ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" березня 2021 р. справа № 300/4003/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", рішенням № 3256 від 23.12.2020 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", зважаючи на те, що станом на 11.10.2017 року спеціальний стаж позивача становить 23 роки 2 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії. Позивач вважає, що спеціальний стаж за вислугу років як медичного працівника ОСОБА_1 складає 26 років 3 місяці 28 днів, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років. Внаслідок чого, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.12.20020 року № 3256 про відмову в призначенні пенсії та зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я незалежно від віку з врахуванням наявного спеціального стажу роботи в 26 років 3 місяці 28 днів відповідно до статтей 52, 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", з 17.12.2020 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.25-26).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 28.01.2021 року (а.с.32-335), згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.07.2017 року № 2148-VIII, з 01.01.2018 року скасовано право на призначення пенсії за вислугу років, зокрема, працівникам охорони здоров'я, але ті працівники, які на день набуття чинності цього Закону, тобто на 11.10.2017 року, набули не менше як 26 років 6 місяців спеціального стажу, також можуть скористатися правом виходу на пенсію за вислугу років. Представник відповідача зазначила, що спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 року становить 23 роки 2 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугою років. Право на пенсію за віком ОСОБА_1 набуде відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 17.12.2020 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.12.2020 року № 3256 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та повідомлено, що згідно із записами трудової книжки до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років враховано періоди роботи з 01.08.1984 року по 03.12.1996 року, з 14.12.1996 року по 11.10.2017 року. Оскільки спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років становить 23 роки 2 місяці, то права на пенсію вона не має. Право на пенсію за віком ОСОБА_1 набуде відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.7).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положенням статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 N 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 N 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до пункту 2-1 Перехідних положень Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01.01.1966 по 30.06.1966; 50 років 6 місяців - які народилися з 01.07.1966 по 31.12.1966; 51 рік - які народилися з 01.01.1967 по 30.06.1967; 51 рік 6 місяців - які народилися з 01.07.1967 по 31.12.1967; 52 роки - які народилися з 01.01.1968 по 30.06.1968; 52 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1968 по 31.12.1968; 53 роки - які народилися з 01.01.1969 по 30.06.1969; 53 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969 по 31.12.1969; 54 роки - які народилися з 01.01.1970 по 30.06.1970; 54 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969 по 31.12.1970; 55 років - які народилися з 01.01.1971.
Проте, 04.06.2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е, ж" статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII - неконституційними.
На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення". А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст. 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Вказані норми пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019 року.
Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
З 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Згідно пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213 та від 24.12.2015 року № 911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Тобто, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє твердження представника відповідача, що спеціальний стаж повинен обчислюватись станом на 11.10.2017 року та те, що особа, яка має спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року не менше ніж 26 років і 6 місяців може скористатися правом виходу на пенсію за вислугу років.
З оскаржуваного рішення від 23.12.2020 року за № 3256 встановлено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" спеціальний стаж позивача складав 23 роки 2 місяці. Водночас, обчислення спеціального стажу було здійснено станом на 11.10.2017 року, без врахування рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 року.
Тому, враховуючи, що позивач звернулася із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 17.12.2020 року, тобто після прийняття рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 року, внаслідок чого, відповідач повинен був застосовувати положення пункту "е" частини 1 статті 55 Закону № 1788 в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.93 року № 909.
Відповідно до розділу 2 Переліку № 909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.
Пунктом 2 примітки до Переліку № 909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно із п. 3 примітки до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, із наведених вище норм Закону №1788-ХІІ та Переліку № 909 слідує, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, зокрема, лікарі та середній медичний персонал, які працювали у лікарняних закладах, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 , позивач в період з 01.08.1994 року по 01.08.1996 року прийнята на посаду дільничної медичної сестри педіатричного відділення № 4 по трудовому контракту, з 25.06.1997 року вважати постійним працівником на посаді дільничної медичної сестри педіатричного відділення № 4, 30.03.2001 року переведена на посаду старшої медичної сестри педіатричного відділення № 7, 31.08.2018 року звільнена із займаної посади у зв'язку із переведенням до КНП "Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради", 01.09.2018 року прийнята на посаду старшої сестри медичного педіатричного відділення № 7 СП "Міська дитяча поліклініка", 08.12.2020 року - звільнена із займаної посади (а.с.12-13).
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.
Водночас, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка Комунального некомерційного підприємства "Міська дитяча клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради"від 07.12.2020 року № 01-14/187 видана ОСОБА_1 про те, що вона дійсно працювала на 1.0 ст. посади дільничної медичної сестри педіатричного відділення № 4 по трудовому контракту терміном на 2 роки, 24.10.1996 року приступила до роботи на посаді дільничної медсестри педіатричного відділення № 4 після відпустки по догляду за дитиною, з 25.06.1997 року вважати постійним працівником на посаді дільничної медичної сестри педіатричного відділення № 4, 10.05.2000 року приступила до роботи на посаді дільничної медсестри педіатричного відділення № 4, 10.05.2000 року переведена на 1.0 ст. посади дільничної медичної сестри педіатричного відділення № 7, 31.08.2018 року звільнена із займаної посади у зв'язку із переведенням до КНП "Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради" (а.с.15).
Таким чином, набутий стаж ОСОБА_1 після 11.10.2017 року до 08.12.2020 року також підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в рішенні від 23.12.2020 року № 3256 визначено, що спеціальний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугою років становить 23 роки 2 місяці, в який враховано наступні періоди: з 01.08.1984 року по 03.12.1996 року, з 14.12.1996 року по 11.10.2017 року (зворотній бік а.с.7).
Водночас, враховуючи наведені вище висновки суду щодо необхідності зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років ОСОБА_1 період роботи з 11.10.2017 року до 08.12.2020 року, у позивача наявний необхідний спеціальний стаж (від 25 до 30 років), для призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Окрім того, згідно положень частини 2 статті 7 Закону № 1788, пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є звільнення з посад, які дають право на зарахування до спеціального стажу роботи та входять в Перелік, затверджений Постановою № 909.
Втім, судом встановлено, що 08.12.2020 року ОСОБА_1 була звільнена з посади старшої сестри медичного педіатричного відділення № 7 СП "Міська дитяча поліклініка", яка дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Суд зазначає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, в тому числі і за минулий час, таке право підлягає поновленню без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
З метою запобігання порушення прав позивача на належну йому пенсію, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав позивача, без необхідності додаткових його звернень до суду та виконання будь-яких інших умов для цього, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911, починаючи з 17.12.2020 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій - задоволити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.12.2020 року № 3256 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсію.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911, починаючи з 17.12.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ).
Суддя Панікар І.В.