26 лютого 2021 року справа №320/8943/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними дій, скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Київській області по складанню та надсиланню позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки), №Ф-119665-53 на загальну суму 27004,08 грн. від 02.09.2020 та зобов'язати відповідача утриматись від таких дій в подальшому;
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), №Ф-119665-53 на загальну суму 27004,08 грн. від 02.09.2020;
- визнати відсутність у позивача будь-яких боргів зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені з такого виду платежу;
- стягнути з Головного управління ДПС у Київській області спричинену позивачу моральну шкоду у розмірі 10000,00 (десять тисяч) грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач як самозайнята особа здійснює адвокатську діяльність, однак доходу від такої діяльності не отримує, постійно працює найманим працівником у якості головного юрисконсульта на приватному підприємстві. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов'язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску (за 2017-2020 роки), позивач від адвокатської діяльності доходу не отримував, натомість підприємство, на якому працює позивач, регулярно сплачує за нього ЄСВ, зокрема, за період з 2017 року по 2020 рік, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску у спірні періоди.
Також позивач звертає увагу на те, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду, та відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 у справі 320/3748/19 вимогу про сплату боргу Головного управління ДФС у Київській області від 08.05.2019 №119665-53 скасовано та зобов'язано відповідача підготувати висновок про повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов'язань по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 8448,00 грн. з Державного бюджету України, направивши такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України, а також зобов'язано відповідача привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відповідно до висновків рішення суду. Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2019 змінено рішення суду першої інстанції від 18.09.2019 у справі №320/3748/19, та стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн.
Позивач зазначає, що оскільки він, як самозайнята особа, не отримував доходу від адвокатської діяльності, працює як найманий працівник на посаді головного юрисконсульта на підприємстві, яке регулярно сплачує за нього єдиний внесок, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску у спірні періоди згідно оскаржуваної вимоги.
При цьому позивач зазначає, що незаконні дії відповідача порушують охоронюване право позивача на мирне володіння належним позивачу майном (грішми), а також порушують його право на належне врядування, у зв'язку з чим оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Також позивач вказує на те, що протиправними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, адже після отримання 07.09.2020 оскаржуваної вимоги від 02.09.2020, здоров'я позивача різко погіршилось, у нього стався гіпертонічний криз, через що позивач змушений був звернутись за медичною допомогою, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого Вишгородської центральної районної лікарні Київської області від 15.09.2020. Через погіршення стану здоров'я позивач не може нормально виконувати свої професійні обов'язки за основною роботою та витрачає свої кошти на лікування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 02.09.2020 №Ф-119665-53, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано докази у справі від сторін.
09.12.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Як зазначає відповідач, позивач має статус фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, а відповідно до ст. 8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності встановлено в розмірі 22% до бази нарахування єдиного внеску (з 01.01.2017 у місяці звітного року у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування не менше за розмір мінімального страхового внеску).
При цьому відповідачем зазначено, що Законом від 03.10.2017 №2148-VІІІ внесені відповідні зміни до абз.3 ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого з 01.01.2018 адвокати, що мають статус осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, так і фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування (у т.ч. першої групи), мають сплачувати кожного кварталу не менш ніж 2457,18 грн. до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19 квітня, 19 липня, 19 жовтня, 19 січня). Якщо адвокати не отримують дохід або отримують його у розмірі, нижчому ніж мінімальний страховий внесок, то вони зобов'язані сплачувати ЄСВ з 01.01.2018 у розмірі 819,06 грн. на місяць та 2457,18 грн. відповідно на квартал (819,06 х 3 місяці).
Відповідач зазначає, що станом на 28.02.2014 у позивача обліковувалася переплата з єдиного внеску в розмірі 1000,00 грн. Згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску станом на 31.08.2020 автоматично здійснені наступні нарахування єдиного соціального внеску як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність: ЄСВ за І квартал 2014 року - 1318,59 грн., зменшено за рахунок переплати в розмірі 1000,00 грн.; ЄСВ за 2017 рік - 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12); ЄСВ за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); ЄСВ за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.07.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); ЄСВ за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.10.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); ЄСВ за ІV квартал 2018 року (граничний термін сплати 21.01.2019) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); ЄСВ за І квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); ЄСВ за ІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.07.2019) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); ЄСВ за ІІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.10.2019) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); ЄСВ за ІV квартал 2019 року (граничний термін сплати 21.01.2020) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); ЄСВ за І квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.04.2020) - 2078,12 грн.; ЄСВ за ІІ квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.07.2020) - 1039,06 грн.
Також відповідач зазначає, що 23.07.2020 відносно ОСОБА_1 винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0072405305 на загальну суму 2722,87 грн., з яких штрафних санкцій нараховано на суму 1657,74 грн. та пені на суму 1065,13 грн. Відтак станом на 31.08.2020 у позивача обліковувалась заборгованість з ЄСВ у розмірі 27004,08 грн.
У зв'язку з наявністю в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ та відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53 на загальну суму 27004,08 грн.
Також відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, відповідно до якої обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Отже вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.
Щодо моральної шкоди, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача, та майнових втрат, що настали у зв'язку з неправомірною діяльністю саме відповідача, відтак вказана вимога не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області 06 червня 1996 року (а.с.44).
Судом встановлено, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України (свідоцтво №817/10, видане 26.09.1995 Київською обласною КДКА) (https://erau.unba.org.ua/).
Згідно з обліковими даними автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", з 12.02.2004 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) взятий на облік у Головному управлінні ДПС у Київській області (Вишгородське управління) як платник податків за №3491, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат, основний вид діяльності за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, стан платника податків - 0- платник податків за основним місцем обліку (а.с.78).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема у період з 2017 року по даний час перебуває у трудових відносинах з Приватним підприємством «Люкс - Дент - Компані», працюючи на посаді головного юрисконсульта підприємства, що не заперечується сторонами.
За даними відповідача контролюючим органом нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача як особі, що проводить незалежну професійну діяльність у розмірі мінімального страхового внеску, а саме:
за І квартал 2014 року - 1318,59 грн., зменшено за рахунок переплати в розмірі 1000,00 грн., загальна сума боргу склала 318,59 грн.;
за 2017 рік - 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12);
за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.07.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.10.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); за ІV квартал 2018 року (граничний термін сплати 21.01.2019) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3);
за І квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); 02.07.2019 відбулось коригування щоквартальних нарахувань на суму 18276,72 грн.; за ІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.07.2019) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); за ІІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.10.2019) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); за ІV квартал 2019 року (граничний термін сплати 21.01.2020) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3);
за І квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.04.2020) - 2078,12 грн.; за ІІ квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.07.2020) - 1039,06 грн.,
з урахуванням часткової сплати сума боргу склала 24281,21 грн. (а.с.62-70).
Також, 23.07.2020 відносно ОСОБА_1 . Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято рішення №0072405305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне нарахування) єдиного внеску на загальну суму 2722,87 грн. (а.с.73).
З копії рішення №0072405305 від 23.07.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне нарахування) єдиного внеску на загальну суму 2722,87 грн. та наданого відповідачем розрахунку штрафних санкцій вбачається, що вказана сума боргу складається з: 1657,74 грн. - штрафи, 1065,13 грн. - пеня.
На підтвердження доказів направлення рішення від 23.07.2020 №0072405305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне нарахування) єдиного внеску на адресу позивача відповідач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0730104073598, відповідно до якого рішення позивачем отримано 05.08.2020 (а.с.75).
У зв'язку з наявністю боргу станом на 31.08.2020, відповідачем сформовано і направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 02.09.2020 №Ф-119665-53 на загальну суму боргу 27004,08 грн., з яких: 24281,21 грн. - недоїмка, 1657,74 грн. - штрафи, 1065,13 грн. - пеня (а.с.7). З тексту оскаржуваної вимоги вбачається, що підставою для її винесення стали дані інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.32).
На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 02.09.2020 №Ф-119665-53 на адресу позивача відповідач надав копію корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0730104292036, відповідно до якого вимогу позивачем отримано 07.09.2020 (а.с.72).
У свою чергу, судом встановлено, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду.
Так, 08.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив суд: визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по складанню та надсиланню ОСОБА_1 вимоги від 08.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.; скасувати вимогу від 08.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.; зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області повернути ОСОБА_1 надміру сплачену суму єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн.; стягнути з Державної фіскальної служби України спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.; стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.; зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області відкликати з виконання вимогу від 08.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на суму 31178,21 грн.; зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з урахуванням відсутності такої реєстрації у якості ФОП та відсутності будь-яких заборгованостей зі сплати єдиного внеску; зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області утриматись від складання на досилання ОСОБА_1 вимог про сплату боргу з єдиного соціального внеску з підстав реєстрації як ФОП та за періоди не отримання доходу як особа, що проводить незалежну професійну діяльність - адвокат.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 у справі №320/3748/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по складанню на направленню ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу № 119665-53. Скасовано вимогу про сплату боргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 119665-53 від 08.05.2019. Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов'язань по сплаті єдиного соціального внесу в розмірі 8448,00 грн. з Державного бюджету України та направити такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України. Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відповідно до висновків рішення суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.33-39).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі №320/3748/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди і в цій же частині ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн. Стягнуто з Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн. (а.с. 40-42).
Так, у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 у справі №320/3748/19 судом встановлено, що позивач офіційно працює на посаді головного юрисконсульта в Приватному підприємстві "Люкс - Дент - Компані". Роботодавець, згідно довідок підприємства про сплату ЄСВ протягом 2017 - 2018 років та січня - березня 2019 року, щомісячно нараховував та сплачував за позивача єдиний соціальний внесок в розмірі не менше мінімального.
Також судом встановлено, що 19.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, уповноваженої особи ГУ ДПС у Київській області Кобилінської Ірини Анатоліївни, в якому просив суд визнати протиправними дії уповноваженої особи Головного управління ДПС у Київській області Кобилінської І.А. та Головного управління ДПС у Київській області по складанню та надсиланню ОСОБА_1 рішення №007240535 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 27.07.2020 та зобов'язати відповідачів утриматись від таких дій в подальшому; скасувати рішення №007240535 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 27.07.2020.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №320/7237/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Головного управління Державної податкової служби у Київській області Кобилінської Ірини Анатоліївни та Головного управління Державної податкової служби у Київській області по складанню та надсиланню ОСОБА_1 рішення №007240535 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 27.07.2020. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області №007240535 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 27.07.2020. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане судове рішення в апеляційному порядку оскаржено не було та набрало законної сили 12.12.2020 року.
Згідно з частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Враховуючи те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 у справі №320/3748/19 та від 11.11.2020 у справі №320/7237/20, на час розгляду даної справи набрали законної сили, суд має підстави використовувати їх як джерело преюдиційних фактів.
Крім того, судом встановлено, що 01.06.2020 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковьским Т.О. відкрито виконавче провадження №62212655 з примусового виконання виконавчого листа №320/3748/19, виданого Київським окружним адміністративним судом 13.05.2020 щодо зобов'язання Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відповідно до висновків суду (а.с.18, зворотній бік) (а.с.47).
Того ж дня, 01.06.2020 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковьским Т.О. відкрито виконавче провадження №62212672 з примусового виконання виконавчого листа №320/3748/19, виданого Київським окружним адміністративним судом 13.05.2020 щодо зобов'язання Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов'язань по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 8448,00 грн. з Державного бюджету України та направити такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України (а.с.47, зворотній бік).
16.10.2020 постановами головного державного виконавця Відділу примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковьского Т.О. замінено сторону у виконавчих провадженнях №62212655 та №62212672 боржника - Головне управління ДФС у Київській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (а.с.51, 53).
У позовній заяві позивачем вказано, що позивач продовжує реалізовувати своє право у межах адвокатської професії, постійно працюючи на підприємстві головним юрисконсультом, при цьому роботодавцем регулярно сплачується за позивача єдиний внесок у встановленому законом розмірі, що підтверджується довідками роботодавця від 13.03.2019 та від 09.09.2020, що не оспорюється відповідачем.
Також позивачем у позовній заяві зазначено, що від адвокатської діяльності за вказаний час позивачу доходів не надходило, про що позивач заявив відповідачу у встановленому законом порядку в своїй щорічній звітності з єдиного внеску 30.06.2020. Тому на думку позивача, відповідно до закону та висновків суду від 18.09.2019, будь-яких додаткових боргових нарахувань позивачу зроблено бути не може.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що з 01.01.2018 адвокати, що мають статус осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, мають сплачувати кожного кварталу не менш ніж 2457,18 грн. до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19 квітня, 19 липня, 19 жовтня, 19 січня). Якщо адвокати мають статус осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, не отримують дохід або отримують його у розмірі, нижчому ніж мінімальний страховий внесок, то вони зобов'язані сплачувати ЄСВ з 01.01.2018 у розмірі 819,06 грн. на місяць та 2457,18 грн. відповідно на квартал (819,06 х 3 місяці).
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 13 Закону №5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Частиною 5 статті 8 Закону визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до вимог ст. 9 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту - Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи наведене, на підставі Закону №2464-VI та Інструкції №449, контролюючим органом визначено позивачу суму боргу з єдиного соціального внеску, а саме в сумі 27004,08 грн., про що складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53.
До вказаної вимоги увійшла сума єдиного соціального внеску:
- 24281,21 грн. - недоїмка, яка виникла за І квартал 2014 року - 1318,59 грн., зменшено за рахунок переплати в розмірі 1000,00 грн., загальна сума боргу склала 318,59 грн.; за 2017 рік - 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12); за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.07.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.10.2018) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); за ІV квартал 2018 року (граничний термін сплати 21.01.2019) - 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3); за І квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); 02.07.2019 відбулось коригування щоквартальних нарахувань на суму 18276,72 грн.; за ІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.07.2019) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); за ІІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.10.2019) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); за ІV квартал 2019 року (граничний термін сплати 21.01.2020) - 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); за І квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.04.2020) - 2078,12 грн.; за ІІ квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.07.2020) - 1039,06 грн. (а.с.62-70).
- 2722,87 грн. - застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне нарахування) єдиного внеску відповідно до рішення ГУ ДПС у Київській області від 23.07.2020 №0072405305, вказана сума боргу складається з: 1657,74 грн. - штрафи, 1065,13 грн. - пеня (а.с.73, 74).
Згідно з даними інтегрованої кратки платника (ІКП) сума боргу фізичної особи - ОСОБА_1 як особи, яка проводить незалежну професійну діяльність станом на 31.08.2020 складає 27004,08 грн. (а.с.71).
Відтак, як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, за позивачем станом на час розгляду справи за даними відповідача обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску станом на 31.08.2020 на загальну суму 27004,08 грн. як недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка складається з суми боргу, яка нарахована відповідачем як мінімальний внесок за період І квартал 2014 року, за 2017 рік, за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2018 року, за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2019 року та за І, ІІ квартали 2020 року, а також як сума штрафних санкцій та пені відповідно до рішення ГУ ДПС у Київській області від 23.07.2020 №0072405305 .
Щодо включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53 суми боргу в розмірі 318,59 грн., яка нарахована відповідачем за І квартал 2014 року, суд зазначає таке.
Як було судом встановлено та підтверджується даними інтегрованої картки платника, за позивачем обліковується заборгованість з єдиного внеску за І квартал 2014 року у розмірі 318,59 грн. Вказану суму боргу включено у спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53.
При цьому, з'ясовуючи підстави виникнення даного боргу зі сплати єдиного соціального внеску, який був нарахований на підставі самостійно поданої платником податку декларації від 09.04.2014 №1407259990 (з терміном сплати 30.04.2014) в сумі 1318,59 грн., та з урахуванням переплати станом на 30.04.2014 в розмірі 1000,00 грн., суму боргу зменшено до 318,59 грн., судом встановлено, що матеріалами справи дійсно підтверджується наявність в інтегрованій картці платника позивача з ЄСВ залишку боргу, нарахованого на підставі самостійно поданої платником податку декларації від 09.04.2014 №1407259990 (а.с.62).
З пояснень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, вбачається, що позивачу було автоматично здійснені нарахування ЄСВ, зокрема, за І квартал 2014 року в сумі 1318,59 грн., зменшено за рахунок переплати в розмірі 1000,00 грн., загальна сума боргу склала 318,59 грн.
Також, на підтвердження наданих пояснень у відзиві на позовну заяву, відповідачем додано до матеріалів справи зворотній бік інтегрованої картки платника ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, відповідно до якого у позивача станом на 31.12.2014 був наявний борг з ЄСВ у сумі 318,59 грн. (а.с.63).
При цьому, суд зазначає, що Головне управління ДПС у Київській області не надало суду детальних пояснень та документів, на підставі яких виник борг позивача з єдиного внеску у розмірі 318,59 грн. за І квартал 2014 року.
Також будь-яких документів, які б свідчили про підстави виникнення боргу на вказану суму у розмірі 318,59 грн., який згідно зворотного боку інтегрованої картки платника ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску станом на 31.12.2014 вже існував, зокрема копії самостійно поданої платником податку декларації від 09.04.2014 №1407259990, відповідачем не надано. Зворотній бік інтегрованої картки платника фізичної особи ОСОБА_1 з ЄСВ такої інформації не містить.
Отже, підстави для нарахування Головним управлінням ДПС у Київській області суми боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 318,59 грн. згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53, відповідачем не доведені.
Крім того, як було зазначено судом вище, до вимоги про сплату боргу (недоїмки) 02.09.2020 №Ф-119665-53 включено суму боргу в розмірі 2722,87 грн., визначену на підставі рішення ГУ ДПС у Київській області від 23.07.2020 №0072405305, яке було визнано протиправним та скасовано рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №320/7237/20, яке набрало законної сили 12.12.2020. Отже вказана сума боргу в розмірі 2722,87 грн. також є безпідставною.
Щодо включення до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53 суми боргу в розмірі 23962,62 грн., яка нарахована відповідачем за 2017 рік, за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2018 року, за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2019 року та за І, ІІ квартали 2020 року, суд зазначає таке.
Позивач у позовній заяві зазначає, що оскільки він, як самозайнята особа, не отримував доходу від адвокатської діяльності, з 2017 року по цей час працює як найманий працівник на посаді головного юрисконсульта на підприємстві, яке регулярно сплачує за нього єдиний внесок, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску у спірні періоди згідно оскаржуваної вимоги.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що Законом від 03.10.2017 №2148-VІІІ внесені відповідні зміни до абз.3 ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого з 01.01.2018 адвокати, що мають статус осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, так і фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування (у т.ч. першої групи), мають сплачувати кожного кварталу не менш ніж 2457,18 грн. до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19 квітня, 19 липня, 19 жовтня, 19 січня). Якщо адвокати не отримують дохід або отримують його у розмірі, нижчому ніж мінімальний страховий внесок, то вони зобов'язані сплачувати ЄСВ з 01.01.2018 у розмірі 819,06 грн. на місяць та 2457,18 грн. відповідно на квартал (819,06 х 3 місяці).
Суд зазначає, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний соціальний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 05.12.2019 (справа №260/358/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 27.02.2020 (справа №440/5632/18).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підстав для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, Верховний Суд у цих справах не знаходить.
Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 з січня 2017 року є найманим працівником Приватного підприємства "Люкс - Дент - Компані" (ідентифікаційний код 31199696), та у цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується обставинами, встановленими у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 у справі №320/3748/19 (протягом 2017-2018 років) та довідками Приватного підприємства "Люкс - Дент - Компані" про сплату ЄСВ у 2019 році на загальну суму 11408,98 грн., по 918,06 грн. щомісяця (а.с.18), та з січня по серпень 2020 року на загальну суму 8390,36 грн., з них у січні-лютому 2020 року в сумі 1078,00 грн., а з березня по серпень 2020 року - в сумі 1039,06 грн. (а.с.19, зворотній бік).
Доказів отримання позивачем доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено, а також відповідач про їх наявність не зазначав. Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують зазначених висновків суду.
Контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги від 02.09.2020 №Ф-119665-53 керувався даними інформаційної системи органу доходів і зборів, оскільки позивач був взятий на облік як адвокат, що має статус особи, яка провадить незалежну професійну діяльність (з 12.02.2004).
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього, зокрема, за період з 01.01.2017 по 30.06.2020, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем як особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Отже встановлені у цій справі обставини свідчать, що у період з 2017 року по ІІ квартал 2020 року включно, за який контролюючим органом позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафу та пені у загальному розмірі 27004,08 грн., останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник, та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем адвокатської діяльності у зазначеному періоді, суд вважає, що оскаржувану вимогу від 02.09.2020 №Ф-119665-53 складено неправомірно, у зв'язку з чим дана вимога підлягає скасуванню.
При цьому суд зазначає, що формулюючи позовні вимоги, позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Київській області по складанню та надсиланню позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53 на загальну суму 27004,08 грн. та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53 на загальну суму 27004,08 грн.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
При цьому, суд зазначає, що дія - активна поведінка суб'єкта владних повноважень (органу чи посадової особи). Об'єктом оскарження може бути як одноразова, так і триваюча дія, яка порушує права чи інтереси позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивачем не вказано, в чому саме полягає протиправність дій відповідача по складанню та надсиланню позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53.
Натомість, суд зазначає, що дії по складанню та надсиланню вимоги про сплату боргу є обов'язком контролюючого органу, відтак якщо в результаті нарахування єдиного соціального внеску відповідачем складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) належним способом захисту порушених прав особи, відносно якої винесено таку вимогу, є оскарження такої вимоги про сплату боргу (недоїмки) як індивідуального акту.
Так, верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд вважає, що у даному випадку обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача по складанню та надсиланню позивачу оскаржуваної вимоги, не призведе до належного та ефективного відновлення порушених прав позивача, при цьому належним та ефективним способом захисту прав позивача у спірних відносинах є скасування вимоги від 02.09.2020 №Ф-119665-53 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 27004,08 грн.
З огляду на зазначене та враховуючи, що позивач як найманий працівник, за якого роботодавцем протягом 2017 року - І, ІІ кварталів 2020 року сплачувався єдиний внесок, не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд вважає достатнім способом захисту позивача задовольнити позовні вимоги у вказаній частині шляхом визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 27004,08 грн.
Таке рішення, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача утриматись від нарахування позивачу єдиного внеску в подальшому, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки не узгоджується із положеннями ч.1 ст.2 КАС України.
Так, зі змісту вказаної статті випливає, що захисту підлягають права, свободи та інтереси фізичної особи, які вже порушені на момент звернення до суду за їх захистом. Вирішення питання про покладення зобов'язань на ГУ ДПС у майбутньому є безпідставним, оскільки, на момент розгляду справи, відсутні докази про можливе порушення прав та законних інтересів позивача у подальшому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і стосуватися періоду часу, який ще не настав.
Отже суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, оскільки на час розгляду справи судом права позивача в цій частині порушені не були.
Щодо позовних вимог в частині визнати відсутність у позивача будь-яких боргів зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені з такого виду платежу, суд зазначає таке.
Як передбачено ч. 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Захист прав - це застосування правових засобів з метою забезпечення права у сфері публічно-правових відносин.
Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.
Отже, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.
Як було зазначено судом, відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що такий спосіб захисту як визнання відсутності у позивача будь-яких боргів зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені з такого виду платежу, виходить за межі компетенції суду та не є належним способом захисту.
Отже, як вже було зазначено судом, у спірних правовідносинах достатнім та ефективним для захисту прав позивача є визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 27004,08 грн., оскільки саме таке рішення суду, в разі набрання ним законної сили, є підставою для вчинення податковим органом дій по виключенню з обліку сум єдиного соціального внеску, які визначали наявність недоїмки в інтегрованій картці платника, та як наслідок свідчитимуть про відсутність у позивача будь-яких боргів зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені з такого виду платежу.
Беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги щодо визнання відсутності у позивача будь-яких боргів зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені з такого виду платежу задоволенню не підлягають, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є належним способом захисту та є передчасним. У свою чергу, належним способом захисту прав є безпосереднє оскарження в судовому порядку самої вимоги про сплату боргу.
Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.
Щодо вимог про стягнення з Головного управління ДПС у Київській області спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 10000,00 (десять тисяч) грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
З системного аналізу вказаної норми, суд приходить до висновку, що для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов'язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи
При з'ясуванні фактів, з якими Закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст.ст. 11467, 1187 Цивільного кодексу України, які визначають підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п. 4,5 Постанови, у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню, серед іншого при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №640/14909/16-ц, від 04.03.2019 у справі №295/443/17 та від 08.05.2019 у справі №233/3464/17.
Так, у позовній заяві позивач стверджує про те, що внаслідок протиправних дій відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку позивач оцінює у грошовому еквіваленті у 10000,00 грн. В обґрунтування вказаної вимоги позивач посилається на те, що після отримання 07.09.2020 оскаржуваної вимоги від 02.09.2020, його здоров'я різко погіршилось, у нього стався гіпертонічний криз, через що позивач змушений був звернутись за медичною допомогою, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого Вишгородської центральної районної лікарні Київської області від 15.09.2020. Через погіршення стану здоров'я позивач не може нормально виконувати свої професійні обов'язки по основній роботі та витрачає свої кошти на лікування.
На підтвердження вказаних обставин позивачем до позовної зави додано копію виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , з якої вбачається, що позивач 15.09.2020 звертався за медичною допомогою до лікаря поліклінічного відділення КНП «Вишгородська центральна районна лікарня» Вишгородської районної ради. Згідно із записом лікаря вказаної лікарні ОСОБА_2 , позивачу встановлено діагноз «гіпертонічна хвороба ІІ, стадія ІІ, ризик ІІІ, стан після гіпертонічного кризу 07.09.2020. Екстрасистолічна аритмія» (а.с.7, зворотній бік).
Відповідач у відзиві на позовну заяву дану вимогу позивача вважає необґрунтованою з огляду на те, що позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача, та майнових втрат, що настали у зв'язку з неправомірною діяльністю зазначеного суб'єкта, відтак на думку відповідача вказана вимога не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, проаналізувавши надані позивачем докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивачем не доведена протиправність діяння її заподіювача, не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідача, а сам факт протиправності оскаржуваної вимоги не є належним доказом заподіяння моральної шкоди.
Проаналізувавши зазначені доводи позивача та виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , суд встановив, що згаданою випискою підтверджується лише безпосередньо факт гіпертонічного кризу 07.09.2020 та встановлення йому діагнозу «гіпертонічна хвороба ІІ, стадія ІІ, ризик ІІІ, стан після гіпертонічного кризу 07.09.2020. Екстрасистолічна аритмія», але з наданої виписки не вбачається, що захворювання позивача та зазначений діагноз позивача має причино-наслідковий зв'язок з отриманням оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), не є хронічним і не було ним набуто раніше, а отже, в даному випадку відсутні достатня та необхідна сукупність обставин для відшкодування відповідачем позивачу моральної шкоди.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не наведено чіткого розрахунку заявленого розміру такої шкоди, а лише зазначено, що завдану моральну шкоду у грошовому еквіваленті позивач оцінює у 20000,00 грн., але зважаючи на судову практику українських судів, які не схильні стягувати такі обґрунтовані суми з порушників прав людини, вважає, що до стягнення з відповідача належить щонайменше 10000,00 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що за наведеним у позовній заяві обґрунтуванням адміністративного позову та наданими доказами, підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди відсутні.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів повну правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли лише часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).
У позові позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру та дві вимоги немайнового характеру.
Так, позовна заява містить вимогу майнового характеру на загальну суму 37004,08 грн. (про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 №Ф-119665-53 на суму 27004,08 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 10000,00 грн.), сума судового збору за звернення з якою становить 840,80 грн. ((27004,08 грн. + 10000,00 грн.) х 1% = 370,04 грн., що є меншим 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Сума судового збору за дві вимоги немайнового характеру становить 1681,60 грн. (840,80 грн. х 2). Всього сума судового збору за звернення з даним позовом до суду становить 2522,40 грн. (840,80 грн. х 3).
Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 2522,40 грн., що підтверджується квитанцією № Т52С-45РН-Е360-6РА7 від 22.09.2020 на суму 878,80 грн. (а.с.21) та квитанцією від 14.10.2020 №Т8В2-ММСХ-Н22Н-82АС на суму 1643,60 грн. (а.с.28). Витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням судових експертиз відсутні.
Виходячи з пропорційності до розміру задоволених позовних вимог майнового характеру, стягненню з відповідача на користь позивача належить судовий збір в сумі 613,78 грн. (73 % від загальної суми вимог майнового характеру).
Враховуючи часткове задоволення позовної вимоги майнового характеру, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 613,78 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області на користь позивача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 02.09.2020 № Ф-119665-53 на суму 27004,08 грн.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 613,78 грн. (шістсот тринадцять грн. 78 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст судового рішення складено 26.02.2021.
Суддя Кушнова А.О.