Справа № 640/18690/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.
01 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Ганечко О.М., Собківа Я.М.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року, -
У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач, УПСЗН Дарницької РДА у м. Києві) про визнання протиправними дій щодо не встановлення йому статуса інваліда війни та зобов'язання видати відповідне посвідчення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у 1987 році виконував роботи по ремонту автотранспорту в м. Прип'ять Чорнобильського району у складі загону цивільної оборони АТП №7.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити. Зазначає, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, а позивачем не надано доказів на підтвердження факта участі у заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду - залишити без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
17 лютого 2020 року позивач звернувся до УПСЗН Дарницької РДА у м. Києві із заявою про встановлення йому статуса інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.
Листом від 19 лютого 2020 року відповідач повідомив про неможливість надання позивачу статуса інваліда війни у зв'язку із відсутністю документів, які підтверджують його залучення до складу формувань Цивільної оборони, та містять інформацію про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємства, установи про залучення осіб до складу цього формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Уважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся у суд з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували залучення його до складу формувань Цивільної оборони під час участі в заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ з наступними змінами та доповнення у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №3551-ХІІ) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України №3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до пункта 9 частини 2 статті 7 Закону України №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів звертає увагу, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підпадають під дію наведеної правової норми.
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України №3551-ХІІ.
Зі змісту цього Закону убачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України №3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
У справі, що розглядається, місцевий суд встановив факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України №3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України №3551-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Верховний Суд у постанові від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункта 9 частини 2 статті 7 Закону України №3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункта 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України №3551-ХІІ.
Оскільки позивачем не надано доказів про його участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позову є обґрунтованим.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а, від 04 квітня 2019 року у справі № 363/1489/17 та від 14 серпня 2020 року у справі № 620/3108/19.
Посилання позивача на лист Київської областої державної адміністрації від 18 березня 2020 року, в якому зазначено, що факт залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони підтверджується маршрутним листом АТП №7, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки означений лист не містить такої інформації.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку аргументам, викладеним у позовній заяві та відзиві на позов. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, в апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.М. Ганечко
Я.М. Собків