Справа № 954/1141/19
Номер провадження 3-в/954/6/21
01 березня 2021 року смт Нововоронцовка
Суддя Нововоронцовського районного суду Херсонської області Каневський В.О., розглянувши клопотання начальника СПД №1 ВП №1 Бериславського РВП ГУНП в Херсонській області майора поліції Кордиса М.В. щодо вирішення питання про припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку давності її виконання,-
На розгляд до Нововоронцовського районного суду Херсонської області надійшло клопотання начальника СПД №1 ВП №1 Бериславського РВП ГУНП в Херсонській області майора поліції Кордиса М.В. щодо вирішення питання про припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку давності її виконання. Клопотання обґрунтоване тим, що 10.10.2019 року за постановою Нововоронцовського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП та накладено стягнення у виді арешту на строк п'ять діб. Указана постанова до канцелярії Нововоронцовського ВП Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області надійшла 25.01.2020 року, тобто звернена до виконання понад три місяці. Разом з тим, в ході виконання постанови встановлено, що ОСОБА_1 22.10.2019 року був поміщений до ІТТ №4 ГУНП в Херсонській області за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.162, ч.3 ст.185 КК України, та засуджено вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 23.12.2019 року до покарання у виді позбавлення волі. Оскільки не можливо забезпечити виконання вказаної постанови, просив припинити її виконання у зв'язку з закінченням строку давності її виконання.
У судове засідання учасники провадження не з'явилися, причини неявки не повідомили.
Суддя, розглянувши клопотання, матеріали справи про адміністративне правопорушення №954/1141/19, дійшов наступного висновку.
За постановою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 10.10.2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП, та накладено стягнення у виді арешту на строк п'ять діб.
Постанова набрала законної сили 21.10.2019 року.
Вирішуючи питання щодо можливості припинення виконання постанови у зв'язку з закінченням строку давності її виконання, слід зазначити наступне.
Порядок та процедура виконання постанов про накладення усіх видів адміністративних стягнень детально регламентується розділом V (ст. 298-330) КУпАП, глава 25 якого містить основні (загальні) положення, а принцип обов'язковості виконання таких постанов для державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян закріплений у ст. 298 цього Кодексу.
Так, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України, і звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову (ч. 1, 4 ст. 299 КУпАП), а згідно ч. 1-2 ст. 300 цього Кодексу така постанова виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. Орган НП забезпечує виконання постанови про адміністративний арешт у порядку, встановленому законами України. При цьому, навпаки, не підлягає виконанню постанова, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Провадження по виконанню постанови про застосування адміністративного арешту передбачене главою 32 розділу V КУпАП, а саме на підставі ст. 326 постанова про застосування адміністративного арешту виконується після набрання нею законної сили. За наявності обставин, що ускладнюють виконання такої постанови або роблять її виконання неможливим, суддя може відстрочити її виконання на строк до одного місяця (ч. 1 ст. 301 КУпАП).
За вих. №954/1141/19/1949/2019 від 21.10.2019 року постанова Нововоронцовським районним судом Херсонської області звернена до виконання та направлена до Нововоронцовського ВП Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області. З розписки про вручення постанови вбачається, що представник Нововоронцовського ВП Бериславського ВП ГУНП в Херсонській області Чирченко Д.Р. копію постанови до виконання отримав 21.10.2019 року. Отже, Нововоронцовський районний суд Херсонської області звернув постанову до виконання у перший день тримісячного строку, відведеного її для виконання.
Стадія виконання постанови про накладення адміністративних стягнень є заключною і зазвичай проходить у два етапи: 1) звернення постанови до виконання і 2) безпосереднє виконання постанови про накладення адміністративних стягнень.
Під зверненням постанови до виконання у ст. 303 КУпАП необхідно розуміти своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати, в даному випадку до органу НП, і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови, що дотримано судом першої інстанції.
Безпосереднє виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту також забезпечує орган НП у порядку, встановленому законами України (ч. 2 ст. 300 КУпАП), однак системний аналіз основних положень цього Кодексу, в тому числі і розділу V, дає підстави для висновку, що законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання, що в свою чергу надає надзвичайно широкі можливості для зловживань у процесі виконання цих судових рішень, необґрунтовано обмежує права, свободи і законні інтереси осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності та взагалі нівелює завдання КУпАП і зводить нанівець певні засади судочинства, які закріплені у ст. 1, 7, 39, 245, 246, 268, 298, 300, 303, 305 і 326 КУпАП; розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»; ст. 3, 24, 55, 124, 129, 129-1 Конституції України.
Таким чином, законодавець залишив поза сферою свого регулювання питання щодо строків виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді арешту.
Фактична «безстроковість» виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується ЄСПЛ при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а «необмежений строк виконання» своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації № R (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов'язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю.
Припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах КУпАП можливе лише за наявності обставин, зазначених у п. 5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення), 6 (скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність) і 9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) ст. 247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302).
Однак вказана норма має іншу правову природу і не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту, а тому у даному конкретному випадку застосована бути не може.
КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 КСУ вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).
Цей висновок об'єктивно узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності (рішення від 28.03.2000 у справі «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), заява № 28358/95). ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), п. 33, Reports 1996-V), а у справі «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine), заява № 2440/07) зазначив, «встановлюючи, що будь-яке позбавлення свободи має здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом», п. 1 ст. 5 не просто відсилає до національного закону... він також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права... При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» (п. 111, рішення від 23.10.2008).
У справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom), рішення від 23.09.1998 (п. 54), Суд наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права».
В інших рішеннях ЄСПЛ також неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності, зокрема у п. 53 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02); у п. 19 рішення від 18.12.2008 у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява № 48068/06).
Крім того, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Таким чином, виходячи із системного аналізу вказаного законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, суддя дійшов висновку, що зазначена справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді арешту, для цілей ст. 6 Конвенції, належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при розгляді клопотання про визнання такою, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема КК України, який регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.
Такою нормою у КК України є ст. 80, яка регламентує звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Згідно ч. 1 ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) 2 роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) 3 роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 3) 5 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше 5 років за тяжкий злочин; 4) 10 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше 10 років за особливо тяжкий злочин; 5) 15 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за особливо тяжкий злочин. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, і відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п. 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 та 3 цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 3 і 4 ст. 80 КК України).
Україна є соціальною, правовою державою; людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 1, 3 Основного Закону). В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8 Основного Закону).
КСУ у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зауважив, що «верховенство права» - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення» (абз. 2, 3, 4 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини).
Враховуючи наведене, суддя вважає, що відповідно до принципу верховенства права давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному праві, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: 2 роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі (яким і є арешт згідно з п. 8 і 9 ст. 51, 60 КК України; п. 7 ч.1 ст. 24, 32 КУпАП); 3 роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості.
Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні з вказаним законодавством і судовою практикою, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту повинен розпочинатися з дня набрання судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення - 20.10.2019 року, і не перевищувати 2-х років. Тому, на підставі викладеного, клопотання є необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 302, 303 КУпАП, суддя -
У задоволенні клопотання начальника СПД №1 ВП №1 Бериславського РВП ГУНП в Херсонській області майора поліції Кордиса М.В. щодо вирішення питання про припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку давності її виконання - відмовити.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя В.О. Каневський