Справа №949/44/21
26 лютого 2021 року Дубровицький районний суд Рівненської області в складі
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Волнянського Г.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції у Рівненській області про визнання неправомірним рішення про притягнення до адміністративної відповідальності і його скасування,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просить визнати неправомірною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №3622133 від 02 січня 2021 року і накладення на нього за ч.5 ст.122 КУпАП штрафу в розмірі 1700,00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 09 січня 2021 року він отримав поштою постанову серії ЕАН №3622133 від 02 січня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою за ч.5 ст.122 КУпАП на нього накладено штраф в розмірі 1700,00 грн.
З вказаної постанови він дізнався, що його визнано винним у тому, що 02 січня 2021 року о 10-45 год. по вулиці Технічна в м.Сарни Рівненської області, керуючи автомобілем марки "Mercedes-Benz Vito" з номерним знаком НОМЕР_1 , не перебуваючи особою, визначеною ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а також не перевозячи таких осіб, він здійснив стоянку на розмітці 1.30, на якому дозволено зупинку лише водіям з інвалідністю, чим порушив п.34 Правил дорожнього руху - порушення вимог розмітки проїзної частини доріг.
Із вказаною постановою позивач не погоджується, оскільки у вказаний час 02 січня 2021 року він знаходився у себе вдома в с.Переброди Сарненського району Рівненської області, тобто за 90 км від місця винесення постанови, а тому таке правопорушення фізично вчинити не міг. При тому, того дня автомобілем взагалі не керував. Вказує, що декілька місяців тому, з дозволу власника вказаного автомобіля - ОСОБА_2 він використовував його автомобіль для поїздки в м.Київ. Однак, на посту ДПС перед в'їздом до м.Київ був притягнутий до адміністративної відповідальності за перевищення дозволеної швидкості руху. Вважає, що відомості щодо нього і можливої причетності до керування були отримані поліцейським з бази "АРМОР" чи відповідного реєстру. 12 січня 2021 року з приводу винесеної постанови позивач прибув за роз'ясненням до Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області, але йому повідомили, що він лише має право оскаржити її в суді. Також вказує, що в оскаржуваній постанові міститься запис, що позивач відмовився від підпису та отримання копії постанови, що не відповідає дійсності.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у адміністративному позові.
Представник відповідача Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в судове засідання не з'явився про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку (а.с.14-15).
Від представника відповідача Управління патрульної поліції у Рівненській області Немиришиної В.О. до початку розгляду справи надійшов відзив на позову заяву, в якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що 02 січня 2021 року о 10-45 год. по вулиці Технічна в м.Сарни Рівненської області, позивач, керуючи автомобілем марки "Mercedes-Benz Vito" з номерним знаком НОМЕР_1 , не перебуваючи особою, визначеною ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також не перевозячи таких осіб, здійснив зупинку транспортного засобу у місці, позначеному дорожньою розміткою 1.30, чим порушив п.15.1 та розділ 34 Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.122 КУпАП. Позивачем не було надано інспектору поліції жодного документу, який би давав йому право на зупинку, чи стоянку транспортного засобу у місці для осіб з інвалідністю. Обставини, на які посилається позивач по справі є надуманити, такими, що не відповідають дійсності, не підтвердженні жодними доказами та вводять суд в оману і тим самим позивач намагається уникнути адміністративної відповідальності. Зміст оскаржуваної постанови в повній мірі відповідає вимогам ст.283 КупАП, в ній зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, вірно застосовано межі санкції статті щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та вказано технічні пристрої, на які здійснювався відеозапис ВК-1006. Долучений відеозапис та фотоматеріали можуть слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
На розгляд справи представник відповідача, про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку (а.с.16).
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи наведене та згідно положень ч.1 ст.286, ч.3 ст.268 КАС України, з метою забезпечення своєчасного розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів, оскільки він обгрунтовано навів свої заперечення у відзиві.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 - це її чоловік і автомобіля він не має, а також підтвердила, що 02 січня 2021 року ОСОБА_1 цілий день перебував вдома в с.Переброди Сарненського району Рівненської області.
В судове засідання за клопотанням ОСОБА_1 було викликано інспектора патрульної поліції Свиридова О.І., проте на розгляд справи він не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений своєчасно та належним чином (а.с.43).
Заслухавши позивача та його представника, свідка, дослідивши всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 02 січня 2021 року інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції в Рівненській області Свиридовим О.І. було винесено постанову серії ЕАН №3622133, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700,00 гривень (а.с.3).
Відповідно до вказаної постанови, 02 січня 2021 року о 10-45 год. по вулиці Технічна в м.Сарни Рівненської області, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки "Mercedes-Benz Vito" з номерним знаком НОМЕР_1 , не перебуваючи особою, визначеною ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також не перевозячи таких осіб, здійснив зупинку транспортного засобу у місці позначеному дорожньою розміткою 1.30, чим порушив п.15.1 та розділ 34 Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.122 КУпАП порушення вимог розмітки проїзної частини доріг.
Дану постанову позивач отримав поштою 09 січня 2021 року (а.с.9), після чого звернувся до Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області для з'ясування підстав винесення даної постанови.
Відповідно до ч.5 ст.122 КУпАП відповідальність за вказаною статтею настає за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю".
Так, пунктом 8.1 ПДР передбачено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
При цьому, за змістом п.8.5 ПДР, дорожня розмітка використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Так, відповідно до розділу 34 ПДР горизонтальна дорожня розмітка 1.30 позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».
У відповідності до положень абз. 2-3 п. 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1342, на місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії,які перевозять осіб з інвалідністю, не можуть бути розміщені інші транспортні засоби. У разі паркування на таких місцях, інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.
Згідно з ч.1, 2 ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.5 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким відповідно до статті 9 КУпАП є протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
У адміністративному позові позивач вказав, що він із вказаною постановою не погоджується, оскільки 02 січня 2021 року він знаходився у себе вдома в с.Переброди Сарненського району Рівненської області, тобто за 90 км від місця винесення постанови, а тому адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.122 КУпАП в м.Сарни Рівненської області, фізично вчинити не міг.
Відповідно до статтей 33, 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до пунктів 1 та 2 Розділу ІV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 07 листопада 2015 року № 1395 (далі Інструкція), розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством встановлені певні вимоги до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення, зокрема, в такій постанові має бути чітко зазначено обставини вчиненого особою адміністративного правопорушення, тобто, за вчинення яких саме протиправних (винних умисних або необережних) дій чи бездіяльності на особу накладено адміністративне стягнення; дата, час та місце їх вчинення.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року № 3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР).
Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, дана стаття дозволяє поліцейському використовувати інформацію, отриману, зокрема, із відеотехніки, що закріплена на форменому одязі, службових транспортних засобах з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху, в тому числі, відеозапис отриманий із нагрудної камери поліцейського, який у розумінні вимог статті 251 КУпАП є належними та допустимими доказами по справі.
Згідно п.10 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руку, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395 під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З цього слідує, що окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Як доказ правомірності винесення постанови представником відповідача долучено до матеріалів справи DVD диск з відеозаписом та фотоматеріали. Проте, з наданих фотознімків та відеозапису, неможливо ідентифікувати особу водія, який знаходився за кермом автомобіля. Крім того, відповідачем не надано безперервного відеозапису, який зафіксував рух автомобіля, водія та в цілому дану подію, натомість надано лише декілька його фрагментів, де встановити підстави для прийняття оскаржуваного рішення поліцейським неможливо, оскільки не зафіксовано належним чином особу, місце та час вчинення даного правопорушення, а тому, вказані докази не можуть вважатися належними доказами у справі.
Приписами ст.129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011р.; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі "Огороднік проти України" від 05.05.2015р.; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі Єрохін проти України від 15.02.2013р.).
При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху. Інших доказів на підтвердження винуватості саме позивача у вчиненому правопорушенні, які б свідчили про вчинення ним порушення правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови, поліцейським не надано.
Отже, оскільки, власником автомобіля марки "Mercedes-Benz Vito" з номерним знаком НОМЕР_1 є не позивач, а ОСОБА_2 , при цьому, як встановлено судом, 02 січня 2021 року ОСОБА_1 знаходився в с.Переброди Сарненського району Рівненської області, а відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, на яких покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ними рішення, не доведено правомірності винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а саме не надано беззаперечних доказів його винуватості, а оскільки усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, тому постанова про адміністративне правопорушення серії ЕАН №3622133 від 02 січня 2021 року є незаконною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача слід задоволити.
За п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Разом із тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Згідно з п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний, має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Тому, враховуючи, обґрунтованість заявлених вимог щодо наявності підстав для скасування рішення суб'єкта владних повноважень, суд з метою повного відновлення прав позивача, вважає необхідним справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.122 КУпАП закрити.
Крім того, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що позовні вимоги задоволені, суд вважає за необхідне стягнути з рахунку бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на кориться позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 (чотириста п'ятдесят чотири) грн.
На підставі ст.ст.222, 258, 265-2, 283, 287, 293 КУпАП, керуючись ст.ст.9, 246, 250, 268, 286 КАС України
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції у Рівненській області про визнання неправомірним рішення про притягнення до адміністративної відповідальності і його скасування - задоволити.
Визнати неправомірною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №3622133 від 02 січня 2021 року і накладення на ОСОБА_1 за ч.5 ст.122 КУпАП штрафу в розмірі 1700,00 грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 03048, вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код за ЄДРПОУ 40108646 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає по АДРЕСА_1 , ID-картка № НОМЕР_2 від 22 грудня 2017 року, орган, що видав 5617, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , понесені судові витрати в розмірі 454,00 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.