ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" березня 2021 р. справа № 300/3884/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання провести нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 23.12.2020 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якій просив:
- визнати неправомірними та протиправними дій відповідача, що полягають в не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Підставою звернення до суду слугували протиправна, на переконання позивача, відмова відповідача у нарахуванні і виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, посилаючись на відсутність фінансових ресурсів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а. с.17-18).
В результаті розгляду клопотання відповідача про продовження процесуальних строків, а саме строку подання відзиву на позов та розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , 21.01.2021 судом постановлено ухвалу, згідно із резолютивною частиною якої, встановлений судом строк для подання Військовою частиною НОМЕР_1 відзиву на позовну заяву та всіх письмових і електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів та заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову продовжено до 15 лютого 2021 року (а.с.22-23).
Відповідач у відзиві на позовну заяву, який отримано судом 15.02.2021 за №88/69 від 10.02.2021 (а.с.30-35) зазначив, що військова частина не є розпорядником коштів, та проводить видатки тільки в межах фонду грошового забезпечення. Окрім цього відповідач наголошує, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати індексації з 01.01.2016 є безпідставними, оскільки проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач розпочав лише з 16.05.2017. Зважаючи на вказане, відповідач у прохальній частині відзиву просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача щодо визнання дій ВЧ НОМЕР_1 протиправними та стосовно нарахування і виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 16.05.2017, а також, прийняти законне рішення щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексації за період з 16.05.2017 по 28.02.2018.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах України та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05.03.2020 №13-РС позивача звільнено у запас. Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2020 №84, з 18.04.2020 - виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.9).
Позивач 16.11.2020 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2020, у відповідь на яку, отримав листа за №110/628 від 30.11.2020, де відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати індексації за спірний період з огляду на відсутність фінансових ресурсів (а. с.11).
Вважаючи протиправним ненарахування та невиплату індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 за №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі, також - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (надалі, також - Закон №1282-XII).
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі, також - Порядок №1078).
Так, пунктом 11 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом абзаців 1, 2, 6 пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи зі змісту позову, ОСОБА_1 стверджує, що йому не проведено відповідачем індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Стосовно індексації грошового забезпечення позивача за спірний період, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас пунктом 6 Порядку №1078 не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Стверджуючи про правомірність своїх дій та рішень, відповідач, у відповіді позивачу зазначає, що для виплати індексації, фінансування не здійснювалось.
Проте, суд вважає необґрунтованими вищевказані посилання відповідача та зазначає, що у відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 за N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 за №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 за №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Отже, посилання представника відповідача на відсутність бюджетного фінансування, як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню нарахування та виплати індексації, є необґрунтованим та не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення. Тому, не проведення та не виплата такої гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
При цьому, суд звертає увагу на те, що доводи представника відповідача щодо наявності незалежних від нього причин невиплати позивачу індексації грошового забезпечення не підтверджені жодними доказами, зокрема щодо вжиття відповідачем заходів для отримання фінансових коштів з метою виконання вимог закону щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, доводи відповідача, не можуть бути підставою для відмови позивачу у нарахуванні та виплаті гарантованих Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" сум індексації.
Правовий висновок щодо обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення зроблені в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року, справа №825/565/17, від 21 листопада 2019 року, справа №815/5547/17, від 19 липня 2019 року, справа №240/4911/18, які взяті судом до уваги при прийнятті рішення в даній адміністративній справі.
Разом з цим, надаючи оцінку заявленим позивачем вимогам, суд звертає увагу на викладені у відзиві обставини щодо дати вступу ОСОБА_1 на військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , а саме - 16 травня 2017 року, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №95, що жодним чином не спростовано позивачем.
За таких обставин, виплата позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення за період, коли ОСОБА_1 військову службу у складі цієї військової частини не проходив є неможливою, а тому, вимоги позивача щодо невиплати відповідачем індексації з 01 січня 2016 року по 15 травня 2017 року та зобов'язання до виплати такої, є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Натомість, доводи позивача щодо наявності підстав для виплати йому індексації грошового забезпечення з 16.05.2017 по 28.02.2018 ґрунтуються на приписах чинних правових норм, є у повній мірі обґрунтованими та не заперечуються відповідачем.
Отже, беручи до уваги висновок суду про наявність правових підстав для здійснення нарахування і виплати індексації грошових доходів позивача з травня 2017 року по лютий 2018 року включно, про протиправність бездіяльності щодо здійснення таких виплат за вказаний період, а також, про відсутність підстав для нарахування індексації за час, коли позивач військову службу у ВЧ НОМЕР_1 не проходив (з 01.01.2016 по 15.05.2017), позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а. с. 13), а тому, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду вказане, враховуючи те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, а доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі не підтверджено, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення з 16.05.2017 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення з 16.05.2017 по 28.02.2018 включно.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.