26 лютого 2021 р. № 400/2911/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївавтодор", вул. Новозаводська, 34, м. Миколаїв, 54028
про:накладення арешту на кошти та інші цінності,
Головне управління ДПС у Миколаївській області (далі - позивач, ГУ ДПС у Миколаївській області) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївавтодор» (далі - відповідач), в якому просить накласти арешт на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку, достатні для стягнення на користь держави податкового боргу в сумі 16 452 551,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність у відповідача податкового боргу в сумі 16 452 551,47 грн. і на відсутність у відповідача майна, на яке може бути звернено стягнення.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, до якого, в порушення пункту 2 частини четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не додано доказів його направлення (надання) позивачу, у зв'язку з чим суд не прийняв відзив до розгляду. У тексті відзиву відповідач наявності податкового боргу в сумі 16 452 551,47 грн. не заперечив.
Судове засідання, призначене на 10.09.2020, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
У судове засідання 06.10.2020 сторони не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Позивач подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
На підставі частини дев'ятої статті 205 та статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідач зареєстрований як юридична особа, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до розрахунку податкової заборгованості, відповідач має податковий борг перед бюджетом з податку на додану вартість на загальну суму 16 452 551,47 грн.
Податковий борг виник у зв'язку з несплатою відповідачем податкового зобов'язання, що виникло на підставі податкових повідомлень-рішень від 06.02.2019 № 00008685005/36954743 про застосування штрафу в сумі 1 955 616,79 грн., від 25.03.2019 № 0019591406 про застосування штрафних (фінансових) в сумі 14 502 000 грн., нарахування пені в сумі 0,85 грн. та часткової оплати в сумі 5 066,17 грн.
Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, згідно з пунктами 42.2, 42.5 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Наведені вище податкові повідомлення - рішення були надіслані відповідачу рекомендованими поштовими відправленнями із зворотним повідомленням та були йому вручені.
За нормами пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Докази оскарження чи скасування вказаних вище податкових повідомлень - рішень у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податкове зобов'язання у сумі 16 452 551,47 грн. є узгодженим.
Позивач вживав заходів, передбачених пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, з метою погашення податкового боргу, а саме: відповідачу було надіслано податкову вимогу форми «Ю» від 20.05.2020 № 205872-50 рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення, яке було вручене відповідачу.
За відповідачем не зареєстровано рухомого або нерухомого майна, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягом з інформаційної бази щодо наявності зареєстрованих транспортних засобів.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачає, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобовязання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у звязку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Пункт 36.5 статті 36 Податкового кодексу України встановлює, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обовязку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобовязань у встановлений податковим законодавством строк.
За пунктом 14.1.162 статті 14 Податкового кодексу України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов'язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Станом на день розгляду справи податкове зобов'язання у сумі 16 452 551,47 грн. залишається непогашеним.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно з пунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
Приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.
Відтак арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.
Згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).
Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадкові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
У свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, установлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання.
Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.
Отже, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.
Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 826/8691/16 та від 24.04.2020 у справі № 802/2067/15-а.
За приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За відповідачем обліковується податковий борг, вжиті податковим органом заходи не призвели до його погашення, на час розгляду справи доказів про сплату вказаної заборгованості в добровільному порядку відповідачем суду не надано, майна за відповідачем не зареєстровано, на підставі чого суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Оскільки спір вирішено на користь позивача як суб'єкта владних повноважень, а також за відсутністю витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати (судовий збір), згідно з частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають до стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 43144729) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївавтодор" (вул. Новозаводська, 34, м. Миколаїв, 54028, ідентифікцаійний код за ЄДРПОУ: 36954743) задовольнити.
2. Накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївавтодор» (вул. Новозаводська, 34, м. Миколаїв, 54028, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 36954743), що знаходяться в банку, достатні для стягнення на користь держави податкового боргу в сумі 16 452 551,47 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна