справа№380/7095/20
26 лютого 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
03.09.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо недоплати ОСОБА_1 33 570,00 грн разової порічної грошової допомоги до 05 травня за період 2015-2020 років відповідно до положень ст.12 Закону України "Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту;
- Зобов'язати Франківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми разової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій до п'ятого травня за період 2015-2020 років у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплачених сум в розмірі 33570,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус учасника бойових дій та відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання разової грошової допомоги, яка виплачується щорічно до 5 травня. Ця допомога, як вказує позивач, виплачена за період з 2017 по 2020 роки у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України, якому внесеними до Бюджетного кодексу України змінами, делеговано повноваження самостійно визначати розмір таких виплат. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. На переконання позивача, з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 чинною є норма ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за змістом якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Відтак, позивач вважає, що виплата відповідачем допомоги за період з 2015 по 2020 роки включно не в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком суперечить чинним положенням ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". На думку позивача, відповідачем порушено його право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, передбаченому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що і стало підставою для звернення до суду.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. Обґрунтовуючи відзив, відповідач зазначив, що виплата щорічної разової грошової допомоги за період з 2015 по 2020 роки здійснювалась позивачеві відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, які були чинними та не визнавалися неконституційними. Відповідач вказав, що нормативно-правовими актами Уряду встановлено фіксований розмір допомоги до 5 травня для певних категорій осіб. Акцентував увагу також на тому, що норми Бюджетного кодексу України прямо забороняють розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь-які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому, ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями.
Окремо відповідач звертає увагу суду, що відповідно до ч. 2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня та Конституційним Судом України рішення прийнято 27 лютого 2020 року, а відтак до суду звернувся з порушенням терміну, передбаченого ч. 2 ст.122 КАС України.
Ухвалою від 04.09.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 17.12.2020 провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 (провадження № Пз/9901/14/20).
Ухвалою суду від 12.02.2021 поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 26.02.2021 відмовлено в залучені до участі у справі співвідповідача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 відповідно до посвідчення від 30.12.2009 серії НОМЕР_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
22.07.2020 позивач звернувся до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Львівської міської ради із заявою про здійснення нарахування та виплати недоплаченої одноразової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій, за 2015-2020 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, на підставі, зокрема, рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020.
24.07.2020 листом № 260309-8178 відповідач повідомив, що законодавством не передбачено нарахування та виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі більшому, ніж передбачено постановами Кабінету Міністрів України, які щорічно приймаються з метою забезпечення виплати зазначеної допомоги.
Не погодившись з нарахуванням та виплатою щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту учасників бойових дій як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 (набрав чинності 01.01.2008) статтю 12 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007.
Поряд із цим, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин, - п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 233 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019 та № 112 від 19.02.2020, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій. Так, розміри виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій становили: у 2015 році 875 грн., у 2016 році 920 грн., у 2017 році 1200 грн., у 2018 році 1265 грн., у 2019 році 1295 грн. у 2020 році 1390 грн.
Саме у таких розмірах була виплачена позивачеві разова грошова допомога до 5 травня як учаснику бойових дій у 2015-2020 роках.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, на момент звернення позивача із заявою від 22.07.2020 діяла ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998, яка передбачала: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Отже, з 27.02.2020 ані приписи п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ані приписи ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції п.20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.
Тому з 27.02.2020 позивач набув суб'єктивне право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала допомогу до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього суб'єктивного права.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2020 році слід застосовувати не Постанову №112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Критерії законності волевиявлення (як рішення, так і діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч. 2 ст. 77 КАС України.
Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності своїх дій закону, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу цього волевиявлення.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що подане відповідачеві звернення позивача поза розумним сумнівом доводило право особи на нарахування та виплату допомоги до 5 травня з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно цим Законом визначається, зокрема, мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до статті 28 частини 1 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14.11.2019 встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2020 - 1638 грн.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190 грн. (1638 грн х 5).
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 у справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки разову грошову допомогу позивачеві до 5 травня у 2020 році виплачено у розмірі, меншому, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд доходить висновку про порушення права позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Окрім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах "Кечко проти України" (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
З огляду на викладене суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Львівської міської ради щодо недоплати позивачеві щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту"; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, суд не вбачає підстав для зазначення у резолютивній частині рішення суду суми недоплаченої суми допомоги оскільки рішення суду носить зобов'язальний характер, а визначення точної суми до виплати відноситься до обов'язків відповідача, що виникатимуть на виконання покладеного судом обов'язку.
Щодо розміру виплат позивачеві щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2015-2019 роках, то суд зазначає, що на момент таких виплат діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте встановлювали різний розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам бойових дій, а саме: пункт 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (яким уповноважено Кабінет Міністрів України встановлювати розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій), та частина п'ята статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (яка в силу рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 з 22.05.2008 діяла в редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком").
Суд зауважує, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади України - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Чинним законодавством України не врегульовано питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 у справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на час перебігу правовідносин.
Зважаючи на те, що норма пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнята пізніше ніж норма частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то у такому випадку при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових враховувалася саме норма пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".
Суд звертає увагу на те, що на момент проведення позивачеві виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2015-2019 роках норма пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VІІІ) неконституційною не визнавалась, а положення постанов Кабінету Міністрів України № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, №, 223 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019 були чинними, а тому підлягали застосуванню відповідачем при визначені позивачеві розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2015-2019 роках.
Вказана правова позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка неодноразово висловлювалась ним, зокрема, у постановах від 07.03.2018 у справі №348/2100/16-а, від 19.06.2018 у справі №459/2783/17, від 22.08.2018 у справі №550/1131/17, від 13.06.2019 у справі №564/189/17 та від 31.07.2019 у справі №348/2005/16-а.
Суд наголошує, що лише з 27.02.2020 положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України вважається неконституційним, а тому прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) не змінює правових відносин між сторонами, що мали місце у 2015-2019 роках. Встановлена у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 неконституційність закону має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.
Відтак, позовні вимоги в частині перерахунку та виплати допомоги до 5 травня за 2015-2019 роки в розмірі, передбаченому ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, задоволенню не підлягають.
Щодо процесуального питання про строки звернення позивача до суду із позовом у цій справі, то при наданні йому оцінки суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначалося, підстави позову ґрунтуються, в першу чергу, на рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 (у справі №1-247/2018(3393/18).
Прийняття Конституційним Судом вказаного рішення стало для позивача приводом для звернення до відповідача із заявою від 26.11.2020, в якій ним висловлено прохання провести перерахунок та виплату оспорюваної у цій справі допомоги.
Отримавши лист від 24.07.2020 про відмову у перерахунку та виплаті допомоги, позивач 03.09.2020 звернувся до суду із позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 (справа № 510/1286/16-а) зазначила: "Визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність / несвоєчасність її перерахунку".
Відтак, враховуючи, що позивач, дізнавшись про прийняте Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020, вважав, що таке рішення стане підставою для проведення перерахунку та виплати оспорюваної допомоги у позасудовому порядку і в подальшому з цією метою звернувся із заявою до відповідача, то саме із моменту отримання листа про відмову у перерахунку допомоги від 24.07.2020 необхідно обраховувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом. Відтак, за вказаних обставин строк звернення до суду не вважається пропущеним.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню частково.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту їх понесення позивачем, адже від сплати судового збору його звільнено на підставі Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, а доказів понесення інших витрат не надано.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
вирішив:
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у зменшеному розмірі.
Зобов'язати Франківський відділ соціального захисту управління соціального захисту гуманітарної політики Львівської міської ради (61002, м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 85, код ЄДРПОУ 26144908) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Грень Н.М.