26 лютого 2021 року справа № 320/1873/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов
Суть спору: ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 24.02.2020 (а.с.52-63) просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко Олени Юріївни від 29.01.2020 (ВП №58783246) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 1156120,60 грн.;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко Олени Юріївни від 29.01.2020 (ВП №58783246) про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження в розмірі 1000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27.07.2016 у цивільній справі №22-7519 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ПП «Ф-Студія» на користь ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 464323,64 доларів США, яка за офіційним курсом НБУ на день розрахунку станом на 17.06.2013 становила 3710611,49 грн., та 82940,00 грн. пені. На виконання вказаного судового рішення Голосіївським районним судом м Києва 07.03.2017 був виданий виконавчий лист №752/17111/13-ц. Постановою головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко О.Ю. від 03.04.2019 було відкрито виконавче провадження № 58783246 з виконання вказаного виконавчого листа, а постановою державного виконавця від 29.01.2020 вказаний виконавчий документ було повернуто стягувачу за його заявою.
Позивач вказує, що в рамках виконавчого провадження №58783246, головним державним виконавцем Назаренко Оленою Юріївною винесено оскаржувані постанови від 29.01.2020 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 1156120,60 грн. та витрат виконавчого провадження в розмірі 1000,00 грн.
Позивач вважає, що оскільки оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є похідними від постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.04.2019 у ВП №58783246, то дана постанова також впливає на права та обов'язки боржника. На думку позивача, виконання судового рішення Апеляційного суду м. Києва від 27.07.2016 не підвідомче Васильківському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, оскільки згідно з п. 4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, Відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими сума зобов'язання становить від десяти до двадцяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, а сума зобов'язань на момент відкриття виконавчого провадження №58783246 перевищувала суму в 10 мільйонів гривень, адже, становила 12522808,57 грн., тому вказана обставина в силу положень п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» була підставою для повернення виконавчого документа, оскільки останній пред'явлений не за підвідомчістю, при цьому боржник не несе відповідальності за недотримання державним виконавцем вимог щодо встановленої законом підвідомчості виконавчих документів.
З постановою про стягнення виконавчого збору від 29.01.2020 позивач не погоджується з огляду на порушення відповідачем порядку визначення виконавчого збору та його стягнення. Зокрема, позивач зазначає, що у порушення положень статей 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження одночасно не вирішено питання про стягнення виконавчого збору та не визначено його розміру, а тому відповідачем не може бути застосовано положення ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» як підставу для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, у зв'язку з чим у боржника був відсутній обов'язок зі сплати виконавчого збору, про який не було зазначено ані в постанові про відкриття виконавчого провадження, ані в окремій постанові про стягнення виконавчого збору. При цьому, у порушення п.8 п. 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень вказана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесена за відсутності стягнення державним виконавцем коштів за виконавчим документом, без реального виконання рішення суду.
Крім того, на думку позивача, при винесенні постанови від 29.01.2020 про стягнення виконавчих витрат у розмірі 1000,00 грн. відповідачем порушено процедуру стягнення таких витрат, зокрема, на момент відкриття виконавчого провадження розмір мінімальних витрат виконавчого провадження не визначався та не виносилась відповідна постанова; у порушення вимог п. 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень у постанові про стягнення витрат виконавчого провадження не визначено їх видів та розмірів, не деталізовано розрахунок здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження.
Відтак, на думку позивача, винесені відповідачем в рамках виконавчого провадження №58783246 оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України. Витребувано докази у справі від відповідача. Запропоновано відповідачу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Вказану ухвалу суду від 25.03.2020 відповідачем отримано 09.04.2020 згідно відмітки про вручення поштового відправлення із шкрихкодовим ідентифікатором 0113332050892.
Проте відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом не скористався.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову задоволено. Зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко Олени Юріївни від 29.01.2020 у виконавчому провадженні ВП №58783246 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 1156120,60 грн. Зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко Олени Юріївни від 29.01.2020 у виконавчому провадженні ВП №58783246 про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження в розмірі 1000,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 продовжено Васильківському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) строк для виконання вимог ухвали суду від 25.03.2020 в частині надання доказів у справі до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
21.08.2020 на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 на адресу суду від відповідача надійшли копії матеріалів виконавчого провадження ВП №58783246.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 01.09.2011. Зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 (а.с.64-65).
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.12.2014 у справі №2/752/6193/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Ф-Студія» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором № ML-001/034/2008 від 21.03.2008 у розмірі 464323,64 долари США, що еквівалентно 3710611,49 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27.07.2016 у справі №2/752/6193/14 скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.12.2014 в частині вирішення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» до ПП «Ф-Студія» про стягнення заборгованості за кредитним договором та закрито провадження у справі за вимогами до цього боржника.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.12.2014 змінено в частині вирішення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № МL-001/034/2008 від 21.03.2008 станом на 17.06.2013 у розмірі 464323,64 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку становить 3710611,49 грн., з яких: 431541,82 долари США - заборгованість за кредитом, 32781,82 долари США - заборгованість за процентами; та 82940 грн. пені.
Солідарно з ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № МL-001/034/2008 від 21.03.2008 станом на 17.06.2013 у розмірі 444661,16 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на день розрахунку становить 3554176,60 грн., з яких: 431541,82 долари США - заборгованість за кредитом, 13119,34 долари США - заборгованість за процентами; та 4887,39 грн. пені.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - по 1147,00 грн. з кожного, на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору (а.с.16-18).
07.03.2017 року на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 27.07.2016 виданий виконавчий лист у справі №2/752/6193/14 (а.с19-20).
Матеріали справи свідчать, що 03.04.2019 головним державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко Оленою Юріївною на підставі виконавчого листа №2/752/6193/14, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 07.03.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58783246, відповідно до якої за виконавчим листом №2/752/6193/14, виданим Голосіївським районним судом м. Києва 07.03.2017 на суму боргу 464323,64 дол. США та 82940,00 грн. відкрито виконавче провадження, зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попередити боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Стягувачем у даному виконавчому провадженні є ПАТ "ОТП Банк", боржником - ОСОБА_1 (а.с.21-22).
27.01.2020 на адресу Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від стягувача АТ "ОТП Банк" надійшла заява від 23.01.2020 №12-4-10/75 про повернення виконавчого документа в порядку пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.128).
29.01.2020 постановою головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко Олени Юріївни у ВП № 58783246 виконавчий лист №2/752/6193/14, виданий Голосіївським районним судом м. Києва 07.03.2017 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП «Банк» суми боргу у розмірі 464323,64 дол. США та 82940,00 грн. на підставі заяви стягувача від 27.01.2020 та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу (а.с.35-36).
Того ж дня, 29.01.2020 головним державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко Оленою Юріївною в рамках ВП № 58783246 винесено постанови:
- про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» в сумі 1156120,60 грн. (а.с.38);
- про стягнення з боржника ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» в сумі 1000,00 грн. (а.с.40).
Не погоджуючись з рішеннями суб'єкта владних повноважень про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження позивач звернулась до Київського окружного адміністративного суду.
Крім того, судом встановлено, що у травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою на постанову головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко О.Ю. від 03.04.2019 про відкриття виконавчого провадження №58783246, в якій просила суд визнати її протиправною та скасувати (а.с.23-28).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.11.2020 у справі №752/17111/13-ц у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко Олени Юріївни відмовлено, оскільки оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена з дотриманням вимог чинного законодавства.
Вказана ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 05.11.2020 у справі №752/17111/13-ц не набрала законної сили, адже наразі оскаржена ОСОБА_1 в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.
Стосовно правомірності винесення головним державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко Оленою Юріївною постанови від 29.01.2020 у ВП №58783246 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 1156120,60 грн., суд зазначає наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII, у редакції на момент виникнення спірних відносин, а саме на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 58783246 від 03.04.2019).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Приписами частини 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно з до абзацом 2 частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII (станом на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 58783246 від 03.04.2019) у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною 1 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини 2 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 9 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Отже виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення та за своєю природою є санкцією за невиконання рішення суду боржником.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що на момент відкриття виконавчого провадження №58783246 від 03.04.2019 підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частина 3 статті 40 Закону №1404-VIII, редакція якої не змінювалась з моменту відкриття виконавчого провадження і до моменту повернення виконавчого документу, передбачає, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Суд зазначає, що на виконання вказаних приписів Закону №1404-VIII постановою головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко Олени Юріївни від 03.04.2019 відкрито виконавче провадження №58783246 з примусового виконання виконавчого листа №2/752/6193/14, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 07.03.2017, про стягнення з ОСОБА_1 боргу 464323,64 дол. США та 82940,00 грн., зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попередити боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (а.с.21-22).
При цьому, суду відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження №58783246 у період з дня відкриття виконавчого провадження 03.04.2019 і до моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу (29.01.2020).
Як було встановлено судом, 27.01.2020 на адресу Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від стягувача АТ "ОТП Банк" надійшла заява від 23.01.2020 №12-4-10/75 про повернення виконавчого документа в порядку пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.128).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII (тут і далі у редакції станом на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 29.01.2020) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Відповідно до частини 3 статті 37 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Відповідно до частини 4 статті 37 Закону №1404-VIII про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Разом з тим, обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, наслідком яких стало його фактичне виконання.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
З наведеного слідує, що умовою справляння даного збору є саме примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, тоді як у разі відсутності факту примусового виконання ними такого рішення законних підстав для справляння виконавчого збору немає.
Тобто, виконання рішення суду про стягнення боргу відбувається або у добровільному порядку, коли боржник сам сплачує заборгованість кредитору, або у примусовому порядку, коли цю заборгованість у примусовому порядку стягують з боржника органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, та в подальшому перераховують її кредитору.
У даному випадку стягувач АТ "ОТП Банк" 27.01.2020 подав на адресу Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області заяву від 23.01.2020 №12-4-10/75 про повернення виконавчого документа в порядку пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
У свою чергу, органами державної виконавчої служби у примусовому порядку з позивача нічого стягнуто не було, примусового виконання даного рішення фактично не відбулося, а тому правові підстави для справляння виконавчого збору відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18.
Отже, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що оскаржувану постанову винесено відповідачем протиправно, оскільки реального виконання рішення суду (стягнення коштів за виконавчим документом) не відбулось.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19, від 16.04.2020 у справі №260/1261/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що постанова Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №640/8425/19 ухвалена після змін до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", внесених згідно із Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII.
Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки в рамках виконавчого провадження № 58783246 дії державного виконавця не забезпечили примусове виконання виконавчого документу про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум відповідно до виконавчого листа та не призвели до стягнення у примусовому порядку суми, зазначеної у цьому виконавчому листі, отже підстави для стягнення виконавчого збору в такому випадку не виникають.
Водночас, суд зазначає, що виконавчий збір не може бути стягнутий лише на підставі повернення виконавчого документа стягувачу за заявою останнього.
Відтак, у разі повернення виконавчого документа стягувачу та за відсутності факту стягнення боргу в рамках виконавчого провадження за наслідком дій державного виконавця з примусового виконання, обов'язок щодо сплати виконавчого збору у боржника не виникає.
Отже для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, результатом яких є фактичне виконання виконавчого документу.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко Олени Юріївни від 29.01.2020 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 1156120,60 грн. у виконавчому провадженні №58783246.
У той же час, суд не погоджується з доводами позивача стосовного того, що відповідач повинен був винести постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження, виходячи з такого.
Так, у позовній заяві позивач стверджує про те, що винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору на підставі ч. 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» було б можливим лише за наявності сукупності таких умов: 1) попереднє визначення розміру виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, 2) несплата боржником визначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження суми виконавчого збору станом на дату повернення виконавчого документа стягувачу, 3) винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Та оскільки державним виконавцем про виконавчий збір не було зазначено ані в постанові про відкриття виконавчого провадження, ані в окремій постанові про стягнення виконавчого збору, яку не було винесено одночасно з відкриттям виконавчого провадження, у боржника відсутній обов'язок зі сплати виконавчого збору.
Відповідно до пункту 8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5, далі - Інструкція №512/5), виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Натомість стаття 40 Закону №1404 по-іншому регулює порядок стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу.
Так, частиною третьою цієї статті визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
За таких обставин, враховуючи зазначену ієрархічну колізію у законодавстві, суд, керуючись положенням частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає, що у даному випадку підлягають застосуванню саме положення Закону №1404, який зобов'язує виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404, винести постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (у випадку, якщо виконавчий збір не стягнуто).
Незважаючи на те, що відповідачем не допущено порушень щодо черговості передбаченого частиною третьою ст.40 Закону №1404 порядку, позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови від 29.01.2020 (ВП №58783246) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 1156120,60 грн. підлягає задоволенню з огляду на відсутність правових підстав для стягнення виконавчого збору як такого, оскільки примусове стягнення коштів за виконавчим документом не відбулось.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 29.01.2020 про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 1000,00 грн. у виконавчому провадженні №58783246, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, 29.01.2020 головним державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко Оленою Юріївною в рамках ВП № 58783246 відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» також винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження в сумі 1000,00 грн. (а.с.40).
В обґрунтування протиправності вказаної постанови, у позовній заяві позивач зазначає, зокрема про те, що державним виконавцем на момент відкриття виконавчого провадження розмір мінімальних витрат виконавчого провадження не визначався, та відповідно, постанова про розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні не виносилась. На думку позивача, у зв'язку з тим, що стягнення коштів за виконавчим документом не відбулось, відповідно, не були понесені й додаткові витрати виконавчого провадження. При цьому, як вважає позивач, у порушення вимог Інструкції, державним виконавцем у постанові про стягнення витрат виконавчого провадження від 29.01.2020 не зазначено, з чого складаються такі витрати в сумі 1000,00 грн., чи є такі витрати мінімальними адо додатковими, чи були вони необхідними та чи відповідають вони змісту проведених виконавчих дій.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 статті 42 Закону №1404-VIII (в редакції станом на день винесення оскаржуваної постанови) кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина четверта статті 42 Закону №1404-VIII).
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню, врегульовані також Інструкцією №512/5.
Відповідно до пункту 2 Розділу VІ Інструкції №512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 42 Закону №1404-VIII розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження» визначено види та розміри витрат виконавчого провадження, до яких належать, виготовлення документів виконавчого провадження, пересилання документів виконавчого провадження, послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій, послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум, проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини, послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці, банківські послуги при операціях з іноземною валютою, сплата судового збору, плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Аналізуючи наведені вище правові норми суд зазначає, що витратами виконавчого провадження є фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на поштову кореспонденцію, друк документів тощо). Такі витрати, на відміну від виконавчого збору, боржник повинен компенсувати незалежно від того, чи він виконав судове рішення у добровільному порядку.
Як свідчать матеріали справи, приймаючи оскаржувану постанову від 29.01.2020 про стягнення витрат виконавчого провадження, державний виконавець виходив з того, що розмір витрат виконавчого провадження №58783246 становить 1000,00 грн.
Верховний Суд у справі №750/6794/17 у постанові від 23.03.2019 дотримується позиції про те, що мотивувальна частина постанови про стягнення витрат виконавчого провадження повинна містити детальний розрахунок здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено Наказом №2830/5, при цьому Закон №1404-VIII не покладає на державного або приватного виконавця обов'язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.
У той же час, судом встановлено, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови від 29.01.2020 про стягнення витрат виконавчого провадження не містить детального розрахунку здійснених відповідачем витрат в сумі 1000,00 грн., жодним чином не визначає обсягу та розміру усіх складових цієї загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено Наказом №2830/5.
Жодних доказів на спростування наведеного висновку суду відповідач під час розгляду справи до суду не надав.
Отже на думку суду, витрати у виконавчому провадженні №58783246 у розмірі 1000,00 грн. є безпідставними з огляду на непідтвердження відповідачем фактичного здійснення витрат виконавчого провадження на вказану суму.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова від 29.01.2020 у ВП № 58783246 винесена неправомірно, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та, відповідно, підлягає скасуванню.
Щодо доводів позивача про пред'явлення виконавчого листа №2/752/6193/14, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 07.03.2017, до неналежного органу державної виконавчої служби (Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області) з порушенням підвідомчості, встановленої п. 4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, та як наслідок, оскаржувані постанови винесені в рамках виконавчого провадження, відкритого з порушенням підвідомчості, є протиправними, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами з приводу виконання рішення суду, регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 1404-VIII) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5, далі - Інструкція №512/5).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина 1 статті 1 Закону № 1404-VIII).
Згідно ч.1 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За змістом ч.1 ст.24 Закону №1404-VIII, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Згідно із частиною третьою вказаної статті виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Статтею 25 Закону №1404-VIII визначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
У разі хвороби державного виконавця, його перебування у відрядженні чи відпустці, звільнення чи відсторонення від посади державного виконавця, включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі державної виконавчої служби, відводу (самовідводу) державного виконавця, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного державного виконавця до іншого.
У разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого.
Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що за загальним правилом, у разі відсутності умов, наведених у ст.25 Закону №1404-VIII, підвідомчість виконавчих проваджень органам державної виконавчої служби визначається за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження надано стягувачу лише у разі підвідомчості виконавчого провадження одночасно кільком органам державної виконавчої служби, тобто тоді, коли вчинення виконавчих дій щодо виконання рішення на певній території відноситься до функцій кількох органів державної виконавчої служби.
Відповідно до п.3 розділу І Інструкції №512/5, органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Підвідомчість цих органів державної виконавчої служби встановлена пунктом 4 розділу І вказаної Інструкції.
Так, за змістом абзаців 1 - 3 указаного пункту розділу І Інструкції №512/5, відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
У свою чергу, Відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими: боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить від десяти до двадцяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті (абз. 4-6 п. 4 розділу І Інструкції №512/5).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено критерії підвідомчості рішень відділам Державної виконавчої служби України, зокрема, за місцем знаходження боржника або майна та за суб'єктним статусом боржника виконавчого провадження.
Слід зазначити, що дії по виконавчому провадженню, в яких виконується рішення, сума зобов'язання за яким становить від десяти до двадцяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, має право вчиняти лише відповідний відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України обласного підпорядкування.
Як встановлено судом, на підставі заяви АТ «ОТП Банк» від 28.03.2019 №12-4-10/397 головним державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Назаренко Оленою Юріївною 03.04.2019 відкрито виконавче провадження ВП №58783246 з виконання виконавчого листа №2/752/6193/14, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 07.03.2017, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ОТП Банк" заборгованості у розмірі 464323,64 дол. США та 82940,00 грн. пені (а.с.21).
Суд зазначає, що офіційний курс НБУ долара США до гривні станом на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (станом на 03.04.2019) було встановлено на рівні 26,9742 грн. за 1 долар США. Відтак, еквівалент іноземної валюти 464323,64 дол. США, що підлягає стягненню за виконавчим документом, на час винесення постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження був більшим ніж десять мільйонів гривень та меншим ніж двадцять мільйонів гривень (464323,64 дол. США х 26,9742 грн. = 12524758,73 грн. + 82940,00 грн. = 12607698,73 грн.), а відтак виконання зазначеного виконавчого документу - виконавчого листа №2/752/6193/14, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 07.03.2017, не підвідомче Васильківському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, оскільки виконання такого виконавчого документу підвідомче виключно Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Київській області.
Отже, суд погоджується з посиланням позивача, що виконання рішень про стягнення з боржника сум, які перевищують 10 млн. грн., мають виконуватись виключно відділом виконавчої служби обласного рівня, а отже спірне виконавче провадження було відкрито із порушенням правил підвідомчості, що своєю чергою також є підставою для визнання протиправною та скасування оспорюваних постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зазначена стаття визначає, як розподіляються обов'язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з'ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.
Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень - відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача не надав та не довів відсутності підстав для скасування постанов.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідач не повідомив суду про наявність у нього поважних причин для неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов, що розцінюється судом як визнання позову.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 12402,30 грн., що підтверджується квитанціями від 20.02.2020 №157 на суму 840,80 грн. та від 20.02.2020 на суму 11561,50 грн., та за подання заяви про забезпечення позову судовий збір в сумі 630,61 грн. згідно квитанції від 10.04.2020 №0.0.1672835480, а всього сплачено 13032,91 грн. Оригінали квитанцій наявні в матеріалах справи (а.с.42, 43, 89).
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IХ встановлено, що у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становить 2102 гривні.
Поданий позов є позовом майнового характеру, ціна позову при подачі якого визначається як сума стягнень за оскаржуваними постановами.
Отже ціна поданого позову становить 1157120,60 грн., відтак сплаті підлягав судовий збір на суму 10510,00 грн. (116620,60 х 1% = 11571,21 грн., що є більшим 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020).
Зважаючи на задоволення позовних вимог та вжиття судом заходів забезпечення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову та заяви про забезпечення позову на загальну суму 11140,60 грн. (10510,00 грн. + 630,60 грн.) підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Питання щодо повернення позивачу судового збору, сплаченого при подачі позову надмірно, відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір" може бути вирішено за заявою позивача, оскільки такої заяви на день ухвалення судового рішення на адресу суду не надійшло, суд не вирішує питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 1892,31 грн. Суд роз'яснює, що позивач може звернутися з такою заявою і після ухвалення судового рішення у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко Олени Юріївни від 29.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 1156120,60 грн., винесену у виконавчому провадженні №58783246.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко Олени Юріївни від 29.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження в розмірі 1000,00 грн., винесену у виконавчому провадженні №58783246.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код: 34842289, місцезнаходження: 08600, Київська область, м. Васильків, вулиця Покровська, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 11140,60 грн. (одинадцять тисяч сто сорок грн. 60 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення повного тексту рішення - 26.02.2021.
Суддя Кушнова А.О.