Справа № 560/3971/19
іменем України
24 лютого 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А.
за участю:секретаря судового засідання Коваль Д.Л. позивача ОСОБА_1 представника відповідача Ленчика В.М.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку,
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- стягнути з прокуратури Хмельницької області вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 21 446,25 грн.;
- стягнути з прокуратури Хмельницької області середній заробіток в сумі 997,50 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 15 листопада 2019 року по день ухвалення рішення;
- звернути до негайного виконання рішення суду про виплату вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що звільнена з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII). Зазначає, що має право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог статті 43 Кодексу законів про працю України. Проте відповідач протиправно не провів з нею повного розрахунку при звільненні. При цьому, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Постановою Верховного Суду від 21.12.2020 скасовано рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №560/3917/19.
Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зобов'язано Прокуратуру Хмельницької області виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури. У частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 18 січня 2021 року прийнято до свого провадження адміністративну справу. Постановлено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 03 лютого 2021 року постановлено перейти із спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 24.02.2021.
Відповідач подав відзив на позов, згідно якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що на виконання постанови Верховного Суду від 23.12.2020 ОСОБА_1 згідно наказу керівника Хмельницької обласної прокуратури №28к від 19.01.2021 нарахована та виплачена вихідна допомога при звільненні в сумі 21 446,25 грн., яка після утримання податків склала 17 264,23 гривні.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку вказав, що Законом України «Про прокуратуру», який передбачає інший порядок звільнення, ніж КЗпП України, у разі звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги. Таким чином, невиплата вихідної допомоги при звільненні позивачу сталася не з вини прокуратури області. Відсутність вини підтверджується рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у вказаній справі про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи тим, що звільнення позивача з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні.
Крім цього, заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги є очевидно неспівмірною із розміром виплаченої вихідної допомоги.
Позивач подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що відповідач своєї вини у невиплаті вихідної допомоги не вбачає, перекладає відповідальність за це на суди першої та апеляційної інстанції, якими ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідачем 20.01.2021 виплачено вихідну допомогу в сумі 21 446,25 грн. (після утримання податків сума склала 17 264, 23 грн.). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2019 по 20.01.2021 відповідачем в добровільному порядку не виплачено.
Вказує, що позивачем вжито усіх заходів до скорочення тривалості періоду вирішення спору в суді. Факт порушення права на отримання вихідної допомоги тривав більше одного року, вихідну допомогу виплачено лише після судового рішення Верховного Суду. Підстави для зменшення обсягу права на отримання у повному розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні.
Ухвалою суду від 24.02.2021 закрито підготовче провадження по справі.
Усною ухвалою суду від 24.02.2021 змінено найменування відповідача з "Прокуратура Хмельницької області" на "Хмельницька обласна прокуратура".
У судовому засіданні 24.02.2021 позивач позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Наказом в.о. прокурора Хмельницької області від 13.11.2019 №1003к позивач звільнена з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII з 15.11.2019..
15.11.2019 позивач звернулась до прокуратури Хмельницької області із заявою, у якій просила повідомити, чи виплачена їй вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку відповідно до вимог статті 44 Кодексу законів про працю України.
Листом від 15.11.2019 №18-2356-19 прокуратура Хмельницької області повідомила, що позивач звільнена з посади відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, а не на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Постановою Верховного Суду від 21.12.2020 позов ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зобов'язано Прокуратуру Хмельницької області виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури.
На виконання вказаної постанови Верховного Суду від 23.12.2020 ОСОБА_1 , згідно наказу керівника Хмельницької обласної прокуратури №28к від 19.01.2021 нарахована та виплачена вихідна допомога при звільнення в сумі 21 446,25 грн., яка після утримання податків склала 17 264,23 гривні. Зазначене підтверджується довідкою відповідача від 22.01.2021 за №21-11вих-21.
Розрахунок нарахування цієї допомоги підтверджується довідкою відповідача від 22.01.2021 за №21-10вих-21.
Сторонами також підтверджувався факт виплати вказаної суми 20.01.2021.
Отже, у спірних правовідносинах вихідна допомога при звільнення нарахована та виплачена позивачеві, отже і підстави для її стягнення відсутні. Тому у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Позивач була звільнена з 15.11.2019. День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 16.11.2019, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Згідно матеріалів справи, виплата вихідної допомоги була здійснена відповідно до платіжного доручення №23 від 19.01.2021. Позивач вказує про отримання виплати 20.01.2021, що представником відповідача не заперечувалось.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення від 22.01.2021, позивачу нараховано за вересень-жовтень 2019 року 37905,04 грн. Сукупна кількість робочих днів за цей період склала 38 днів.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 997,50 грн. (37905,04 : 38 робочих дні).
Затримка розрахунку при звільненні становить 294 робочих днів (період з 16.11.2019 до 20.01.2021).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 293265 грн. (середньоденне грошове забезпечення 997,50 грн. х 294 календарних днів).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої вихідної допомоги в сумі 21446,25 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який, як встановлено судом, складає 293265 грн., що набагато перевищує розмір невчасно виплаченої суми вихідної допомоги.
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Суд враховує, що відповідач заперечував проти права позивача на виплату вихідної допомоги, а тому факт порушення цього права був встановлений лише під час судового розгляду. При цьому, рішення щодо цього ухвалено лише Верховним Судом 23.12.2020.
У цьому судовому рішенні вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково відхилили посилання позивача на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 8 жовтня 2019 року (справа №823/263/16) та від 17 жовтня 2019 року (справа № 823/276/16), посилаючись на те, що вимоги про виплату вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури у даних справах були заявлені на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання.
Верховний Суд відмітив, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд вказав, що особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом.
Отже, тривалість періоду затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги була пов'язана у тому числі із нечіткістю чинного законодавства.
Позивач не вказує про наявність будь-яких майнових втрат, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні в частині невиплати відповідної допомоги.
Враховуючи вказані обставини, а саме: наявність судового спору з приводу необхідності виплати позивачу вихідної допомоги, розмір такої допомоги, співвідношення її розміру порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 30.07.2020 по справі № 806/2682/16.
Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми вихідної допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 21446,25 грн. (розмір вихідної допомоги) / 293265 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 7,313 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,313% становить: 997,50 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 7,313% х 293 ( днів затримки розрахунку) = 21446,47 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 21446,47 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Враховуючи наведене, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 21446,47 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.
Тобто, негайному виконанню підлягають рішення у майнових спорах про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби.
Водночас, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, як і не являється іншим грошовим утриманням у відносинах публічної служби.
У п.57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 вказано, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, відсутні підстави для звернення до негайного виконання рішення суду щодо зобов'язання виплатити середній заробіток за один місяць.
Водночас, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Понесені позивачем судові витрати стягнуті на її користь відповідно до постанови Верховного Суду від 23.12.2020.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Хмельницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2019 до 20.01.2021 в сумі 21446 (двадцять одна тисяча чотириста сорок шість) грн. 47 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 02 березня 2021 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Хмельницька обласна прокуратура (Військоматський провулок, 3,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 02911102)
Головуючий суддя Д.А. Божук