, 34637660, 34629931,містяться відмітки відповідно до п. 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу щодо збільшення термінів доставки вантажу (на 2-3 доби).
В свою чергу як встановлено судом, розрахунок штрафу здійснювався позивачем з урахуванням термінів затримки, внесених в графу 49 залізничних накладних, на підставі яких збільшився термін доставки вантажів, та відповідно визначалась кількість днів перевищення відповідачем термінів доставки вантажу.
Натомість будь - яких відміток про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, в тому числі понад зазначену в графі 49 накладних, спірні залізничні накладні не містять та відповідачем докази наявності таких причин у наданому суду відзиві не наведені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.
При цьому в наданому відзиві на позовну заяву відповідач не навів заперечень щодо факту порушення Акціонерним товариством "Українська залізниця" термінів доставки вантажу та тривалості таких порушень, зазначивши, що дані порушення виникли з незалежних від відповідача причин, не призвели до збитків інших господарюючих суб'єктів та настання негативних наслідків для самого позивача, одночасно наголосивши в заяві про зменшення суми штрафу, що АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» не заперечує той факт, що з її боку мали місце порушення визначених правилами термінів доставки вантажів позивачу.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У даному випадку саме на відповідача покладений обов'язок довести ті обставини, на які останній посилається в підтвердження своїх заперечень проти позову, в т. ч. щодо наявності підстав у розумінні пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу для збільшення терміну доставки вантажу.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02.12.2019 у справі № 910/3745/19.
Враховуючи вищевикладене суд констатує відсутність належних та допустимих доказів наявності підстав для збільшення термінів доставки вантажу за цими накладними згідно пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу саме не з вини залізниці.
Відповідачем не надано суду й доказів на підтвердження відсутності доказів сплати штрафу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Отже, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого його позивачем для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм ст. 41 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу, що в свою чергу, у відповідності до ст. 116 Статуту, є підставою для застосування штрафу.
Судом перевірено наведений позивачем розрахунок розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею та встановлено, зокрема, що за накладною № 45601945 від 31.07.2019 року з урахуванням дати прийняття вантажу до перевезення 31.07.2019 року (обчислення строку з 01.08.2019 року) та повідомлення вантажоодержувача про прибуття вантажу 06.08.2019 року, а також нормативного терміну доставки 4 доби, прострочення доставки становить 1 добу, тобто підстави для застосування штрафу відсутні.
Таким чином, за розрахунком суду, загальна обґрунтована сума штрафу, який підлягає стягненню з відповідача за порушення термінів доставки вантажу, складає 1 091 974,51 грн.
Одночасно в поданій разом з відзивом заяві про зменшення розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу відповідач на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України просить суд зменшити останній до 5% від обґрунтованої ціни позову, а також посилається на знаходження значної частини залізничної мережі Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" в зоні проведення АТО, одночасно наголошуючи, що розмір штрафу є неспівмірним наслідкам завданого порушення. Додатково відповідач зазначає про збитковість Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" та значну заборгованість філії з компенсації виплат за перевезення пільгових категорій громадян за 2019 рік та перший квартал 2020 року, на підтвердження чого відповідачем надана інформація по компенсації філії за перевезення пільгових категорій громадян та звіт про фінансові результати РФ "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" за 1 квартал 2020 року.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
При застосуванні вказаних норм поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Окрім того, вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.
Таким чином, аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).
Тобто питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. При цьому, саме на відповідача покладається обов'язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.
Аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність вичерпного переліку виняткових випадків, які є безумовними підставами для зменшення неустойки. Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Окрім вищевикладеного суд звертає увагу, що недотримання вимог, визначених Статутом, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена статтею 116 Статуту.
Суд зазначає, що у даному випадку санкція не є договірною, а випливає зі зазначених положень Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, якими чітко визначено розмір штрафу, і підстав вважати його надмірно великим у порівнянні з допущеним правопорушенням господарський суд не вбачає.
Як вже зазначалося судом, в обґрунтування своєї заяви про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на те, що практично вся мережа регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції і її проведення значно ускладнило транспортне сполучення у межах регіональної філії "Донецька залізниця" та забезпечення виконання вимог та положень Статуту і Правил перевезення вантажів, які були затверджені задовго до початку проведення антитерористичної операції. Окрім цього відповідач посилається на те, що єдиним на сьогодні залізничним сполученням з м. Маріуполь є ділянка залізниці між ст. Волноваха та ст. Комиш-Зоря, яка має невелику пропускну здатність та вказує, що ускладнення транспортного сполучення у межах регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" внаслідок проведення на території Донецької області антитерористичної операції також суттєво вплинуло на фінансове становище Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця".
Так, Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 прийнято розпорядження № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України", з урахуванням додатків до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р та від 30.10.2014 № 1053-р, до зазначених населених пунктів належать також м. Лиман, м. Маріуполь та інші.
Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Суд звертає увагу, що в процесі реалізації договору перевезення вантажовідправник та перевізник як господарюючі суб'єкти несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень та вони були зумовлені винятковими обставинами, а також не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Згідно ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мали передбачити пов'язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов'язань та наступне понесення витрат.
Судом враховано, що частина залізничної мережі Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції. Крім того суд відзначає, що за підсумками роботи за перший квартал 2020 року філія отримала збитки у сумі 667 854 тис. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця".
Проте, незадовільну фінансову ефективність роботи філії та здійснення діяльності відповідача у зоні проведення антитерористичної операції суд не може визнати винятковим випадком, який в силу наведених положень законодавства України може слугувати підставою для зменшення судом розміру штрафу, оскільки відповідачем у цій справі є Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходженням якого є м. Київ, в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця». В свою чергу Регіональна філія відповідача "Донецька залізниця" не є юридичною особою, а отже зазначена збитковість діяльності філії АТ «Українська залізниця» не відображає загальний фінансовий результат відповідача в цілому, позаяк відповідачем докази на підтвердження фінансового стану АТ "Українська залізниця" суду не надані.
Зокрема, провізна плата та термін доставки визначались виходячи з фактично визначеної відстані, перевезення спірного вантажу згідно залізничних накладних здійснювалося виключно на підконтрольній українській владі території.
Суд враховує, що позивач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність у м. Маріуполь, який є населеним пунктом, в якому проводилась антитерористична операція та знаходиться в безпосередній близькості від лінії зіткнення, що, в свою чергу, негативно позначається на його господарській діяльності. При цьому, суд зауважує, що у вирішенні питання щодо зменшення штрафу мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.
При цьому господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок затримки доставки вантажу, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафу покладений саме на відповідача.
Разом з тим, відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача та понесення ним збитків в результаті дій відповідача або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими особами внаслідок несвоєчасної доставки відповідачем вантажів не може бути підставою для зменшення штрафу. Слід зазначити, що штраф стягується за сам факт допущення порушення, незалежно від того, чи завдано у зв'язку з цим збитки, чи ні.
Таким чином, зважаючи на те, що відповідач в обґрунтування заперечень проти позовних вимог не надав суду жодних доказів поважності причин неналежного виконання свого зобов'язання щодо своєчасної доставки вагонів, винятковості даного випадку та обґрунтованого заперечення невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, оскільки викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву посилання на не співмірність розміру штрафу та відсутність негативних наслідків не можуть бути розцінені судом в якості достатніх та виключних підстав для зменшення штрафних санкцій, позаяк оцінюються судом виключно в контексті заперечень проти доводів позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм пункту 41 Статуту та Правил обчислення термінів доставки вантажу, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної доставки вантажу відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 091 974,51 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 16415,07 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об'єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи відповідач в поданому відзиві на позовну заяву заперечує проти заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16415,07 грн., оскільки останні не підтверджені належними доказами та є неспівмірними з предметом позову і складністю справи, заперечуючи в тому числі щодо їх змісту, обсягу та вартості, враховуючи предмет спору, складність справи та необхідний обсяг роботи адвоката, в зв'язку з чим просить суд відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Як встановлено судом за результатами розгляду позовної заяви та заяви позивача про розподіл судових витрат, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.
Так, як свідчать матеріали справи, між Адвокатським об'єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» (адвокатське об'єднання за договором) та Приватним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь" (клієнт за договором, позивачу справі) 29.03.2018 року укладено Договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 180329/АЗСТ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Зміст, умови та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське об'єднання завдань узгоджується сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В свою чергу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно укладеної між сторонами Додаткової угоди № 34 від 01.10.2019 року до Договору вартість послуг за виконання покладених клієнтом на адвокатське об'єднання завдань складає 5000,00 грн.без ПДВ на місяць. Також сторонами продовжено дію Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 180329/АЗСТ від 29.03.2018 року до 31.12.2020 року.
Окрім цього 20.01.2020 року між адвокатським об'єднанням та позивачем укладено Додаткову угоду № 81 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №180329/АЗСТ від 29.03.2018 року, якою визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокатського об'єднання за надання юридичних послуг (правової допомоги) у спорі про стягнення з акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Донецька залізниця акціонерного товариства Українська залізниця на користь ПрАТ МК Азовсталь штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 1 168 568,19 грн. Адвокатське об'єднання зобов'язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у суді будь-якої ланки на території України, в тому числі у Верховному суді.
Так, вказаною Додатковою угодою було встановлено наступний перелік та вартість послуг: усна консультація клієнта, узгодження правової позиції - 525,50 грн. за годину; збір доказів (підготовка письмових документів: листи, запити) - 525,50 грн. за годину; перевірка та підготовка документів - 525,50 грн. за годину; складання процесуальних документів (клопотання, заяви, скарги, відзив, пояснення, заперечення) - 525,50 грн. за годину; участь у судових засіданнях у суді першої інстанції - 2000,00 грн. судодень; підготовка та подання апеляційної скарги на ухвалу, рішення суду, відзиву на апеляційну скаргу, заперечення проти відкриття апеляційного провадження - 525,50 грн. за годину; участь у судових засіданнях у суді апеляційної інстанції - 3000,00 грн. судодень; підготовка та подання касаційної скарги на ухвалу, відзиву на касаційну скаргу, заперечення проти відкриття касаційного провадження - 525,50 грн. за годину; участь у судових засіданнях у Верховному Суді - 4000,00 грн. судодень, гонорар за складність справи (1% від ціни позову) - 11 685,68 грн.
При цьому згідно п. 3.1 Додаткової угоди № 81 від 20.01.2020 до Договору сторони узгодили, що оплата послуг здійснюється протягом 30 календарних днів після підписання сторонами акту надання послуг (акту прийому-передачі наданих послуг) і отримання клієнтом рахунків від адвокатського об'єднання.
У відповідності до п. 6.2. вказаної Додаткової угоди адвокатське об'єднання надає клієнту акт надання послуг (акт прийому-передачі наданих послуг), в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатським об'єднанням понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).
За змістом Акту № 1 від 19.03.2020 приймання-передачі наданих послуг за додатковою угодою № 81 від 20.01.2020 року до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 180329/АЗСТ від 29.03.2018 року, який підписано представниками сторін без зауважень та скріплено печатками сторін Договору, адвокатським об'єднанням надано, а клієнтом прийнято юридичні послуги (правов допомогу) відповідно до Додаткової угоди № 81 від 20.01.2020 року до Договору, вартість послуг - 16415,07 грн.
Як вбачається з розрахунку розміру винагороди приймання-передачі наданих послуг від 18.03.2020 за Договором, який є невід'ємною частиною акту № 1 від 19.03.2020 приймання-передачі наданих послуг за додатковою угодою № 81 від 20.01.2020 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 180329/АЗСТ від 29.03.2018, сторони дійшли взаємної згоди щодо переліку, обсягу та вартості послуг, виконаних по даній справі, а саме: усна консультація клієнта, узгодження правової позиції (1 год.) - 525,50 грн., збір доказів (підготовка письмових документів: листи, запити) (2 год.) - 1051,00 грн., перевірка та підготовка документів (2 год.) - 1051,00 грн., складання позовної заяви (2 год.) - 1051,00 грн., складання та подання відповіді на відзив на позов (2 год.) - 1051,00 грн., гонорар за складність справи - 11 685,57 грн.
Всього вартість надання юридичних послуг (правової допомоги) адвокатського об'єднання визначена в сумі 16 415,07 грн.
При цьому позивачем на підтвердження оплати витрат на правничу допомогу в сумі 16 415,07 грн. згідно виставленого адвокатським об'єднанням рахунку № 195 від 19.03.2020 року надано платіжне доручення № 4500031968 від 08.04.2020 року на вказану суму.
Суд зазначає з урахуванням наведених положень процесуального законодавства та висновків Верхового Суду, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Гончар Л.В. професійної правничої допомоги в частині аналізу та вивчення наданих клієнтом документів, надання усної консультації клієнта щодо правової позиції, яка обов'язково передує наданню правової допомоги у кожній окремій справі, суд доходить висновку про доведеність розміру витрат на правову допомогу в сумі 1500,00 грн. (1000,00 грн.+500 грн.).
В свою чергу суд констатує, що частина з наданих послуг адвоката, а саме перевірка та підготовка документів, вартість якої оцінена в розмірі 1051,00 грн., без зазначення їх конкретного виду та змісту не може бути віднесена до правничої допомоги.
Так, згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 ч.1 ст.1 вказаного закону установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 зазначеного закону).
Отже, послуги із загальним зазначенням підготовка та перевірка документів не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст.ст.1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»№5076-VI, а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
Окрім цього судом враховано той факт, що ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.04.2020 роз'єднано позовні вимоги у справі №905/223/20 шляхом виділення у два окремих позовних провадження: позовні вимоги щодо стягнення штрафу на загальну суму 64 607,02 грн. за несвоєчасну доставку вантажів вирішено розглядати в межах справи № 905/223/20, а позовні вимоги щодо стягнення штрафу на загальну суму 1 103 961,17 грн. за несвоєчасну доставку вантажів виділено в самостійне провадження - справа № 905/825/20.
Суд звертає увагу, що з огляду на розмір первісно об'єднаних позовних вимог (стягнення штрафу в сумі 1 168 568,19 грн.), ціна позову, з огляду на підстави виникнення штрафу в розмірі 64 607,02 грн., які були предметом розгляду справи № 905/223/20 після роз'єднання позовних вимог, склала 6 %, решта позовних вимог - 94% розглядається в межах справи № 905/825/20.
При цьому обставини, пов'язані, зокрема, з предметом доказування по справі №905/825/20 щодо стягнення штрафу в сумі 1 093 435,37 грн. за несвоєчасну доставку вантажу (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), перевезення якого здійснювалось зі станцій регіональних філій Південно-Західна залізниця, Львівська залізниця, Одеська залізниця, Південна залізниця, Придніпровська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця, є предметом розгляду у даній справі з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, в той час як обставини перевезення вантажів за накладними, яке здійснювалось в межах регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", розглядались господарським судом у справі № 905/223/20.
Таким чином, відповідно до приписів ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом вищезазначених справ, також мають бути розглянуті в межах судової справи №905/825/20 та № 905/223/20.
Наразі, як встановлено судом за даними Єдиного державного реєстру судових рішень у судовій справі № 905/223/20 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 16 415,07 грн. та подано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі з цього питання згідно ст.ст. 221, 244 ГПК України.
Як вбачається зі змісту додаткового рішення Господарського суду Донецької області від 03.08.2020 року у справі № 905/223/20, яким стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн., адвокатом Костиковою О.О. було здійснено всі передбачені додатковою угодою № 81 від 20.01.2020 року до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 180329/АЗСТ від 29.03.2018 року послуги, зокрема, здійснено правовий аналіз предмету спору та підготовлено позовну заяву та відповідь на відзив, що підтверджується підписаним без зауважень актом № 1 від 18.03.2020 приймання-передачі наданих послуг за додатковою угодою № 81 від 20.01.2020 до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №180329/АЗСТ від 29.03.2018 року.
Судом враховано той факт, що первісно надані адвокатським об'єднанням послуги з усної консультації клієнта та узгодження правової позиції, збір доказів та складання позовної заяви, віднесені до правової допомоги, реальність, обґрунтованість та розумність розміру якої оцінювалась судом в межах справи Господарського суду Донецької області № 905/223/20, позаяк на адресу Господарського суду міста Києва надійшла ксерокопія позовної заяви № 01.02.04-5/1 від 21.01.2020 року та доданого до неї розрахунку штрафних санкцій, первісно поданих позивачем.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного та зважаючи на підтвердження матеріалами справи проведених представником позивача робіт зі складання та подання відповіді на відзив вартістю 1051,00 грн. та враховуючи зміст останнього, а також приймаючи до уваги гонорар за складність справи в розмірі 1% від ціни позову, що становить з урахуванням визнаної судом обґрунтованої суми штрафних санкцій 10919,75 грн., суд зазначає про доведеність витрат позивача на професійну правничу допомогу в загальній сумі в сумі 11970,75 грн.
Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані представником позивача докази, в т.ч. опис наданих послуг, акт приймання - передачі послуг та докази їх оплати позивачем, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 11970,75 грн.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Леопорського, будинок 1; код ЄДРПОУ 00191158) 1 091 974,51 грн. (один мільйон дев'яносто одну тисячу дев'ятсот сімдесят чотири грн. 51 коп.) штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, витрати по сплати судового збору в розмірі 16379,62 грн. (шістнадцять тисяч триста сімдесят дев'ять грн. 62 коп.) та витрати на правову допомогу в сумі 11970,75 грн. (одинадцять тисяч дев'ятсот сімдесят грн. 75 коп.).
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 03 березня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон