вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" лютого 2021 р. Справа№ 925/1371/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Тищенко О.В.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання Місюк О.П.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 29.05.2019 (повний текст складено 05.07.2019)
у справі № 925/1371/18 (суддя Грачов В.М.)
за позовом Комунального підприємства «Теплокомуненерго»
міста Монастирище
до Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни
про визнання договору укладеним
Комунальне підприємство «Теплокомуненерго» міста Монастирище (далі - КП «Теплокомуненерго», позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни (далі - ФОП Ляхевич Т.В., відповідач) про визнання укладеним Договору купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТI від 05.10.2018 на магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку по вулиці Соборна, 130 в м. Монастирище на умовах, викладених в проекті Договору № 77-ТI від 05.10.2018. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що відповідач є власником магазину по вулиці Соборній, 130 в м. Монастирище та споживає теплову енергію, яка постачається позивачем в цей житловий будинок, обладнаний централізованим теплопостачанням, система опалення приміщення магазину є невід'ємною частиною системи опалення всього будинку, проте за спожиту теплову енергію відповідач не сплачує, Договір купівлі-продажу теплової енергії у позасудовому порядку укладати відмовляється.
В наданій суду першої інстанції заяві про зміну предмету позову позивач просив визнати укладеним між Комунальним підприємством «Теплокомуненерго» міста Монастирище та Ляхевич Тетяною Вікторівною , яка має статус фізичної особи-підприємця, Договір купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТI від 05.10.2018 на магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку по вулиці Соборна, 130 в м. Монастирище на умовах, викладених у проекті Договору № 77-ТI від 05.10.2018, який безпосередньо викладено в цій заяві про зміну предмету позову.
Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що проект Договору № 77-ТІ від 05.10.2018 ним не був підписаний, як стороною договору, оскільки зазначений проект суперечив Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Разом з цим, відповідач зазначив, що неодноразово звертався до позивача з пропозицією підготувати новий проект договору, у якому будуть враховані фактичні обставини та всі вимоги чинного законодавства, проте позивачем такі пропозиції були залишені без виконання. Також відповідач вважає, що оскільки теплоспоживне обладнання приміщення магазину, який йому належить, приєднано до внутрішньо будинкової системи централізованого опалення багатоквартирного будинку, то між сторонами має бути укладено договір про надання послуг відповідно до форми Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України № 630 від 21.07.2005. Оскільки проект спірного договору не відповідає ст. 25 Закону України «Про теплопостачання», відповідач просив відмовити у задоволення позову, а також врахувати Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.05.2019 у справі № 925/1371/18 позов задоволено повністю. Визнано укладеним між Комунальним підприємством «Теплокомуненерго» міста Монастирище з Фізичною особою-підприємцем Ляхевич Тетяною Вікторівною договір купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТІ від 05 жовтня 2018 року на магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку по вулиці Соборній, 130 в м. Монастирище, на умовах проекту договору, поданого Комунальним підприємством «Теплокомуненерго» міста Монастирище. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни на користь Комунального підприємства «Теплокомуненерго» міста Монастирище судові витрати у розмірі 1 762, 00 грн.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, фізична особа-підприємець Ляхевич Тетяна Вікторівна оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Комунальному підприємству «Теплокомуненерго» міста Монастирище. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, всупереч вимогам ГПК України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд першої інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду у справі, на які посилався апелянт в ході розгляду справи, а взяв до уваги висновки Вищого господарського суду України, що призвело до застосування до спірних відносин актів законодавства, які не підлягають застосуванню для регулювання відносин у сфері житлово-комунальних послуг, зокрема, Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007. Крім цього, місцевий суд не врахував жодного пункту висновків Великої Палати Верховного Суд, викладених в постанові від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17, які стосуються необмеженого кола осіб - фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, нежитлові приміщення яких розташовані в багатоквартирному будинку, використовуються не для проживання та теплоспоживче обладнання яких не під'єднане через тепловий ввод в будинок до місцевої (розподільчої) теплової мережі. З огляду на наведене, за твердженнями апелянта, можна дійти висновку, що визначальним для вибору типу договору між теплопостачальною організацією та споживачем у багатоквартирному будинку не є визначення категорії, до якої відноситься споживач, таким є факт приєднання теплоспоживчого обладнання (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) споживача через тепловий ввод до місцевої (розподільчої) теплової мережі або факт приєднання теплоспоживчого обладнання житлових/нежитлових приміщень, розміщених у складі багатоквартирного будинку, які належать власникам таких приміщень. На переконання апелянта, між сторонами мав бути укладений договір про надання послуг відповідно до форми Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України № 630 від 21.07.2005. Позивач звернувся з даним позовом до суду, а 01.05.2019 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2006 № 1875-VI втратив чинність в повному обсязі.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, укладання договору на постачання теплової енергії передбачено, зокрема, ст.ст. 24, 25 Закону України «Про теплопостачання» та є обов'язковим для сторін на підставі закону. За приписами ст. 25 цього Закону теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас за змістом ст. 24 Закону своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії. Згідно Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем та теплопостачальною організацією, крім підприємств, які виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. За твердженнями позивача, відповідач не має права на надання послуг без договору, оскільки існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору (ч.3 ст. 179 ГК України). Проводячи аналіз згаданих вище постанов Верховного Суду України та постанови від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17, на яку посилався апелянт, напрошується висновок, що до прийняття останньої судова практика, а в деяких випадках і Верховного Суду, базувалася на поділі споживачів за категоріями. В даному випадку - на споживачів категорії «населення» та «промислові», або як їх іще називають «інші». Критеріями, за яких споживачів (теплової енергії/послуг з централізованого опалення) відносять до тієї або іншої категоріє є, зокрема, належність приміщення споживача до житлового/нежитлового фонду, здійснення/не здійснення у приміщенні споживача (-ем) підприємницької діяльності, набуття/відсутність у споживача статусу суб'єкта підприємницької діяльності тощо. Позивач вважав, що наведені в постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17 висновки не підлягають застосуванню до даного спору (справи № 925/1371/18), оскільки, зокрема, поняття «постачання теплової енергії» та «надання послуг з централізованого опалення» не є тотожними і співвідносяться як постачання (продаж) товару та надання послуг. Теплопостачанням є надання суб'єктом господарювання теплової енергії, яка є товарною продукцією, а не комунальною послугою, тому відносини, які виникають щодо її купівлі-продажу, не регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та постановою КМУ № 630. До власника нежитлового приміщення слід застосовувати приписи Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198. Інтерпретувати типовий договір, затверджений поставною КМУ №630 для споживачів категорії «населення» під умови договору купівлі-продажу теплової енергії для споживачів категорії «інші» неможлио. Об'єктом надання послуг по типовому договору, затвердженому постановою КМУ №630 є квартира або будинок садибного типу, а не нежитлове приміщення. Оскільки відповідач є фізичною особою-підприємцем й належні йому нежитлові приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які знаходяться в структурі багатоквартирного житлового будинку, призначені для здійснення підприємницької діяльності, а не для проживання, в таких приміщеннях ніхто не зареєстрований, а в реєстрі абонентів підприємства такі приміщення мають статус нежитлових, між сторонами існують господарські відносини. За твердженнями позивача, населення сплачує за спожиті послуги з централізованого опалення приміщень, які використовуються ними для проживання, а фізичні особи-підприємці сплачують за спожиту теплову енергію в нежилих приміщеннях, які призначенні для зайняття підприємницькою діяльністю. Тобто, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач. Відтак, на переконання позивача, ФОП Ляхевич Т. В. відноситься до категорії «інші» споживачі, що включає в себе усіх споживачів, окрім бюджетних споживачів та населення (фізичних осіб).
Під час розгляду справи апеляційним судом, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни про призначення у справі № 925/1371/18 судової будівельно-технічної експертизи. Призначено судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертів поставлено питання щодо розташування нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» у складі (структурі) багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, щодо приєднання системи опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» до місцевої (розподільчої) теплової мережі через окремий інженерний тепловий ввід в будинок чи до внутрішньобудинкової системи опалення багатоквартирноного будинку № АДРЕСА_1, наявності/та/або відсутності технічної можливості для приєднання теплоспоживчого обладнання, встановленого в приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», до місцевої (розподільчої) теплової мережі, чи призведе приєднання теплоспоживчого обладнання через окремий інженерний тепловий ввід до місцевої (розподільчої) теплової мережі до відключення приміщення магазину від централізованого опалення будинку № АДРЕСА_1, що заборонено законом, щодо використання відповідачем системи опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» для виробничих потреб тощо. Зупинено апеляційне провадження у справі № 925/1371/18.
05.11.2020 на адресу апеляційного суду надійшов лист Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з висновком експерта від 29.10.2020 №733/1236-1244/20-23. За результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи у справі № 925/1371/18 надано висновки про те, що нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» розташовані у складі (структурі) багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, оскільки відповідно до наданої на дослідження документації, ці приміщення переобладнані з квартир житлового будинку; відповідно до натурного обстеження приміщення розташовані в межах будинку та є частиною внутрішнього об'єму будівлі, а також не розривно пов'язані з будинком системами тепло-, водо-постачання та каналізації; система опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» приєднана до внутрішньобудинкової системи опалення багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, адже згідно наданої на дослідження документації підключення опалення магазину передбачено від існуючої мережі теплопостачання будинку через індивідуальний лічильник теплової енергії; за результатами натурного обстеження системи опалення приміщень магазину та загальнобудинкової системи встановлено, що приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» має окремий контур системи опалення з горизонтальною розводкою, який врізаний до внутрішньобудинкової системи теплопостачання після вузла обліку теплової енергії будинку, та обладнаний індивідуальним лічильником теплової енергії; система опалення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » має замкнутий контур, оскільки теплоносій, який потрапив в систему опалення магазина, після віддачі частини теплової енергії потрапляє назад до внутрішньобудинкової системи опалення. Експерт звертав увагу, що пред'явлені до натурного обстеження нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» станом на час проведення даного дослідження є приміщення магазину «Аврора». Відповіді на інші питання експертом не надано.
В наданих апеляційному суду поясненнях щодо висновку експерта відповідач (апелянт) зазначив, що експертом підтверджено, що в системі опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» та багатоквартирного будинку нічого не змінилось, як мав будинок один інженерний ввід з вузлом обліку і через нього під'єднаний до зовнішніх мереж позивача, так і має, як була система опалення частиною внутрішньобудинкової системи опалення шляхом врізки в подавальний та зворотній трубопроводи в підвальному приміщенні будинку зі своїм індивідуальним вузлом обліку теплової енергії, так і залишається. На вказані обставини позивач сам посилався в позовні заяві, хоча вимагає укладення договору в його редакції, посилаючись на Закон України «Про теплопостачання», а не договір про надання послуг з централізованого опалення, на підставі типової форми, затвердженої постановою КМУ № 630.
За змістом наданих апеляційному суду заперечень на висновок експертизи позивач вказував, що на вирішення судових експертів поставлено 7 питань, з яких експертом надано висновок лише на 3 питання, інших 4, з огляду на вихід за межі компетенції експерта з будівельно-технічного напрямку, експерт не розглянув. Таким чином, висновок експерта є неповним, а завдання задля якого така експертиза замовлялася - не реалізованим. Крім цього позивач вказував, що для проведення судової експертизи Північним апеляційний господарським судом було надіслано матеріали справи № 925/1371/18 у 3-ох томах, проте судовий експерт надіслав суду та учасникам справи клопотання про необхідність проведення огляду об'єктів дослідження будівельно-технічної експертизи, хоча матеріалів справи з додатково поданими на клопотання експерта документами було достатньо для проведення судової експертизи. Підставою для огляду об'єктів дослідження будівельно-технічної експертизи, на думку позивача, було встановлення контакту з відповідачем, який прямо зацікавлений в результатах експертизи. Оскільки щодо згаданого клопотання судового експерта апеляційним господарським судом не було прийнято відповідної ухвали, відтак огляд об'єктів дослідження було здійснено експертом поза господарсько-процесуальними відносинами у справі, тим більше, що ст. 69 ГПК України не передбачено права експерта на огляд об'єктів дослідження будівельної технічної експертизи. Висновки експертизи про переобладнання магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із квартир, розміщення такого магазину у структурі багатоквартирного житлового будинку та підключення системи опалення нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» до внутрішньобудинкової системи опалення будинку були відомі заздалегідь із матеріалів справи. В той же час, згаданим висновком експертизи вкотре підтверджено, що магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», незважаючи на його розміщення у багатоквартирному будинку, є нежитловим приміщенням й не відноситься до житлового фонду, а тому між його власником та позивачем не може бути укладено Договір на послуги з централізованого опалення згідно типового договору, затвердженого постановою КМУ № 630, як для населення. Між теплопостачальними організаціями та населенням, яке проживає у житловому фонді укладається договір на послуги з централізованого опалення згідно типового договору, затвердженого постановою КМУ № 630, а із споживачами, які відносяться до іншої категорії споживачів (власників нежитлових приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності) - договір купівлі-продажу теплової енергії, адже останні не можуть сплачувати за теплову енергію за тарифами як для населення. Крім цього, на думку позивача, положеннями ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що об'єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень. З приводу направлення позивачем відповідачеві на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який з 01.05.2019 в повному обсязі введено в дію, проекту Договору №77-ТІ від 01.10.2020 з індивідуальним споживачем про надання послуг з постачання теплової енергії, типову форму якого затверджено постановою КМУ № 830 від 21.08.2019, позивач зазначив, що згаданим Законом визначено нову класифікацію житлово-комунальних послуг, нову систему взаємовідносин, що виникатимуть в процесі надання та споживання цих послуг, передбачені різні моделі організації договірних відносин. За твердженнями позивача, такий проект договору було направлено відповідачу саме на виконання нового Закону та він не має жодного відношення до предмету спору у даній справі, адже правовідносини між сторонами регулюються, зокрема, Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою КМУ № 1198 від 03.10.2017.
Крім цього, відповідач подано заяви про покладення на позивача судових витрат з оплати експертизи у разі задоволення апеляційної скарги, а також зміст судових дебатів, в яких апелянтом викладено узагальнення його правової позиції по справі.
В судове засідання апеляційної інстанції 23.02.2021 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчать підписи уповноважених представників відповідача у розписці про оголошення перерви із зазначенням дати та часу наступного судового засідання.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 23.02.2021 представник відповідача, явка якого в судове засідання обов'язковою не визнавалась, не з'явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, з огляду на надання представниками апелянта пояснень по суті апеляційних вимог в попередніх судових засіданнях, а також відсутність їх клопотань про відкладення розгляду справи, за наявності в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цього учасника за наявними у справі матеріалами.
Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, зокрема, інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 113812457 від 13.02.2018 та № 114125030 від 15.02.2018, об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 35490084 - магазин роздрібної торгівлі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: Черкаська обл., Монастирищенський район, м. Монастирище, вул. Леніна (перейменовано на вул. Соборна), буд. 130, з 13.12.2011 згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 13.12.2011 належав на праві приватної спільної часткової власності з часткою 1/3 фізичній особі Ляхевич Тетяні Вікторівні та з 06.06.2017 на підставі договору дарування 2/3 частини магазину Ляхевич Тетяна Вікторівна є приватним власником всього нерухомого майна, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1267215971234, загальною площею 109 кв.м магазину роздрібної торгівлі «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 (далі - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що 25.11.2005 між дочірнім підприємством «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордера Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод», правонаступником якого є позивач, та відповідачем було укладено договір на поставку теплової енергії в магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який припинив свою дію 31.12.2012. В 2013-2016 вартість спожитої теплової енергії, поставленої в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» без укладення договору, стягувалась на користь позивача в судовому порядку.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 у справі № 925/1150/16 за позовом Комунального підприємства «Теплокомуненерго» міста Монастирище до Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни, Фізичної особи-підприємця Ляхевича Володимира Олександровича про стягнення 4 071,24 грн. позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни на користь Комунального підприємства «Теплокомуненерго» міста Монастирище 1 297,03 грн. основного боргу, 700,95 грн. пені, 34,74 грн. інфляційних нарахувань, 2,90 грн. три проценти річних і 689,00 грн. витрат на сплату судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ляхевича Володимира Олександровича на користь комунального підприємства «Теплокомуненерго» міста Монастирище 1 297,03 грн. основного боргу, 439, 00 грн. витрат на сплату судового збору. Заборгованість стягнена за період з 03.10.2013 по 01.05.2016 за теплову енергію позивача для опалення приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» по вул. Соборній, 130 в м. Монастирище Черкаської області.
Протягом періоду з жовтня 2016 по березень 2018 теплова енергія до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» поставлялася позивачем на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТІ від 27.09.2016 року, укладеного позивачем та Ляхевичем Володимиром Олександровичем в судовому порядку.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 04.01.2017 у справі № 925/1437/16 за позовом Комунального підприємства «Теплокомуненерго» міста Монастирище до Фізичної особи-підприємця Ляхевича Володимира Олександровича позов задоволено повністю, зокрема, визнано укладеним між Комунальним підприємством «Теплокомуненерго» міста Монастирище та Ляхевичем Володимиром Олександровичем , який має статус фізичної особи-підприємця, договір купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТІ від 27.09.2016 на 1/3 частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться в структурі багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 на умовах, викладених в проекті договору № 77-ТІ від 27.09.2016.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2017, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017, рішення господарського суду Черкаської області від 04.01.2017 у справі № 925/1437/16 змінено, в резолютивній частині рішення зазначено повний текст договору купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТІ від 27.09.2016.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 15.02.2018 у справі № 925/1566/17 за позовом Фізичної особи-підприємця Ляхевича Володимира Оленксандровича до комунального підприємства «Теплокомуненерго» м. Монастирище про розірвання договору позов задоволено повністю. Розірвано укладений між Комунальним підприємством «Теплокомуненерго» м. Монастирище і Фізичною особою-підприємцем Ляхевичем Володимиром Олександровичем договір купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 №77-ТІ. Ухвалою суду від 16.04.2018 у цій справі роз'яснено, що укладений між Комунальним підприємством «Теплокомуненерго» м. Монастирище і Фізичною особою-підприємцем Ляхевичем Володимиром Олександровичем договір купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 №77-ТІ вважається розірваним за рішенням господарського суду Черкаської області від 15.02.2018 у справі № 925/1566/17 з 28.03.2018. Підставою розірвання договору став факт припинення права власності Ляхевича Володимира Олександровича на частину магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в зв'язку із даруванням його частки Ляхевич Тетяні Вікторівні.
В зв'язку із розірванням договору купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 № 77-ТІ, згідно якого здійснювалося опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» та, відповідно, оплата за використану теплову енергію, з метою врегулювання питання щодо опалення магазину, 10.10.2018 позивач надіслав відповідачу два екземпляри проекту Договору купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТІ від 05.10.2018 для погодження та підписання.
26.10.2018 відповідач направила позивачу листа-повідомлення за вих. № 188, в якому відмовилася підписувати отриманий від позивача проект договору через його невідповідність вимогам Закону України «Про теплопостачання» та Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Також, на думку відповідача, в проекті договору не враховано створення в будинку АДРЕСА_1 ОСББ і спосіб приєднання магазину до внутрішньо будинкової системи постачання теплової енергії. Із зазначених підстав відповідач договір не підписала, протокол розбіжностей не склала та його проект повернула позивачу, а також запропонувала позивачу підготувати новий проект договору із урахуванням зазначених нею обставин.
З доданих позивачем до позовної заяви акта обстеження внутрішньобудинкової системи опалення будинку по АДРЕСА_1 від 15.12.2016, ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015 у справі № К/800/37769/15, схеми теплопостачання м. Монастирище, схеми балансового розмежування із робочого проекту на вузол обліку теплової енергії магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», схеми балансового розмежування з робочого проекту на вузол обліку теплової енергії на приміщення квартир № 20, № 21, які переобладнуються в магазин в житловому будинку, пояснень представника в засіданні суду, вбачається, що нежитлове приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » знаходиться в структурі багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, який, в свою чергу, вводиться в експлуатацію з комплексом інженерного обладнання, будівельними вимогами до інженерного обладнання, в тому числі до системи опалення. Нежитлове приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розташоване на першому поверсі п'ятиповерхового багатоквартирного житлового будинку. Постачання теплової енергії в даний будинок здійснюється централізовано. Внутрішньобудинкова система, по якій здійснюється поставка теплової енергії до квартир та інших приміщень, є єдиною внутрішньобудинковою системою, відповідно до будівельних норм. Так як відключення споживача теплової енергії від централізованих мереж є зміною схеми мереж, таке відключення можливе лише за згодою органів або посадових осіб, до відання яких відноситься контроль за безпечним функціонуванням системи.
Система опалення вказаного приміщення є невід'ємною частиною системи опалення будинку за вищезгаданою адресою. Для повного відключення окремих приміщень у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 від централізованої системи теплопостачання, відсутні як правові підстави, так і технічні можливості.
Окрім стояків опалення в квартирі, яка переобладнана під магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» наявна горизонтальна система опалення, підключена до внутрішньобудинкової системи опалення через засіб обліку. Від такої системи опалення через засіб обліку відповідач не споживає теплову енергію. При відключенні тільки опалювальних приладів обігрів приміщення здійснюється від стояків, відключити які для однієї кімнати або квартири технічно неможливо, і тепловіддачі від будівельних конструкцій суміжних приміщень.
Через єдину централізовану систему опалення здійснюється відпуск теплової енергії в житловий будинок по АДРЕСА_1, в тому числі і в приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Оскільки в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» наявні тепловіддачі поверхні, відповідач отримує теплову енергію.
В приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке знаходиться в структурі багатоквартирного житлового будинку відсутні будь-яка індивідуальна система опалення - електрична/газова, тощо.
Як встановлено матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 29.01.2015 № 11 надано дозвіл на від'єднання від внутрішньобудинкових тепломереж та влаштування індивідуального (автономного) електричного теплопостачання магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (колишні квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 ).
Постановою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 15.06.2015 позов ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» задоволено. Визнано нечинним та скасовано рішення Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради № 11 від 29.01.2015 «Про надання дозволу гр. Ляхевичу В.О. , гр. Ляхевич Т.В. і гр. ОСОБА_3 на від'єднання від внутрішньобудинкових тепломереж та влаштування індивідуального (автономного) електричного теплопостачання магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і нежитлового приміщення, яке реконструюється під розширення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (бувші квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2015 апеляційну скаргу Ляхевича В.О. , Ляхевич Т.В. та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Монастирищенського районного суду Черкаської області від 15.06.2015 - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 13.10.2015 у справі К/80037769/15, К/800/38169/15 відмовлено відповідачу у задоволенні касаційної скарги з посиланням, зокрема, на те, що відключення від мереж централізованого теплопостачання допускається лише щодо житлових будинків в цілому, а не окремих їх приміщень та з дотриманням відповідних умов.
Право на відключення від мереж централізованого теплопостачання може бути реалізовано лише через процедуру, передбачену Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.
Саме по собі надання дозволу відповідачу на від'єднання приміщення колишніх квартир (розташованих у багатоквартирному будинку) без доказів завершення їх реконструкції під магазин і оформлення готовності об'єкта до експлуатації в органах Державної архітектурно-будівельної інспекції - не припиняє надходження теплоносіїв позивача до приміщення, належного відповідачу, й не є перешкодою для укладення спірного договору.
Листом від 19.12.2018 відповідач направила позивачу заяву з відмовою оплачувати рахунки за використану теплову енергію на опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» та повідомила, що оплата буде здійснена після підписання відповідного договору, запропонувала позивачу підготувати проект такого договору.
Як вище згадувалось, під час розгляду справи, відповідачем заявлено клопотання про призначення судової експертизи, мотивоване, зокрема, тим, що відповідач заперечує проти укладання договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії відповідно до Закону України «Про теплопостачання», адже його норми містять загальне правило про необхідність споживання теплової енергії на підставі договору для суб'єктів, теплоспоживче обладнання яких (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у цих суб'єктів індивідуального приладу обліку теплової енергії (згідно Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання, чинного з 02.08.2017, це вузол комерційного обліку). Водночас, відповідач стверджував, що система опалення належного їй магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» фактично приєднана саме до внутрішньобудинкової системи опалення в підвальному приміщенні цього будинку, а не напряму до місцевої (розподільчої) теплової мережі через окремий інженерний тепловий ввід, і не передбачає використання теплоносія (теплова енергія в гарячій воді), який подається до приміщення, для виробничих потреб, тобто відмінних від предмета надання житлово-комунальних послуг. Відповідач є кінцевим споживачем наданої йому послуги з централізованого опалення та не здійснює її використання для інших потреб.
При цьому, відповідач зазначав, що про наявність технічних можливостей для приєднання теплоспоживчого обладнання, встановленого в приміщенні магазину, до місцевої (розподільчої) теплової мережі йому невідомо. На думку відповідача, він є кінцевим споживачем комунальної послуги з централізованого опалення приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і суб'єктом у сфері житлово-комунальних послуг.
За твердженнями відповідача, для підтвердження або спростування його позиції необхідні спеціальні знання у даній сфері, без яких встановити відповідні обставини неможливо, а тому є достатні підстави для призначення у справі будівельно-технічної судової експертизи, на вирішення якої, на думку відповідача, необхідно поставити питання щодо системи опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» - чи приєднана вона до місцевої (розподільчої) теплової мережі чи до внутрішньобудинкової системи опалення багатоквартирного будинку № АДРЕСА_1, чи наявна технічна можливість для приєднання теплоспоживчого обладнання, встановленого в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », до місцевої (розподільчої) теплової мережі; чи використовується відповідачем система опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» для виробничих потреб, тобто відмінних від предмета надання житлово-комунальних послуг; чи є відповідач кінцевим споживачем наданої йому послуги з опалення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» та чи не здійснює її використання для інших потреб тощо.
Як вище згадувалось,Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни та призначено у справі № 925/1371/18 судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України й на вирішення експертів поставлено вищезгадані питання, а також експертом надано відповіді, які наведено раніше (а.с.5 постанови).
Таким чином, вказані висновки експертизи підтверджують встановлені матеріалами справи обставини про переобладнання магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» із квартир, розміщення такого магазину в структурі багатоквартирного житлового будинку та підключення системи опалення нежитлового приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до внутрішньобудинкової системи опалення будинку. В той же час, цим висновком експертизи й підтверджено, що магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», незважаючи на його розміщення у багатоквартирному будинку, є нежитловим приміщенням, що свідчить, що цей магазин не відноситься до житлового фонду.
З огляду на наведене та те, що відповідач на пропозицію позивача щодо укладення спірного договору не відповіла згодою, цей договір не підписала, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про визнання укладеним саме Договору купівлі-продажу теплової енергії №77-ТI від 05.10.2018 (в редакції згідно заяви про зміну предмету позову).
Договором згідно ст. 626 є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).
Положеннями ст. 181 ГК України передбачено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
За приписами ч. 3 ст. 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (ч. 3 ст. 184 ГК України).
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (ч. 1 ст. 187 ГК України).
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін згідно п. 3 ст.179 ГК України, якщо його засновано на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст. 14 ЦК України).
За наведених приписів закону укладення договору для сторони є обов'язковим лише у випадках прямо встановлених законодавством чи визначених домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 275 ГК України відпуск енергії (електричної енергії, пару, гарячої і перегрітої води) без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст. ст. 24,25 Закону України «Про теплопостачання» та є обов'язковим для сторін на підставі закону. За змістом ст. 25 цього Закону теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону).
Положеннями ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Таким чином, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія як товар не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).
За змістом ст. 1 згаданого Закону місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Тобто, зазначеною нормою визначено ще одну обов'язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
З огляду на наведене (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
За таких обставин, саме споживачі та постачальники теплової енергії на підставі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу (ч. 4 ст. 19 цього Закону).
Відповідно до п.1 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила № 1198), саме ці Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, які виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (п. 2 цих Правил).
За змістом п. 3 Правил № 1198 споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, які виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (п. 4 Правил № 1198).
Відповідно до п. 7 Правил № 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку згідно затверджених технічних умов і проектів.
Положеннями п. 17 Правил № 1198 встановлено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.
Отже, укладення договору купівлі-продажу теплової енергії є обов'язком споживача.
З приводу посилань відповідача (апелянта) на те, що між сторонами має бути не договір купівлі-продажу теплової енергії, а договір про надання послуг відповідно до форми Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України № 630 від 21.07.2005, слід зазначити, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, які виникають в сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 26.06.2004 комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів в порядку, встановленому законодавством; споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.
За приписами п. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінетів Міністрів України № 630 від 21.07.2005, централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря в приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Як вище загадувалось, за змістом ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Порівняльний аналіз вищевказаних нормативно-правових актів свідчить про те, що теплопостачанням є надання суб'єктом господарювання теплової енергії, яка є товарною продукцією, а не комунальною послугою, а тому відносин, що виникають стосовно її купівлі-продажу не регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та постановою КМУ № 630.
При цьому, слід зазначити, що визначальним для вибору й укладення виду договору між теплопостачальною організацією та споживачем і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься в розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення в них підприємницької діяльності, укладають із теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням в них встановленого тарифу для «інших споживачів».
Таким чином, тарифи для оплати послуг з централізованого опалення для населення застосовуються для здійснення оплати фізичними особами послуг з централізованого опалення в приміщеннях, які використовуються ними для проживання. Теплова енергія поставлена в нежилі приміщення, які використовуються фізичними особами-підприємцями для зайняття підприємницькою діяльністю за тарифами для населення оплачуватися не можуть.
Як встановлено матеріалами справи, відповідач є власником нежитлових приміщень, які знаходяться в структурі багатоквартирного будинку та використовуються ним не для проживання, а для здійснення підприємницької діяльності, що, в свою чергу свідчить, що ці приміщення не відносяться до житлового фонду, до якого не входять нежитлові приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Оскільки Ляхевич С. В. на згадану частину приміщення отримує теплову енергію не для задоволення власних житлово-побутових потреб, між нею та позивачем має бути укладено договір саме на поставку (купівлю-продаж) теплової енергії.
Поставка теплової енергії в нежилі приміщення не може відбуватися за умовами Типового договору про надання послуг з централізованого опалення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».
Посилання відповідача (апелянта) на постанову Великої Палати Верховного суду від 06.11.2018 року у справі № 904/7024/17 є безпідставним, оскільки обставини, наведені в ній не відповідають обставинам справи, яка розглядається, тому й правові висновки, висловлені в постанові не можуть братись судом до уваги в ході розгляду даної справи.
За текстом згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому, за висновками Верховного Суду, такий договір повинен укладатися з урахуванням вимог законодавства, які регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України «Про теплопостачання», Правила № 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.
Дослідивши та перевіривши умови запропонованого позивачем (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) Договору купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТІ від 05.10.2018 на предмет їх відповідності Закону України «Про теплопостачання» та Правилам № 1198, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вищезгаданий Договір відповідає зазначеним вимогам закону. Належних та допустимих доказів невідповідності спірного Договору вимогам чинного законодавства відповідач (апелянта) не надав, його заперечення проти позову спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.
З огляду на наведене та те, що в даному випадку укладення договору купівлі-продажу теплової енергії є обов'язковим, апеляційний суд погоджується з висновки місцевого суду про наявність підстав для визнання укладеним Договору купівлі-продажу теплової енергії № 77-ТІ від 05.10.2018 (в редакції згідно заяви про зміну предмету позову), відповідно про задоволення позовних вимог.
При цьому, твердження позивача під час розгляду справи апеляційним судом щодо висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, відхиляються апеляційним судом, адже предметом спору у цій справі є стягнення з ФОП Подус О.А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії, договори купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень в цій справі між сторонами не укладалися.
Крім цього, направлення позивачем відповідачеві проекту Договору №77-ТІ від 01.10.2020 з індивідуальним споживачем про надання послуг з постачання теплової енергії на виконання Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (введеного в дію в повному обсязі з 01.05.2019), типову форму якого затверджено постановою КМУ № 830 від 21.08.2019, не є предметом розгляду даної справи та не може свідчити про необхідність укладення на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами договору згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення таких відносин), адже цей договір було надіслано позивачем відповідачу на виконання вимог нового Закону.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
В зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідача судові витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги та судової експертизи покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ляхевич Тетяни Вікторівни залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 29.05.2019 у справі № 925/1371/18 - без змін.
Матеріали справи № 925/1371/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 03.03.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді О.В. Тищенко
А.О. Мальченко