вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" березня 2021 р. Справа№ 925/1382/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Попікової О.В.
Владимиренко С.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицька І.А.,
представників сторін:
позивача: Горобець С.О., Кисленко В.В. (в режимі відеоконференції)
відповідача-1: Стовба І.М.,
інших учасників: не з'явилися,
розглянувши апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020
у справі № 925/1382/19 (суддя Грачов В.М.)
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: державний реєстратор Кам'янської районної державної адміністрації Черкаської області
про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії державного реєстратора,
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про:
- розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", укладеного 27.01.2017 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", оформленого протоколом позачергових Загальних зборів учасників № 1-01/17 від 27.01.2017, в частині зміни складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", затвердження нового складу учасників, та внесення змін до статуту товариства, шляхом викладення його в новій редакції;
- скасування реєстраційної дії державного реєстратора Кам'янської районної державної адміністрації Черкаської області від 01.02.2017 №10061050001000672.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач-1 виконав свій обов'язок щодо оплати придбаної ним частки у товаристві, а тому підстави для розірвання договору купівлі-продажу цієї частки та похідних позовних вимог відсутні.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 у справі №925/1382/19, розгляд справи призначено на 11.01.2021.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Владимиренко С.В. (у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 у справі №925/1382/19 до провадження у визначеному складі суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 відкладено судове засідання на 03.02.2021.
Представники учасників справи, крім представника відповідача-1, у судове засідання 03.02.2021 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 відкладено судове засідання на 01.03.2021.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки усім аргументам позивача, зокрема, тому, що:
- у визначений п. 3.2 договору строк відповідач свого зобов'язання щодо порядку і строків проведення розрахунку не виконав, кошти за придбані корпоративні права позивачу не перерахував;
- позивач направив засобами поштового зв'язку на адресу відповідача-1 лист від 19.02.2019, у якому вимагав у строк до 20.03.2019 виконати зобов'язання щодо оплати вартості корпоративних прав, передбачене договором від 27.01.2017, на його картковий рахунок в АТ КБ "Приватбанк" № НОМЕР_1 та попередив, що у разі не проведення розрахунку він звертатиметься до господарського суду з вимогою про розірвання договору від 27.01.2017; 11.04.2019 позивач направив відповідачу-1 повторну письмову вимогу зі строком її виконання до 26.04.2019; 08.10.2019 року позивач втретє направив відповідачу-1 письмову вимогу, до неї додав розрахунок пені, інфляційних збитків, відсотків за користування грошовими коштами, неустойки, моральної шкоди за прострочення грошового зобов'язання та реквізити для перерахування зазначених коштів; невиконання відповідачем-1 цих вимог зумовило його (позивача) звернення до суду з цим позовом 20.11.2019;
- на момент укладення договору статутний фонд був сформований; за домовленістю сторін ціна продажу корпоративних прав складає 9.900,00 грн; сторони погодили пункт 3.22 договору, згідно з яким покупець зобов'язується перерахувати кошти за корпоративні права протягом 30-ти днів з моменту підписання спірного договору за умови, що такі корпоративні права будуть переоформлені на покупця відповідно до чинного законодавства України; даний пункт містить 2 умови (застереження): а) перерахування коштів після підписання договору; б) перерахування коштів за умови переоформлення корпоративних прав на покупця; державна реєстрація змін складу учасників (переоформлення в установленому порядку корпоративних прав на покупця) відбулася 01.02.2017;
- до підписання спірного договору позивач не отримував від відповідача коштів за спірним договором, оскільки це суперечить пункту 3.1 та 3.2 договору, а статутний фонд був сформований у повному обсязі, що підтверджено пунктом 2.2 договору;
- до дня державної реєстрації зміну складу учасників (01.02.2017) відповідач-1 (покупець) не міг розрахуватися за спірним договором (застереження пункту 3.2 договору).
З урахуванням наведеного апелянт стверджує, що місцевий суд дійшов помилкового висновку, що квитанція про формування статутного фонду позивачем від 27.01.2017 є підтвердженням оплати готівкою відповідача-1 за спірним договором саме 27.01.2017, оскільки такі висновки суду суперечать статті 147 ЦК України та п. п. 2.2 та 3.2 договору.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.
У судовому засіданні 01.03.2021 представник позивача та сам позивач надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача-1 надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Представники сторін відповідача-2 та третьої особи у в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 20.09.2016 на загальних зборах учасників було прийнято рішення про утворення юридичної особи у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", затверджено статут товариства.
21.09.2016 проведена державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", юридичній особі присвоєно ідентифікаційний код в ЄДРЮОФОП 40846202. Засновником товариства і єдиним його у часником був позивач - ОСОБА_1 , котрий сформував статутний фонд товариства у розмірі 10.000,00 грн (100% часток у статутному капіталі), який сплачено у повному обсязі.
27.01.2017 позивач - ОСОБА_1 як продавець уклав з відповідачем-1 - ОСОБА_2 як покупцем договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 27.01.2017 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність (продати), а покупець - прийняти (купити) частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", ідентифікаційний код юридичної особи 40846202, у розмірі 99% статутного капіталу товариства на умовах та в порядку, визначеному цим Договором.
У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:
п. 2.2) на день укладення договору статутний капітал товариства сплачений продавцем у повному обсязі і належить останньому на праві власності;
п. 2.4) право власності на корпоративні права виникають у покупця з моменту підписання цього договору та державної реєстрації змін до установчих документів;
п. 3.1) за домовленістю сторін ціна продажу корпоративних прав складає 9.900,00 грн;
п. 3.2) сторони домовились про такий порядок проведення розрахунків: покупець зобов'язується перерахувати кошти за корпоративні права протягом 30 днів з моменту підписання цього договору за умови, що такі корпоративні права будуть переоформлені на покупця відповідно до чинного законодавства України;
п. 5.2) покупець зобов'язався у строки та у порядку, передбаченому цим Договором, провести розрахунки з продавцем та у зв'язку з зміною учасників провести перереєстрацію установчих документів товариства;
п. 6.1) у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством;
п. 9.1) договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до його виконання сторонами.
Договір підписаний сторонами.
27.01.2017 були проведені позачергові загальні збори учасників товариства, рішенням яких було затверджено нову редакцію статуту товариства, затверджений новий склад учасників товариства та розмір їх часток у статутному капіталі (фонді) товариства, а саме встановлено, що загальний статутний капітал товариства становить 10.000,00 грн та учасники володіють ним в такому співвідношенні:
ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Голосіївським РУ ГУМВС України в м. Києві 24.01.2002, проживає: України, АДРЕСА_1 ) володіє 99% часток у статутному капіталі товариства на загальну суму 9.900,00 грн;
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 30.10.2000 Камянським РВ УМВС України в Черкаській області, проживає: АДРЕСА_2 ) володіє 1% часток у статутному капіталі товариства на загальну суму 100,00 грн.
Рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт" оформлене протоколом № 1-01/17 від 27.01.2017.
Згідно з квитанцією АТ "Райффайзен Банк Аваль" 27.01.2017 о 12:30:40 ТОВ "СТ "Агросвіт" через ОСОБА_1 перерахувало ТОВ "СТ "Агросвіт" 10.000,00 грн з призначенням платежу: внесення коштів на формування статутного фонду (т. 1 а. с. 18).
01.02.2017 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників та розміру їх часток.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 19.11.2019 учасниками товариства є ОСОБА_1 (внесок до статутного фонду - 100,00 грн), ОСОБА_2 (внесок до статутного фонду 9.900,00 грн), керівником і підписантом товариства є Осіпов Ю.А .
За твердженням позивача, у визначений п. 3.2 договору строк відповідач своє зобов'язання щодо порядку і строків проведення розрахунку не виконав, кошти за придбані корпоративні права позивачу не перерахував. У зв'язку з цим позивач направив засобами поштового зв'язку на адресу відповідача-1 лист від 19.02.2019, у якому вимагав у строк до 20.03.2019 виконати зобов'язання щодо оплати вартості корпоративних прав, передбачене договором від 27.01.2017, на його картковий рахунок у АТ КБ "Приватбанк" № НОМЕР_1 та попередив, що у разі не проведення розрахунку він звертатиметься до господарського суду з вимогою про розірвання договору від 27.01.2017 (т. 1 а. с. 22, 23).
11.04.2019 позивач направив відповідачу-1 повторну письмову вимогу зі строком її виконання до 26.04.2019 (т. 1 а. с. 24, 25, 125, 126).
08.10.2019 позивач втретє направив відповідачу-1 письмову вимогу, до неї додав розрахунок пені, інфляційних збитків, відсотків за користування грошовими коштами, неустойки, моральної шкоди за прострочення грошового зобов'язання та реквізити для перерахування зазначених коштів (т. 1 а. с. 26, 27).
Невиконання відповідачем-1 цих вимог зумовило звернення позивача до суду з цим позовом 20.11.2019.
Відповідач-1 - ОСОБА_2 у її заявах по суті справи визнала наведені позивачем обставини укладення ними договору від 27.01.2017 купівлі-продажу частки у розмірі 99% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", виконання умов цього договору стороною позивача та заперечувала проти твердження позивача щодо невиконання нею свого договірного зобов'язання про проведення розрахунку.
На підтвердження своїх заперечень проти позову ОСОБА_2 зазначає, що вона здійснила розрахунок з позивачем готівковими грошовими коштами, що не суперечить умовам договору, позивач кошти прийняв і тривалий час жодних претензій не заявляв. Проте влітку 2019 року їй стало відомо, що отримані кошти позивач використав не як розрахунок за договором від 27.01.2017.
Із ухвали Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 925/732/19 вбачається, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18.06.2019 у справі №925/732/19 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про забезпечення позову. Особами, які отримають статус учасника у цій справі, є відповідач ОСОБА_2 і третя особа - ТОВ "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт". В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилався на те, що ним готується позов до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 27.01.2017 у зв'язку з невиконанням нею зобов'язань щодо оплати придбаного товару. За апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 18.06.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 05.09.2019 з викликом повноважних представників учасників провадження у справі (т. 1 а. с. 134).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2019 у справі № 925/732/19 апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала Господарського суду Черкаської області від 18.06.2019 - без змін.
09.09.2019 відповідач-1 направила позивачу лист з проханням надати актуальні банківські реквізити позивача для безготівкового перерахування коштів (т. 1 а. с. 71, 72).
17.09.2019 через сервіс грошових переказів ПАТ "Укрпошта" відповідач-1 відправила позивачу на його адресу для листування грошовий переказ в розмірі 9.900,00 грн з призначенням: "За корпоративні права по договору купівлі продажу частки від 27.01.2017" (т. 1 а. с. 76 - 77, т. 2 а. с. 10).
Із повідомлення заступника директора департаменту розвитку мережі та клієнтської підтримки АТ "Укрпошта" від 02.01.2020 №1853-Б-2019122610156-В слідує, що поштовий переказ №0087 від 17.09.2019 на суму 9.900,00 грн, адресований на ім'я ОСОБА_1 , повернутий 21.10.2019 за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання, оскільки за отриманням цього переказу ніхто не звернувся, адресат про його надходження працівниками ВПЗ був повідомлений особисто (т. 2 а. с. 9).
17.12.2019 відповідачем-1 на картковий рахунок позивача в АТ КБ "Приватбанк" № НОМЕР_1 , згідно з квитанціями № 1811-5582-4068-0759 , № 1811-5639-8875-0395 , № 1811-5668-2225-0432 , № 1811-5714-5097-0631 від 17.12.2019, перераховано 9.900,00 грн оплати частки в статутному капіталі ТОВ "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", 8.257,68 грн пені, 2.614,59 грн інфляційних втрат, 777,08 грн відсотків річних згідно з розрахунком позивача, доданим до письмової вимоги від 18.10.2019 (т. 1 а.с. 78, 79).
30.12.2019 позивач грошовим переказом повернув відповідачу-1 усі кошти, отримані ним 17.12.2019, про повернення коштів і втрату інтересу до цього зобов'язання повідомив відповідача-1 інформативним листом (т. 1 а. с. 116, 118).
17.01.2020 представник відповідача-1 звернувся з адвокатськими запитами до трьох Черкаських державних нотаріальних контор, 39 приватних нотаріусів Черкаського міського нотаріального округу, Кам'янської державної нотаріальної контори, 4 приватних нотаріусів Кам'янського нотаріального округу про можливість внесення належних з нього позивачу грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори (т. 2 а.с. 11-107). Із відповідей 13 нотаріусів слідує, що такі послуги ними не надаються, депозитні рахунки не відкривались, інші запити повернулись без вручення (т. 2 а .с. 183, 184-233).
Отже, предметом позову у справі, що розглядається, є вимога про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", укладеного позивачем і відповідачем-1 27.01.2017, про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", оформленого протоколом позачергових Загальних зборів учасників № 1-01/17 від 27.01.2017, у частині зміни складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", затвердження нового складу учасників, внесення змін до статуту товариства, шляхом викладення його в новій редакції та скасування реєстраційної дій державного реєстратора Кам'янської районної державної адміністрації Черкаської області від 01.02.2017 № 10061050001000672.
Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований статтею 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин, тобто станом на 27.01.2017), положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України "Про господарські товариства".
Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
При цьому частка учасника ТОВ може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.
Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства (п. п. 35 - 40, 68 постанови Великої палати Верховного Суду, від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15|12-33гс19).
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання.
Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Згідно з преамбулою Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців. Цим Законом встановлено:
державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом (п. 4 ст. 1);
якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (ч. 1 ст. 10);
державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі: 1) документів, що подаються заявником для державної реєстрації; 2) судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі (абз. 1, 2, 6 п. 2 ч. 1 ст. 25).
Підставою своїх вимог позивач визначив невиконання відповідачем-1 свого зобов'язання щодо порядку і строку проведення розрахунку, визначеного п. 3.2 договору від 27.01.2017.
Як зазначалось вище, державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", ідентифікаційний код юридичної особи 40846202 проведена 21.09.2016.
При цьому судом встановлено, що відповідно до п. 2.2 договору від 27.01.2017 на день його укладення статутний капітал товариства, який складає 10.000,00 грн, сплачений продавцем у повному обсязі і належить останньому на праві власності, ця обставина підтверджена підписом продавця на договорі.
Згідно з квитанцією АТ "Райффайзен Банк Аваль" (т. 1 а. с. 18), внесення коштів на формування статутного фонду відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт" проведено лише 27.01.2017 у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі цього товариства, що узгоджується з твердженням відповідача-1 про проведення розрахунку з позивачем готівковими коштами.
Письмові вимоги про сплату коштів позивач засобами поштового зв'язку направляв відповідачу-1 19.02.2019, 11.04.2019, 08.10.2019 (підтверджено вручення відправлень від 19.02.2019 та 08.10.2019), 20.11.2019 позивач звернувся з позовом до суду, провадження у справі № 925/1382/19 відкрито ухвалою суду від 26.11.2019.
Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18.06.2019 у справі №925/732/19 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про забезпечення позову, учасниками у цій справі були ОСОБА_2 як відповідач та ТОВ "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт" як третя особа. В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на те, що ним готується позов до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 27.01.2017 у зв'язку з невиконанням нею зобов'язань щодо оплати придбаного товару. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2019 у справі №925/732/19 ухвала Господарського суду Черкаської області від 18.06.2019 залишена без змін.
09.09.2019 відповідач-1 звернулась до позивача з листом, у якому просила його надати актуальні банківські реквізити для безготівкового перерахування коштів. При цьому зміст цього листа помилково тлумачиться позивачем, оскільки він свідчить не про визнання боргу, а лише про готовність сплати спірних коштів у спосіб, передбачений договором.
17.09.2019 через сервіс грошових переказів ПАТ "Укрпошта" і 17.12.2019 повторно на картковий рахунок позивача в АТ КБ "Приватбанк" № НОМЕР_1 відповідач-1 перерахувала позивачу спірні кошти разом з штрафними санкціями, інфляційними втратами і відсотками річних на вимогу позивача, який грошовий переказ отримати відмовився, а перераховані на картковий рахунок - повернув відправнику.
Із викладеного апеляційний суд вбачає, що дійсною підставою вимоги про розірвання договору від 27.01.2017 є не невиконання свого зобов'язання відповідачем-1, а певні інші мотиви.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у результаті перегляду справи №390/34/17 у постанові від 10.04.2019 (касаційне провадження № 61-22315сво18) зробив правовий висновок щодо принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину. При розгляді справи Верховний Суд застосував доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У ст. I-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
В діях позивача, який 27.01.2017 уклав договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", а 20.11.2019 звернувся до суду з позовом про його розірвання з зазначенням викладених підстав і наведенням обставин, апеляційний суд вбачає ознаки суперечливості і недобросовісності, на противагу чому дії відповідача вважає послідовними на досягнення результату, обумовленого договором.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до п. п. 3.2, 5.2 Договору сторони домовились про такий порядок проведення розрахунків: покупець зобов'язується перерахувати кошти за корпоративні права протягом 30 днів з моменту підписання цього договору за умови, що такі корпоративні права будуть переоформлені на покупця відповідно до чинного законодавства України;
покупець зобов'язався у строки та у порядку, передбаченому цим Договором, провести розрахунки з продавцем та у зв'язку з зміною учасників провести перереєстрацію установчих документів товариства.
Ці положення договору, водночас, не визначають конкретного способу сплати (перерахування, проведення розрахунків) за Договором - сплата готівкою, перерахування на банківський (в т. ч. картковий рахунок), поштовий переказ тощо.
Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, відповідач-1 намагався використати декілька способів оплати, але через неприйняття виконання позивачем зобов'язання залишилось невиконаним (див. лист ОСОБА_1 від 30.12.2019, т. 1 а. с. 118). При цьому колегія суддів критично ставиться до посилань відповідача-1 на сплату зобов'язання готівкою після укладення Договору, оскільки такі обставини не підтверджені розпискою позивача про отримання коштів, нотаріально посвідченою заявою чи іншим належним і допустимими доказом на підтвердження таких обставин.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом права власності, визначеного у статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно.
Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (п. 1 ст. 321 ЦК України).
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Цивільним кодексом Украйни передбачено правові засади захисту права власності.
За приписами частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
При цьому право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств.
Колегія суддів відзначає, що належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п'ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суд має врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
У постанові від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 (провадження № 12-33гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначала про важливість установлення правових підстав для відчуження частки у статутному капіталі товариства та дійшла таких висновків щодо застосування норм права:
- відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Колегія суддів відзначає, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на положення ст. 651 Цивільного Кодексу України без урахування висновку щодо застосування законодавства у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, а саме:
« 7.40. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.
7.41. Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і що&о способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
7.42. Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов'язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов'язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов'язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
7.43. Натомість у цій справі покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів».
Отже у даній справі позивач обрав неналежний спосіб захисту, звернувшись до суду з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі товариства від 27.01.2017, оскілки відповідач-1 товар за договором (частку у статутному капіталі) отримав. А тому згідно з ч. 3 ст. 692 Цивільного Кодексу України позивач має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (які вже й так були сплачені відпвоідачем-1), а не заявляти вимогу про розірвання договору купівлі-продажу.
Відтак вимогу про розірвання договору від 27.01.2017 суд місцевий суд обґрунтовано визнав безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.
У свою чергу вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт" (відповідача-2), оформленого протоколом позачергових Загальних зборів учасників № 1-01/17 від 27.01.2017, в частині зміни складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарський товаровиробник "Агросвіт", затвердження нового складу учасників, внесення змін до статуту товариства, шляхом викладення його в новій редакції та скасування реєстраційної дії третьої особи - державного реєстратора Кам'янської районної державної адміністрації Черкаської області від 01.02.2017 № 10061050001000672, які є похідними від основної вимоги про розірвання договору, також задоволенню не підлягають.
Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 923/682/16, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/4892/17 та постанову Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 911/3494/16, про необхідність врахування яких зазначає позивач, не можуть застосовуватись відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів в Україні", частин 1, 4 статті 236 ГПК України, оскільки судові рішення у цих справах приймались за інших обставин.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням вищевикладеного, відповідно до обставин справи та вимог законодавства місцевий суд підставно надав перевагу запереченням відповідачів, викладеним у їх заявах по суті справи, і у задоволенні позову з викладених у ньому підстав відмовив повністю.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 у справі №925/1382/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 у справі №925/1382/19 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1382/19.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 04.03.2021.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді О.В. Попікова
С.В. Владимиренко