Справа № 320/4052/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
01 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Ганечко О.М., Собківа Я.М.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Голови Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, Голова ВРП) про визнання протиправною бездіяльність щодо невиконання та порушення вимог статті 40 Конституції України, статей 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» та зобовязання розглянути по суті та надати вичерпну обґрунтовану відповідь за власним підписом на звернення від 23 травня 2019 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем не спростовано факта не відправлення відповіді на звернення, оскільки надана суду відповідь ним не отримана. Зазначає про невірне застосування судом статті 40 Конституції України та статей 18-20 Закону України «Про звернення громадян», а також порушення строків розгляду справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні. Наголошує, що під час розгляду справи не підтверджено допущення відповідачем бездіяльності.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - скасувати та закрити провадження у справі, з таких підстав.
Судом установлено, що 23 травня 2019 року позивач звернувся до голови Вищої ради правосуддя Говорухи Володимира Івановича з листом, в якому просив прийняти рішення про відмову у затвердженні ОСОБА_2 на посаду судді Львівського апеляційного суду.
07 червня 2019 року листом за підписом начальника управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян позивачу надано відповідь.
У зв'язку з тим, що зазначений лист позивачем отриманий не був, останній звернувся з даним позовом до суду.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду звернення позивача, надано відповідь уповноваженою на те особою.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Основним нормативно-правовим актом, що регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів є Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВП з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №393/96-ВР).
Статтею 1 цього Закону закріплено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Згідно статті 20 Закону України №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як убачається із матеріалів справи, звернення позивача адресовано Вищій раді правосуддя та її голові - Говорусі Володимиру Івановичу.
Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII за наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1798-VIII).
Стаття 3 цього Закону визначає повноваження Вищої ради правосуддя, серед яких, ухвалення рішення про переведення судді з одного суду до іншого, рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (пункт 10 частини 1).
Статтею 22 даного Закону закріплено, що голова Вищої ради правосуддя обирається з членів Вищої ради правосуддя строком на два роки.
До повноважень Голови Вищої ради правосуддя належать:
1) організація роботи Вищої ради правосуддя, призначення засідань та головування на них;
2) координація роботи органів Вищої ради правосуддя;
3) направлення Президентові України подання Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду;
4) підписання ухвалених Вищою радою правосуддя актів, протоколів засідань;
5) загальне керівництво секретаріатом Вищої ради правосуддя;
6) погодження призначення на посади та звільнення з посад працівників секретаріату, застосування до них заходів заохочення, дисциплінарного впливу, вирішення або порушення в установленому порядку питання про присвоєння рангів державним службовцям секретаріату Вищої ради правосуддя;
7) розпорядження бюджетними асигнуваннями на утримання і забезпечення діяльності Вищої ради правосуддя;
8) представництво Вищої ради правосуддя у відносинах з іншими органами та установами у системі правосуддя, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, органами влади іноземних держав та міжнародними організаціями.
Голова Вищої ради правосуддя здійснює також інші повноваження, визначені законом.
Голова Вищої ради правосуддя з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що питання, порушені позивачем у його зверненні, відносяться до компетенції Вищої ради правосуддя як органа, а не його голови як посадової особи.
Як установлено місцевим судом, за результатами розгляду звернення позивача начальник управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян підготувала та підписала лист від 07 червня 2019 року, в якому надала повну та обґрунтовану відповідь на постановлені позивачем питання.
Однак, зазначений лист направлено на адресу позивача рекомендованим листом лише 30 жовтня 2019 року, тобто вже після звернення позивача до суду з відповідним позовом.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та Кодексом адміністративного судочинства України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Водночас, як убачається з обставин цієї справи, відповідач розглянув звернення позивача та направив йому відповідь, тобто виправив оскаржуване порушення.
З набранням чинності з 15 грудня 2017 року Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, законодавець передбачив нову підставу для закриття провадження у справі.
Зокрема, пунктом 8 частини першої статті 238 Кодекс адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Тобто, у разі виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржуваних порушень суд закриває провадження у справі, якщо відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
На переконання колегії суддів, надавши позивачу відповідь, відповідач виконав вимоги Конституції України та Закону України №393/96-ВР, чим поновив право позивача на отримання відповіді на його звернення.
З огляду на викладене, наявні підстави для закриття провадження у справі, передбачені пунктом 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06 грудня 2018 року у справі №823/1051/15, від 03 квітня 2019 року у справі № 826/510/17, від 19 березня 2019 року у справі №591/2813/17.
Відповідно до пункта 3 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Частиною 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 33, 34, 238, 243, 289, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.М. Ганечко
Я.М. Собків